Дизайнер Ярослав Філіп про закулісся UFW, образ для LELÉKA та моду без стереотипів

Навіть у важких ринкових умовах український fashion-сегмент поповнюється сміливими іменами. Дизайнери одягу готові ламати стереотипи, створювати глибокі перформанси та заходити в індустрію з ноги.

Головний редактор Retailers.ua Михайло Пилипчук поспілкувався ізЯрославом Філіпом, засновником брендуYAROSLAV FILIP. Свій перший показ на Ukrainian Fashion Week (UFW) він провів одразу у вищій категорії, перестрибнувши традиційний для новачків етап New Names.

В інтерв’ю дизайнер розповів про наступні цілі бренду, філософію No Stigma, а також поділився залаштунками створення епатажного образу для Вікторії Лелеки на препаті Євробачення.

— Ваш бренд зовсім молодий, але вже підкорив головний подіум країни. Очевидно, що амбіції у вас серйозні. Розкажіть, як усе відбувалося?

— У листопаді 2025 року я написав своєму другу — дизайнеруВолодимиру Подолянуй розповів про сильний показ, який мрію презентувати в Києві. Ми щойно показали перформанс у Львові, до якого залучили професійних танцівників та потужну хореографію.

Він порадив спробувати сили на Fashion Week і познайомитися із головою оргкомітету UFW Іриною Данілевською, яка могла б підказати вектор. Володимир скинув мені лінк на подачу до New Names. Я заповнив анкету й надіслав заявку.

На мій день народження, 23 листопада, мені написала помічниця Ірини Данілевської. Запитала, чи готовий я наступного дня вийти на Zoom-зв'язок, щоб обговорити мою заявку. Це відчувалося як справжній подарунок до дня народження.

Відтак ми застрибнули в останній вагон New Names. Але через переформатування сезону організатори Fashion Week самі запропонували нам оминути етап дебютантів і одразу перейти у дорослу категорію, до якої зазвичай бренди йдуть щонайменше сезон. Не дуже люблю слово "пощастило" і переконаний, що все склалося саме так, як мало статися.

Показ YAROSLAV FILIP на Тижні моди

Крім того, це стало для нас показником того, що нас уже сприймають як бренд, який впевнено заходить в індустрію. Те, що ми отримали можливість бути поруч із Ніком Кічкаром, який уже брав участь у Fashion Week, є дуже показовою історією для нас. З великими амбіціями ми подали заявку на наступний показ UFW.

— Як ви взагалі прийшли до того, щоб створювати власний одяг?

— У цій сфері я відносно недавно. Більшу частину часу я працюю в Академії перукарського мистецтваBlade Runnerкуратором курсу колористики. Тут я тричі на тиждень навчаю студентів. Я завжди кажу їм: починати ніколи не пізно.

У 36 років я переїхав до Києва, щоб навчатися перукарському мистецтву. Ще з екзаменаційної роботи я зрозумів, що для мене важливий цілісний образ. Я не міг дозволити, щоб модель просто вийшла із зачіскою без продуманого стилю.

Також наша команда мала досвід роботи з Andreas Moskin. Ми провели три покази поспіль, під час яких створювали образи та зачіски, тож за лаштунками процесу я почувався впевнено.

Згодом мене запросили наBeauty Fashion Summitу Львові як перукаря. Там мені й запропонували створити власну (і першу) колекцію.

До речі, Андреас був у Львові під час моєї першої презентації цієї ідеї. Пізніше він написав мені зі словами підтримки й зауважив, що це рівень Fashion Week. Це стало для мене поштовхом і заклало основу для подальших рішень.

— Які у вас плани щодо розвитку бренду поза межами класичного подіуму та фешн-форматів? Наприклад, чи плануєте ви знову інтегруватися в українську техно-культуру та вечіркиelectroperedachi?

— На мене зареєстровані два бренди. Перший — це бренд одягу та аксесуарівYAROSLAV FILIP. Другий бренд —Yaroslav Filip Artistic Team, окремий напрямок команди б’юті-майстрів. Саме вони працювали зі мною над створенням образів.

Artistic Team повністю відповідала за укладки на electroperedachi. Для цього виходу ми вперше підготували майже 50 моделей.

