Війни та мобілізації в історії Харкова

Десятки та сотні тисяч харків'ян воювали та гинули у всіх війнах різного періоду.

Харків був заснований, ймовірно, 1654 року на території Дикого поля як укріплене поселення для захисту південних рубежів. Уже з 1656–1657 років Харків – це місто-фортеця, прикордонний форпост. Основне населення – козаки, представники військового стану, люди, які проміняли рабську кріпосну залежність на постійну військову службу. Їхній обов'язок – готовність будь-якої миті вступити в бій.

Із початку XVIII століття харків'ян залучали до військової служби через рекрутський набір. У його основі лежала державна рекрутська повинность – примусовий призов представників податних станів (селян та міщан) на довічну військову службу. Ця система призову мала певну соціальну справедливість – армія набиралася не з усього населення, а за принципом "одна людина з певної кількості дворів чи душ чоловічої статі".

Число рекрутів регулювалося державними указами залежно від військових потреб. Спочатку служба була довічною. При цьому призовник назавжди відривався від своєї громади та сім'ї. Після проходження служби колишні рекрути набували статусу відставних солдатів і переходили в стан почесних громадян або вільних хліборобів. Пізніше довічну службу скоротили до 25 років, а на середину ХІХ століття термін служби поступово знизився до 20–12 років. Заможний призовник міг офіційно відкупитися від призову, внісши встановлену державою грошову суму або найняти замість себе іншу людину.

Рекрутський набір проіснував понад півтора століття і був скасований лише наприкінці ХІХ століття. Йому на зміну прийшов загальний військовий обов'язок для всіх станів у мирний час і мобілізацію під час війни, а саме слово "рекрут" змінилося терміном "новобранець".

Під час великих конфліктів, таких як війна 1812 року, окрім чергових рекрутських наборів у Харкові активно формувалися загони народного ополчення, куди виключно добровільно записувалося місцеве дворянство, студентство та заможне купецтво.

Наймасштабніша мобілізація царського періоду розпочалася у Харкові у липні – серпні 1914 року у зв'язку з початком Першої світової війни. Мобілізаційне навантаження лягло важким тягарем на інфраструктуру Харкова, оскільки мобілізували, як правило, селян та робітників, що викликало перебої з продовольством та масштабні демографічні, соціально-економічні та політичні наслідки. Відволікання величезних трудових ресурсів спровокувало кризу в сільському господарстві та кадровий голод у промисловості.

Під час імперіалістичної війни, що тривала, десятки тисяч уродженців Харківської губернії загинули на фронті, а сам Харків став перевалочним пунктом. Місцеві жителі та студенти поповнювали ряди маршових рот, які вирушали як на Північно-Західний фронт до Східної Пруссії та Польщі, так і на Південно-Західний фронт до Галичини.

Важкі втрати та втома від тривалої війни призвели до падіння довіри до влади, зростання соціальної напруженості та стали каталізатором революцій 1917 року.

Після Жовтневої революції 1917 року розпочалася наступна, Громадянська війна, яка тривала до 1922 року. У травні 1919 року розпочалася мобілізація вже до Червоної армії. Мобілізували робітників, які отримали броню раніше, за царського режиму, та сільських жителів. Ні про які принципи і квоти вже не йшлося – забирали всіх, хто підходив за віком. Селян збирали по селах, а робітників харківських заводів прямо з цехів відправляли на збірні пункти.

Але в офіційних друкованих органах це представляли так: "Тисячі людей призовного віку вишикувалися в струнку колону і на чолі з оркестром рушили до збірного пункту. На Радянській площі процесія зупинилася. З балкону пролунали вітальні промови членів Ради та виконкому.

Під звуки "Інтернаціоналу" мобілізовані вирушили на вулицю Кацарську, де зустрілися з робітниками паровозобудівного заводу "Гельферіх – Саде" та Спілки друкарів. Пролетаріат обмінявся окликами вітання та зі співом революційних пісень вливається у ворота збірного пункту".

