Слот – топ-тренер. 10 суперечливих тез про сезон 25/26

«Пеп застарів», – так казали злі язики минулого сезону, коли «Ман Сіті» чергував погані матчі із жахливими. Вболівальники розділилися на 2 табори, один з яких був переконаний, що Гвардіола більше не може вигравати. Бо футбол пішов далі, а іспанець – ні. Ці людини вважали, що головна проблема «Ман Сіті» саме у тренері. Інший табір не був настільки категоричним та наголошував на тому, що складу «містян» потрібне перезавантаження. Відповіді повинен був дати сезон 25/26. І дав: «Манчестер» до передостанньго туру претендував на титул АПЛ. Нові футболісти допомогли. Тепер зрозуміло: ні, Гвардіола не застарів. Просто пережив невдалий рік через особисту кризу та кризу складу. Інколи футболу потрібен час, аби дати конкретику.

Цей текст – про суперечливі тези сезону 25/26, які отримають (або ні) підтвердження пізніше. Зараз треба лише прочитати та задуматися. Остаточні відповіді – за рік-інший.

Тренерські зміни у Реалі – на краще

Підемо від зворотного. Припустимо, Алонсо залишився у Мадриді. Команда намагалася б грати у футбол. Але… все одно все вийшло б з ладу. Після останнього матчу Хабі гравці відмовилися вітати «Барселону» із виграшом Суперкубку, бо так сказав Мбаппе. Вже тоді футболісти мали більшу за тренера владу у клубі. Тож усе б розвалилося. Можливо, не за один сезон, а за два. Хтось подрався б у роздягальні пізніше. Конфлікти тренера та футболістів стали б публічними. Бо роздягальня «Реала» – токсична. І не через Хабі. Це наслідок роботи Переса, який, як сорока, роками збирав у клубі найкращих футболістів із завищеним его. Тепер тут Мбаппе. І Віні. І Вальверде. І ще декілька гравців, котрі хочуть бути лідерами та висувають претензії. Це не команда. «Реал» розвалився без Алонсо. Проте з ним було б те саме.

Зате призначення Арбелоа допомогло остаточно усвідомити проблему. Футболісти отримали комфортного тренера – і все програли. Розсварилися. Стало ще гірше. Якщо взимку Перес обрав у конфлікті наставника та гравців других, то тепер усвідомлює: це не вихід. Це не команда Зідана, де футболісти могли вигравати матчі у соло. Ні, цим потрібен наставник. Причому не нянечка (інакше б вийшло й у Арбелоа) – а авторитетна постать у роздягальні. Тому скоро команду очолить Моуріньо. Тренерські рішення Переса цього сезону – сумнівні, але остаточно розставили всі крапки над «і». Тепер всі розуміють, чому цей «Реал» не перемагає. Деякі команди деградують роками до змін та оновлень – а «вершкові» пройшли цей шлях лише за один сезон. Який, так, втратили – але тепер усвідомлюють, що робити далі. Якщо крах був невідворотним, то хіба така його версія не найкраща?

Трансфер Дьокереша того вартував

Віктор приїздив до Лондона у якості одного з найкращих бомбардирів сучасності та автора найбільшої кількості голів минулого сезону. Що повинен був дати «Арсеналу? Вочевидь голи. І дав – але не у бажаній кількості. В АПЛ та ЛЧ забив сумарно лише 19 м’ячів. Хоча багато хто очікував 20+ у самому лише чемпіонаті. Дьокереш не став топ-бомбардиром топ-команди. Багато хто скаже, що провал… Але чи це так? Зрештою, саме Віктор був найкращим футболістом «Арсеналу» у півфіналах ЛЧ. В АПЛ забив 5 переможних голів – це показник №4 у дивізіоні. Минулого сезону «каноніри» не виграли чемпіонат через 14 нічиїх, а тепер фінішували маючи лише 7 не в останню чергу через забиті Віктора. У сезон деградації Мартінеллі та спаду Сака, у рік нестабільності Езе та регулярних травм Едегора Дьокереш став одним з небагатьох футболістів, який гарантував рівень на дистанції. «Арсенал» близький до 2 великих трофеїв. Без Дьокереша не був.

Багато читав про те, що перемога Арне в АПЛ минулого сезону – заслуга Клоппа. І все б так, якби не одне «але»: в останній рік із Юргеном «Ліверпуль» фінішував лише третім в АПЛ. Відстав і від «Арсеналу», і від «Ман Сіті». А під Слота тоді клуб не скуповувався. Взагалі. Прийшов К’єза – і все. Якось дивно виходить. Щось не сходиться. Бо насправді Арне виконав чудову роботу. Розкрив Гравенберха. Допоміг Салаху провести його найкращий рік в АПЛ. Вигравав матчі навіть із Нуньєсом та Гакпо на полі, що взагалі-то ой як важко. Минулий сезон залишив лише одне питання: а чи не було то все разовою акцією? Бо перемога в АПЛ та топ-футбол – чудово, але найкращі команди залишаються найкращими більше одного сезону. Тому у розіграші 25/26 Слот повинен був переконати, що він не просто автор чудової кампанії 24/25, а ще й топ-спеціаліст. І багато кого не переконав.