Показ на electroperedachi

Заразнаша найближча ціль — участь у наступному Тижні моди, тим паче часу залишилося обмаль. Цього разу я подав заявку на індивідуальне шоу. Хочу масштабний сольний показ, де на подіум вийде понад 20 моделей.

Образи бренду YAROSLAV FILIP на першому показі UFW

— Яка філософія вашого бренду? І хто його основна цільова аудиторія?

— Під час роботи над концепцією колекції для Beauty Fashion Summit у Львові ми з командою прагнули порушити теми та сенси, які формують суспільну думку. Врешті-решт цей творчий пошук визрів у чітку філософію та слоган Stop Stigma*.

*Stop Stigma (зупинити стигму) — це заклик до боротьби з упередженим ставленням, хибними стереотипами та дискримінацією щодо певних груп людей. Найчастіше цей термін стосується психічного здоров'я, ВІЛ-статусу чи складних життєвих обставин, а також закликає ставитися до інших без осуду.

Зараз колекція безпосередньо пов’язана зі мною та з досвідом кожної людини, яка стикається зі стигматизацією в житті: від народження, етнічного походження, вибору власного шляху до формування гендерної ідентичності.

Одяг нашого бренду не диктує правил. Я не підтримую підхід, де єдиним орієнтиром є мінливі тренди. Для мене важливо, щоб річ відображала внутрішній стан людини тут і зараз. Ти прокидаєшся зранку, прислухаєшся до себе й обираєш саме той одяг, який транслює твої емоції попри гендерні стереотипи чи будь-які очікування соціуму.

Це унісекс-концепція з елементами апсайклінгу. Водночас бренд не обмежується лише творчим перетворенням відходів, старих чи непотрібних речей на нові вироби. Частина речей створюється з нуля.

— Яка особиста історія стоїть за гаслом No Stigma?

— Один із прикладів — моє етнічне походження. Моя мама українка, батько — молдованин. Малим я не завжди ділився цим із однолітками, бо тема часто ставала приводом для насмішок. Це був мій перший досвід стигматизації.

У підлітковому віці ясильно страждав через насмішки і навіть мріяв про пластику, аби змінити форму вух. Інша історія — провокал. Коли я тільки починав співати, мама казала: “Ну що ти там завиваєш? От той — дійсно співає”. Такі коментарі й рамки супроводжували мене постійно.

Коли я вперше публічно поділився в інтернеті своїми підлітковими травмами, це викликало величезний відгук. Люди почали ділитися власним болем у коментарях та приватних повідомленнях. Найбільше мене вразило те, що писали навіть колишні булери. Вонизізнавалися, що з віком усвідомили свою провину і досі відчувають сильний внутрішній дискомфорт через слова, якими колись ранили інших.

Є також історія з мого викладання в університеті. Тоді я мав яскравий образ із малиновим волоссям. Пам’ятаю, як проректор запитала мене: "Ярославе, це у вас надовго?" Я відповів: "На все життя".

— Ви вже щось відшиваєте на передзамовлення? Якою є ваша аудиторія і цінова політика?

— Запити на купівлю костюмів від знайомих уже є, але масове пошиття я поки призупинив. Річ у тім, що мені потрібно було оперативно відреагувати на запит electroperedachi та підготуватися до цього проєкту.

Потім у нас був проєкт зі співачкою LELÉKA. Необхідно було доопрацювати образ, щоб передати його їй у максимально комфортному вигляді.

Комерційну рутину на кшталт вивчення ринку, формування цін та масштабування виробництва ми відклали на майбутнє. Наразі ми готуємося до Fashion Week. На мою думку, перша колекція була радше заявою про нас і про нашу філософію. Натомість наступна колекція буде приблизно на 60% комерційною, а на 40% — залишить простір для авангардних і експериментальних рішень.

— Скільки коштувало створення першої колекції? Гадаю, це значні інвестиції, навіть попри те, що ви ділили витрати навпіл із партнером. Про окупність поки не питаю — розумію, що на старті це малоймовірно.

— Я не ставив собі за мету окупність на старті. Усі ресурси, які заробляв на основній роботі, я одразу реінвестував. Головним завданням було встигнути створити якісну колекцію, адже дедлайни тиснули.

Для мене вагомим було геть інше. Колипід час розмови зі співзасновницею та головою оргкомітету Ukrainian Fashion Week Іриною Данилевською вирішувалася доля нашої участі в New Names, я дав слово. Пообіцяв, що реалізую свої амбіції на максимум і зроблю все, аби перевершити будь-які очікування.