Харківська більшовиста газета "Комунар" від 22 травня 1919 року.

А вже 25 червня до міста увійшла біла добровольча армія під командуванням генерала Май-Маєвського. На початку липня 1919 року командування Добровольчої армії оголосило про мобілізацію у Харкові. Мобілізації підлягали штаб-офіцери до 50-річного віку, обер-офіцери, юнкери, підпрапорщики, надстрокові, унтер-офіцери, вольновизначаються 1-го і 2-го розрядів до 43 років, які займалися хліборобством до 24 років, учні, зокрема викладачі до 35-річного віку.

Мобілізації підлягали також усі полонені червоноармійці, які не перебували в більшовицькій партії, і колишні офіцери, які служили в Червоній армії та не були комуністами. Для посилення Добровольчої армії на Харківщині білогвардійці проводили мобілізацію серед робітників харківських заводів, яких відправляли на різні ділянки фронту, насамперед на Богодухівський фронт.

12 грудня 1919 року до Харкова знову увійшли червоні, а 3 січня 1919 року до Харкова перебрався уряд. 6 січня радянська Україна одержала нову назву – Українська Соціалістична Радянська Республіка.

Під час "Зимової війни" 1939-1940 років СРСР із Фінляндією офіційна загальна мобілізація не оголошувалась. Натомість радянське керівництво проводило приховану мобілізацію під виглядом "великих навчальних зборів", а також закликало військовозобов'язаних у рамках посилення військових округів. Точних зведених даних за кількістю харків'ян, відправлених до Фінляндії, немає, проте мобілізація торкнулася тисячі мешканців міста та області, які мали військові спеціальності. Значна частина призовників прямувала до навчальних таборів, де їх спішно готували до бойових дій у специфічних зимових та лісових умовах. Харків'яни воювали у складі різних стрілецьких та танкових з'єднань, а також служили льотчиками у ВПС. Багато хто з них загинув під час кровопролитних боїв на "лінії Маннергейма", а також отримали важкі поранення та обмороження.

Відразу після початку радянсько-німецької війни, 22 червня 1941 року, у місті було оголошено мобілізацію військовозобов'язаних. Вже в перші години після початку війни, вранці 22 червня 1941 року, військкомати розпочали роботу з мобілізації військовозобов'язаних та техніки.

З початку війни відзначався неймовірний порив громадян, кількість випадків ухилення від призову була поодинокою. Тисячі харків'ян пішли на фронт добровольцями та за повістками.

Мобілізаційні заходи проходили паралельно з евакуацією промислових підприємств та під постійною загрозою бомбардувань. На той момент мобілізаційний план було виконано повністю. З Харкова та області було призвано близько 275 тисяч осіб.

У жовтні 1941 року Харків окупували, тому повномасштабна мобілізація на території міста припинилася до його звільнення. Але окупанти розпочали компанію з примусової депортації цивільного населення, трудову мобілізацію, яка за своїми методами, облавами та жорстким контролем за переміщеннями громадян нічим не відрізнялася від попередніх мобілізацій. Харків увійшов до історії як відправна точка масового вивезення українців на примусові роботи до Німеччини.

Рівно 18 січня 1942 року з Харкова до Кельна вирушив перший поїзд із 1117 робітниками. Нацисти викрадали переважно молодь та кваліфікованих фахівців, чоловіків та жінок віком від 15 до 35 років, для роботи на військових заводах, у сільському господарстві та сфері обслуговування. За різними історичними оцінками та архівними даними, за період окупації з Харкова та Харківської області до Німеччини було примусово вивезено від 100 до 160 тисяч осіб.

