Олександра Олійникова, українська тенісистка, здобула свою першу перемогу на престижному турнірі Ролан Гаррос. Після напруженого матчу спортсменка поділилася емоціями та розповіла про особливу людину, якій хоче присвятити цю перемогу. За словами Олійникової, ця людина наразі служить у Збройних Силах України і є важливою підтримкою для неї в складні часи. Тенісистка зазначила, що її успіх на кортах значною мірою зумовлений моральною підтримкою род
Основна частина пресконференції української тенісистки Олександри Олійникової післяперемогинад росіянкоюЄленою Пріданкіноюпроходила англійською мовою й зібрала чимало журналістів, однак згодом її змінила українськомовна частина.
Оскільки кореспондент "Чемпіона"–єдиний українець серед 630 акредитованих на турнірі медійників, розмова вийшла майже тет-а-тет.
–Олександро, для вас це перша перемога на мейджорі, та ще й на вашому улюбленому ґрунті. З яким планом ви виходили на гру?
–Я бачила суперницю раніше. Ще на турнірахITF, адже довгий час сама гралаITFTour. Точно пам'ятаю, що ми перетиналися в Анталії. Тому я приблизно розуміла, як хочу проти неї грати. Була готова до потужних атак, до того, що вона намагатиметься діяти агресивно. Але, думаю, сьогодні я впоралася доволі добре. Тобто якихось сюрпризів для мене не було.
–Вона вас зовсім нічим не здивувала?
– Ні. Жодних несподіванок. Вона грала приблизно так, як я й очікувала.
–Розгромний рахунок – 6:1, 6:2 – говорить сам за себе?
–Якраз ні – це було б не зовсім справедливо щодо неї. Рахунок не відображає реального перебігу подій. Вона достатньо добре зіграла й зробила все, що могла.
–Чи мають емоції від цієї перемоги особливий смак? Все-таки це Ролан Гаррос, а вас ще до турніру називали мало не королевою ґрунту.
–Ну, приємно таке чути (усміхається). Але мої емоції особливі насамперед через те, що поруч була моя сім'я. Для мене дуже важливо, що тато побачив цю перемогу наживо. Це додає моменту особливого значення. Є лише одна людина, яку мені дуже хотілося б бачити тут, але, на жаль, це зараз неможливо, бо він служить. Так, це моя перша перемога тут.
Сподіваюся, їх буде ще багато, але саме першу завжди хочеться присвятити комусь особливому. Я б дуже хотіла присвятити її близькій людині. Він завжди мене підтримує, дивиться мої матчі. І я хочу сказати йому те, що він і так знає: зі мною все добре, я добре відновлююся після пошкодження у Страсбурзі, тож нехай не хвилюється за мене.
–Юлія Стародубцева казала, що спеціально не дивиться сітку. Ви вже знаєте, з ким гратимете далі?
— Ні, але з іншої причини – матч за участю Пегули ще не завершився. (Явна фаворитка Джессіка Пегуласенсаційно поступиласяКімберлі Біррелл,–прим.). Звісно, сітку краще не дивитися, якщо є така можливість. У такому разі починаєш трохи жити наперед. А треба максимально концентруватися лише на найближчому матчі.
–І останнє питання – абсолютно поза тенісне. Я вчора поспілкувався з вашим батьком, і він сказав, що ви багато читаєте. Чи можете підтвердити це? Що з прочитаного останнім часом можете порадити?
–Якщо чесно, останнім часом це вже не зовсім правда (усміхається). Останні кілька місяців я майже не читаю, хоча дуже хочу повернутися до цього. Сподіваюся, зможу краще організувати себе, щоб хоча б пів години на день проводити з книжкою. Просто зараз дуже насичений період.
А порадити–будь ласка. З українських авторів дуже люблю Сергія Жадана – фактично можу рекомендувати будь-яку його книжку. Також мені дуже подобається Ілларіон Павлюк. Із закордонних авторів – це переважно художня література. Свого часу дуже захоплювалася Чаком Паланіком, багато його читала. Деякі книжки навіть перечитувала по колу. (Паланік має українське коріння, а його роман "Бійцівський клуб" екранізував Девід Фінчер,–прим. авт.).
Якщо говорити про філософію чи ідеї, мене свого часу сильно вразив Дмитро Донцов. Він дуже цікаво пише саме в контексті ідей та світогляду. Думаю, для української молоді це теж може бути корисним–хоча б для того, щоб краще розуміти власну ідентичність і формувати свідомість.
Ігор Грачов із Парижа, "Чемпіон".