Модель під час підготовки показу YAROSLAV FILIP

У розмові з генпродюсером UFW Володимиром Нечипоруком також звучала думка, що участь у Fashion Week — це постійна відповідальність. Перед виходом у New Names дизайнерів кілька разів перевіряють на готовність, адже це безперервний процес створення нових колекцій, постійних інвестицій і залученості. Не всі витримують цей темп.

На перший погляд це виглядає привабливо, аледиявол криється в деталях. Після того, як тебе затверджують, ти маєш самостійно оплатити локацію, світло, звук, гримерку тощо. І це лише організаційна частина, адже далі йдуть витрати на саму колекцію. Зараз у новій лінійці я працюю з преміальними матеріаламирівня шифону та шовку, де вартість тканини може сягати близько 4000 гривень за метр.

Наприклад, для образу Вікторії з протезом створили пелерину зі штучних перлів: кожну намистину нанизували вручну та виплітали гачком.Якби таку річ виставили на продаж, її вартість сягала б близько 1000 євро. Також ми використовували натуральне та штучне каміння, кристали Swarovski, кришталь ручної обробки.

— У вашому позиціонуванні чітко вказано про “original upcycle design”. Сьогодні концепція апсайклінгу досить поширена, але кожен бренд інтерпретує її по-своєму і має власну філософію. Яка історія стоїть за вашим підходом?

— Наша команда вважає, що апсайкл не може зводитися до мінімальних змін на кшталт відрізати рукав чи пришити кілька ґудзиків. Мипрацюємо через повну деконструкцію. Речі повністю розпускаються, нові елементи додаються відповідно до задуму, після чого виріб збирається заново.

Мені важливо, щоб річ була не лише концептуальною, а й естетично приємною у сприйнятті та комфортною в носінні. Також я прагну, щоб апсайкл у моєму виконанні був впізнаваним навіть без бирки.

— Чи можете ви уявити, що ваш одяг носитимуть через 20, 30 чи навіть 40 років? Чи є у вас амбіція зробити бренд абсолютно позачасовим?

— Скоріше за все, так. Хотілося б, щоб речі з будь-якої колекції можна було поєднувати між собою. Для мене яскравим прикладом є піджак, який я придбав ще до народження сина, майже 20 років тому. Зараз сину вже 18, а я досі ношу цей піджак.

У ньому немає нічого особливого. Це класичний чорний вовняний піджак із якісної тканини, але він досі актуальний. Гадаю,мода є тимчасовим явищем, тоді як стиль — позачасовим.

— Сьогодні часто звучить думка, що в моді все вже вигадано до нас, а сучасні дизайнери лише інтерпретують референси з минулого. На вашу думку, чи можливо в нинішніх реаліях створити щось, що не буде копією чи повторенням минулих епох?

— Ця парадигма стосується не лише дизайнерів. У будь-якій сфері ми шукаємо натхнення у навколишньому світі. Ізавжди знайдеться критик, який тавруватиме твою роботу як копію чийогось творіння.

Погляньте на будь-який відомий модний дім. Кожен новий креативний директор по-своєму переосмислює те, що було створено до нього, але водночас намагається зберегти ДНК бренду.

Мені здається, не варто гнатися за ідеєю фікс створити щось абсолютно безпрецедентне. Навіть якщо мода циклічна, кожна нова епоха все одно унікальна завдяки сучасним матеріалам, іншому крою, технологічним підходам і принципово новому баченню.

Наприклад,дивлячись на форму вікна, можна переосмислити її в лінії плечей нового жакета. Але ж надихає саме ця форма, яку колись створив інший архітектор. І я не бачу в цьому жодної проблеми.

— UFW продовжує висвітлювати тему інклюзивності. Для участі у своєму показі ви запросили моделей із синдромом Дауна та людей з ампутаціями. Розкажіть про це.

— Це також пов’язано з моєю особистою історією, зокремавзаємодії з людьми із синдромом Дауна.Робота з Ангеліною та Назарієм над колекцією та підготовкою до подіуму стала моїм першим подібним досвідом. Цей проєкт у багатьох викликав сильну реакцію, зокрема переосмислення власних поглядів.