Найсуперечливіший і найстрашніший етап призову припав на серпень – вересень 1943 року, коли місто було остаточно звільнене радянськими військами. У звільненому Харкові населення мобілізують не лише військкомати, а й представники Робітничо-селянської Червоної армії. У 1943 році радянське командування видало спеціальну директиву, в якій вказувалося на необхідність ширше використовувати таке джерело поповнення військ як мобілізація військовозобов'язаних на деокупованих територіях. У звільнених районах (особливо на території Української РСР) мобілізації підлягали всі чоловіки та підлітки призовного віку. Армія фактично отримувала карт-бланш на "використання" людських ресурсів.

Стихійно, так звана, "чорна мобілізація", що проходила, торкнулася тисячі юнаків і чоловіків призовного віку з числа тих, що вижили при окупації. Їх ще називали "чорносвітами", тому що людей відправляли в бій просто в тому цивільному одязі, в якому вони знаходилися, без видачі військової форми та попередньої підготовки.

У багатьох спогадах та історичних матеріалах наголошується, що новобранців кидали в атаку практично без зброї. Вважалося, що у такий спосіб радянське командування розраховувало "викупити провину" місцевого населення за перебування в окупації. В офіційних документах ці підрозділи проходили як маршові роти чи запасні полиці. Однак через відчайдушний брак часу, боєприпасів та постачання їх часто використовували як живу силу для прориву укріплених німецьких позицій перед введенням основних, навчених військ.

Більшість харків'ян, які потрапили під "чорну мобілізацію" у 1943 році, одразу прямували на передову, зокрема на форсування Дніпра, що призвело до колосальних втрат.

Не менш трагічні події відбувалися у місті і після російського вторгнення в Україну, яке розпочалося у лютому 2014 року з операції з окупації та подальшої анексії Кримського півострова. Відповідно до указу № 303 від 17 березня 2014 року було розпочато часткову мобілізацію військовозобов'язаних.

Інформаційний портал Харківської правозахисної групи "Права людини в Україні" 29 червня 2015 року опублікував статтю про те, як у Харкові намагалися виконати мобілізаційний план – "Облави у Харкові".

"24-26 червня у Харкові відбулися події, які не тільки неприйнятні в демократичній країні, а й здатні дискредитувати українську державу в очах усього цивілізованого світу. Міліціонери та люди у цивільному, які представляються працівниками міліції, затримували молодих людей на вулицях, ринках, станціях метро, у навчальних закладах під час здачі ЗНО та отримання дипломів під різними приводами – встановлення особи, зважаючи на схожість на підозрюваного у скоєнні злочину тощо. Затримання процесуально не оформлялося. Затриманих привозили спочатку до райвідділів, а потім везли до райвійськкоматів, або ж набагато частіше відвозили після затримання прямо на збірний пункт Харківського обласного військкомату (ХОВК) по вул. Котлова, 205. Там виписували та вручали повістки (за відсутності документів повістки заповнювали зі слів затриманих). А зі збірного пункту вже нікуди не випускали та вивозили до військової частини – служити. Родичів не повідомляли.

Обґрунтування цих дій ми почули від військових згодом. Мовляв, чинне законодавство, згідно з яким потрібно виписати та доставити повістку, на корінці якої прикликаний розпишеться, а потім його викличуть до райвійськкомату, дає багато можливостей ухилитися від призову, а тому й вдалися до таких дій, оскільки план з мобілізації у Харкові виконується дуже погано. Потрібно виконувати свої конституційні обов'язки та захищати країну від агресора".

Утім, мобілізація 2014 - 2015 років пройшла успішно та дала Україні можливість вистояти перед російською загрозою та дещо підготуватися до наступного повномасштабного вторгнення.

24 лютого 2022 року у відповідь на повномасштабне вторгнення в Україні було оголошено загальну мобілізацію. У країні діє правовий режим воєнного стану, який забороняє виїзд за кордон більшості чоловіків призовного віку.

На тлі бойових дій, що тривають, мобілізація триває, щоб забезпечити потреби Сил оборони України.

Читайте також:Нова українська гармата "Богдана-Б": основні переваги та недоліки