Показовою була історія в останній день перед показом, коли до нас приїхали їхні батьки. Мама Назарія згадувала, що давно бачила покази в Нью-Йорку, де діти із синдромом Дауна виходять на подіум, але не очікувала, що це стане реальністю в Україні.

Ми навмисно хотіли показати різні обличчя стигматизації. Зазвичай цю тему звужують лише до ментального здоров'я чи інклюзії, тоді як інші проблеми лишаються в тіні. Наприклад, коли заходить мова про гендерну ідентичність чи ЛГБТ-спільноту, люди часто реагують упереджено й вороже. На одному з перших етапів підготовки у Львовімені навіть пропонували уникати цієї теми. Я тоді чітко окреслив позицію: або ми не вводимо штучних обмежень, або проєкт не відбувається.

Інклюзивні моделі на показі

У роботі з командою ми також обговорювали підхід до візуальної подачі. Частина учасників пропонувала більш яскраві рішення. Однак моя позиція інша. Я вважаю, що провокація виникає там, де є внутрішній дисбаланс. У речах я прагну показати прийняття себе.

— Ви обрали шлях концептуальної моди, яка за своєю природою не може бути масовою. Це ексклюзивні речі, які вимагають колосальних ресурсів та інвестицій. Куди стратегічно рухатиметься ваш стиль далі?

— Для мене одяг — це передусім про комфорт. Кожна річ, яку ми створюємо, має бути зручною і не мати жодних обмежень у рухах. Зараз мені цікаво працювати з танцівниками та хореографами. У майбутньому я хочу, щоб будь-який образ на Instagram-сторінці бренду був поданий також через сучасну музику і танець.

Ідея в тому, що одяг підсилює музику всередині тебе та стан, який ти відчуваєш. Спочатку на нашому показу був15-хвилинний хореографічний перформанс із чотирьох частин, де кожна присвячена окремій формі стигматизації.

Перша частина — стигматизація за етнічним походженням в Україні. Друга — історія кримськотатарської ідентичності. Третя — про дівчину, яку не прийняли ні сім’я, ні суспільство. Четверта — “чоловіки не плачуть”. Я звернувся до молодого композитора, який написав цю музику.

— Де, на вашу думку, проходить межа між концептуальним одягом, авангардом і просто “дивними речами” у сприйнятті аудиторії?

— Сьогодні в будь-якій сфері поняття авангарду часто підміняють банальним: “я так бачу, я так зліпив”. Насправді ж усе набагато складніше. Справжній авангард розуміє дуже вузьке коло споживачів. Тому це точно не моя історія.

Для мене справді дивно й боляче дивитися на те, як люди через одяг виказують нелюбов до себе, буквально спотворюючи власне тіло. Символічно, що схожа історія трапилася якраз під час підготовки та показу колекції Stop Stigma на electroperedachi. На вечірці я помітив дівчину з пишними формами — вона була дуже гарна й харизматична, але вибір одягу просто понівечив її образ. Вона перетягнула фігуру й оголилася там, де це виглядало зайвим. Мені стало щиро шкода, адже тут справа вже навіть не у смаку, а у ставленні до себе. Хоча мій показ якраз і закликав припинити таврувати тіла, цей випадок показав, що найбільша стигма часто живе всередині нас самихСаме звідси я й брав натхнення для нової колекції. Мені хочеться поговорити про справжню сексуальність. Я прагну показати, що максимальна оголеність не дорівнює привабливості. Справжня еротика — це коли залишається межа, а людина, яка дивиться на тебе, має простір для фантазії. Зараз навколо занадто багато оголеного тіла, за яким люди часто намагаються сховати власну невпевненість. Цього візуального шуму стало настільки багато, що око просто втомлюється і замилюється.

Мені здається, коли люди говорять про свою “свободу”, вони часто підмінюють поняття. Вільний від чого? Вільний роздягатися чи поводитися як бунтар? Насправді така поведінка лише підкреслює твою залежність. Ця тема зараз дуже перегукується з моєю психотерапією. Після кожної сесії, де я відкриваю щось нове в собі чи своїх поглядах, ці усвідомлення поступово переносяться й у нову колекцію.

— Перейдемо до вашої колаборації з проєктом LELÉKA. Я бачив цей кейс, і він мене заінтригував. Наскільки я розумію, ви створили образ для препаті в Лондоні?

— Після показу стилісти LELÉKA написали нам, що хотіли б попрацювати з нами. Зокрема, вони розглядали можливість взяти останній образ колекції в тур із співачкою.

— Йдеться саме про той образ, який був на подіумі?

— Так, фінальний образ. Це якраз про гендерну історію. Позаду — чоловіча форма, спереду — жіноча. Ми погодилися доопрацювати його під неї, зокрема додати більше акценту на спідниці та адаптувати конструкцію. У них були плани використати цей образ у турі.

Однак, вони використали цей образ на препаті, а також вона була в ньому під час інтерв’ю для BBC.

— Чи була у вас особиста комунікація з Вікторією?

— З нею комунікувала моя співдизайнерка, адже тоді потрібно було постійно зустрічатися, дошивати образ і вирішувати поточні питання. Я більше працював зі стилістом, а вже після повернення Вікторії Лелеки ми, сподіваюся, познайомимося ближче.

Усе відбувалося дуже стрімко. Попри амбіції, ми хвилювалися, як нас сприймуть на дебюті, адже бренд ніхто не знав. Тому головне завдання було — відшліфувати образ до ідеалу. Ми навіть підготували кілька варіантів пір’я на заміну. Цей матеріал надто тендітний і легко псується.

Я знаю, що вона залишилася дуже задоволена результатом. Їй сподобався образ, вона почувалася в ньому комфортно інавіть говорила, що не хотіла його знімати.

— Чи LELÉKA вредлива?

— Іванна розповідала, що все пройшло дуже легко. Було цікаво спостерігати за тим, як формувалася вся історія навколо виступу, адже вже не секрет, що фінансово це був непростий процес. Довго шукали спонсорів і ресурси навіть на підготовчий етап. Ми всі розуміємо, що Євробачення — дуже дорогий проєкт.

— Навколо Вікторії Лелеки під час Євробачення було багато і критики. Чи не боялися ви репутаційних ризиків, створюючи образ для артистки?

— Я розумію, що людям часто простіше критикувати. Але завжди є емоційний бік, особливо коли на людину тисне величезне навантаження.Ми ж не знаємо, що саме відбувається за лаштунками в конкретний день.Мені відомо, що певні труднощі були, хоча я й не можу про це говорити. Іноді щось просто може піти не так — наприклад, не вдається взяти потрібну ноту саме в цю мить. І це абсолютно нормально.

Маю відчуття, що коли перед важливою поїздкою чи подією все валиться з рук, у результаті все проходить ідеально. Тому нехай ця помилка залишиться тут і зараз. Далі все точно буде інакше.

Я завжди за підтримку, особливо коли йдеться про нашого представника. Я точно не підтримую хвилю бруду чи публічного цькування. Це вже перетворюється на “шакалячий експрес”.

— Яка вона для вас — стильна людина? Що саме створює магнетизм?

— Для мене стиль — це не історія про яскравість. Стильним може бути як яскравий образ, так і дуже стриманий та ахроматичний.Усе, знову ж таки, зводиться до комфорту та внутрішньої гармонії. Коли я дивлюся на людину і бачу в ній спокій, впевненість та гармонію із собою, це відчувається і в одязі. Людина може йти у підкочених спортивних штанах і туфлях, але при цьому від неї віятиме її власним та автентичним стилем.

Чоловічий образ на electroperedachi

— Як знайти власний і не загубитися в тому, що пропонують магазини?

— Масмаркет сьогодні пропонує колосальну кількість речей — буквально мільйони варіантів. Вони можуть бути якісними або ні, але я постійно бачу людей у торгових центрах, іскладається враження, що всі купують одне й те саме.

Якщо у вас виникає питання: як перестати бути чиєюсь копією? Насамперед — перестати когось копіювати і не намагатися постійно відповідати чужим очікуванням.

Коли дивлюся на молодь, зокрема на свого сина, мене трохи бентежить одна тенденція. У 17–18 років у них знову повертається культ брендів. Вони сканують QR-коди, перевіряють, оригінальна річ чи ні. І разом із цим повертається історія статусності. Колись це вже було і в нашого покоління.

Водночас за кордоном усе часто працює навпаки. Наприклад,мої друзі з Данії кажуть: чим більший і помітніший лейбл, тим це гірший тон.

— Ви згадали про свого 18-річного сина. Чи проявляє він інтерес до цієї індустрії?

— Він живе у Вінниці й займається барберингом. Йому подобається те, що я роблю, він цим пишається, але в нього свій шлях.

Учора я дивився інтерв’ю, де якраз порушували тему сімейних династій: чи залучені діти, онуки і чи продовжують вони справу. І журналіст зауважив цікаву річ: часто ніхто навіть не замислюється, чому діти обирають геть інший шлях. Для багатьох це так і залишається загадкою.

У мене ж думка проста: кожен має займатися тим, що відчуває своїм. Ми самі обираємо вектор для власного життя. Я можу десять років присвятити одній справі, а потім кардинально змінити напрямок, і це абсолютно нормально. Але водночас я бачу, що все в житті циклічне.У певний момент ти все одно повертаєшся до своїх витоків, навіть якщо колись не реалізував там усе до кінця.

Я це відчуваю і на собі. Теперішня історія з одягом, перукарським мистецтвом, перформансами та постановками — це насправді повернення до мого початкового шляху. Свого часу я організував вокально-хореографічний театр і створив мюзикл, який ми презентували на сцені Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. Садовського. Вже тоді в тому проєкті поєднувалися і дизайн одягу, і режисура, і велика сценічна історія.

Утім, я хочу асоціюватися не лише з одягом, а з глибокими перформансами. Хочу, щоб кожного разу люди думали: а що він покаже наступного разу? Це великий виклик, адже глядача треба дивувати і давати йому те, що ламає шаблони. Тільки такий ефект несподіванки тримає увагу.

Яскравий приклад я побачив на репетиціях із моделями, коли ми працювали з моделлюОленою Грачовою. Те, що вона погодилася долучитися до нашого проєкту, — великий подарунок для всієї команди. Пам'ятаю, після першого інтро-відео вона підійшла до мене й сказала: "Я тобі дуже вдячна. Мені все життя казали, що я хлопець".

— За яким принципом варто обирати речі, щоб вони не перетворювалися на непотрібний мотлох, а складали корисну, практичну й довговічну базу?

— Однозначно потрібно мати базові футболки та сорочки, які можна комбінувати з будь-якими штанами різного стилю, а також поєднувати з джинсами.

Також достатньо мати кілька варіантів костюмів і вміти їх міксувати. Чим універсальніший гардероб, тим менше речей для нього потрібно. Базовий капсульний набір може працювати одночасно у стилях casual, business-casual та навіть у спортивних комбінаціях.

Звісно, від речей можна втомитися, але я, наприклад, цього не відчуваю. Питання в тому, чи є сенс постійно оновлювати гардероб, навіть маючи фінансові можливості, якщо бракує відчуття стилю? Коли людина купує речі хаотично, а потім стоїть перед дзеркалом і не розуміє, навіщо все це, — вона лише марнує ресурс і нічого не здобуває натомість. У такому випадку краще звернутися до стиліста, який допоможе зібрати гардероб, навчить комбінувати речі і сформує базове розуміння стилю.

Це дуже схоже на тренування в залі. Можна просто механічно виконувати програму за тренером, а можна заглиблюватися в процес і поступово набиратися досвіду. Робота зі стилістом на старті є чудовим бустом, особливо якщо ти відчуваєш, що самостійно розібратися в усьому цьому хаосі трендів поки складно.— А ви самі слідкуєте за модними трендами?

— Ні. Допоки ми не занурилися у Fashion Week, я певний період майже не стежив за модою, модними виданнями чи історією моди настільки глибоко. Зараз це вже частина роботи, тому доводиться більше вивчати, аналізувати та заглиблюватися в тему.

Образи бренду під час презентації

Але для мене модним завжди залишалося те, у чому мені комфортно. Я виглядаю так, як виглядаю зараз, тому що саме так себе відчуваю. Наприклад,сьогодні я не хочу стригтися, і мені не важливо, що для когось це може виглядати неохайно.

— Яка ваша головна дизайнерська мрія?

— Попереду точно буде історія про Мілан та Париж. Це питання часу й процесу. Головне — не зупинятися й діяти.

Автори:Михайло ПилипчуктаБілан Таїсія

Читайте новини і аналітику про ритейл та e-commerce в Україні на нашій сторінці вFacebook, на нашому каналі вTelegram, а також підписуйтеся на щотижневу email розсилку.