А мене – цілком. «Ліверпуль» фінішував поза топ-3 таблиці АПЛ. Провів рік без трофеїв. І це все після сотень мільйонів, котрі були витрачені на трансфери влітку. Це все правда, але… чи точно ця команда от прямо повинна була перемагати? Салаха наздогнала старість. Конате провів найгірший рік у кар’єрі. Макалістер так і не набрав форму за весь сезон. Аліссон стабільно вилітав через травми. Ісака ми частіше не бачили, аніж бачили. Добре вписався Екітіке – але і він отримав пошкодження та буде поза грою до кінця року. Хоч у чомусь з переліченого є провина Слота? Навесні «Ліверпуль» через травми не має як такої лави запасних. Витрачений мільйон мільйонів не дав Слоту топ-складу. А ще скандал імені Мо. Кубок Африки. І навіть у такий сезон, коли все пішло не так, Арне вивів «Ліверпуль» до ЛЧ. Зіграв у чвертьфіналі ЛЧ. Впорався із тиском. Жахливий рік не настільки жахливий саме через роботу Слота.

Сезон Атлетіко – поганий

Команда зіграла у півфіналі ЛЧ та кубка Іспанії, але не виграла нічого. І це нормально: «матрацники» і не повинні збирати трофеї. Бо конкуренти сильніші та, що навіть важливіше, багатші. Проте ж треба враховувати контекст. Наприклад, такий: у фіналі КІ «Атлетіко» не впорався всього лише із «Реал Сосьєдадом» – середняком Ла Ліги. У серії пенальті не здолав запасного воротаря команди. У півфіналі ЛЧ «матрацники» вилетіли від класного «Арсеналу», але на вирішальних хвилинах другого матчу навіть не били по воротах. У матчі-відповіді «Атлетіко» не створив «канонірам» проблем. Поступився лише 0:1, але безнадійно. Через боротьбу у кубкових змаганнях «матрацники» провалили чемпіонат: фінішують поза топ-3, причому сильно відстануть навіть від аж настільки кризового «Реала». Всі досягнення «Атлетіко» за сезон – 2 великих перемоги над «Барселоною». Все інше – розчарування. І неважливо, наскільки близько до трофеїв.

Одразу зафіксую: Ківу виконав у Мілані чудову роботу. Особисто я очікував, що команда без Індзагі розвалиться, але цього не сталося. До тренера претензій нема. Але виграні трофеї далися колективу аж занадто легко. Якщо пам’ятаєте, Індзагі програвав чемпіонські гонки Піолі, Спалетті, Конте, кожного разу – чемпіонським командам. А цього року «Інтер» просто не мав конкурентів. «Наполі» все-таки не впорався у повній мірі із постійними травмами лідерів. «Мілан» сильно спрогресував, але лише за сезон після фінішу поза зоною єврокубків закономірно виявився не готовим претендувати на титул. «Ювентус» пережив зміну тренера та забагато втратив на старті. «Комо» та «Рома» просто не мали достатньо сильних складів. «Інтер» заслужив титул Серії А та не винен, що не мав конкуренції. Але все ж не мав далеко не тільки через власну крутість. Команди з топ-5 обіграв лише у 3 з 8 матчів. З ЛЧ вилетів від «Буде-Глімт». У фіналі КІ здолав лише «Лаціо». Непереконливо. В інший рік цього могло б і не вистачити.

Призначення Росеньйора – правильне рішення

Мареска виграв для «Челсі» ЛК та КЧС – чудовий результат, зрозуміло. Повернув команду до ЛЧ – також круто. Але, мабуть, головне досягнення Енцо – те, що він нарешті стабілізував склад «синіх». Тухель не зміг. І Поттер. І Почеттіно. Коли тренерам кожні півроку привозять по 100500 новачків, то відкинути зайвих та сформувати кістяк, м’яко кажучи, важко. Але Мареска це зробив. Його «Челсі» набув стабільності – риси, яка не була характерна для команди після зміни власника. Тож прощання із Енцо – погане рішення. Мабуть, ніхто не буде сперечатися. І я не стану. Із Марескою «Челсі» майже напевне фінішував би у зоні ЛЧ. Можливо, нав’язав би конкуренцію «ПСЖ» у плейофі: на клубному ЧС із Енцо на чолі команда вже долала парижан та Енріке. Сезон «синіх» склався б краще, якщо італійський тренер залишився. Але його звільнили. Треба було шукати нового. Знайшли Росеньйора.

І призначення Ліама – хороше рішення босів. Звісно, дуже зручно розмірковувати постфактум, коли в англійця не вийшло. Але ж він є та навіть зараз залишається ідеальним тренером для «синіх» за профайлом. Молодий, тож міг зростати разом із командою. Без амбіцій керувати трансферами. З досвідом роботи в Англії. Із великим багажем тактичних ідей. Але не вийшло навіть у нього. Бо футболісти, котрі хочуть та готові претендувати на великі перемоги, не сприйняли звільнення Марески. І не прийняли нового наставника, який жадав перш за все просто працювати у «Челсі», а не перемагати. Конфлікт інтересів між гравцями та керівництвом. Навіть на папері ідеальний тренер не підійшов. А якщо так, то тепер узагалі всім зрозуміло: або «Челсі» змінюється влітку, або втрачає найкращих футболістів. Бо брати лише молодь та претендувати на перемоги неможливо. Призначення Росеньйора довело. Логічний вибір у моменті та маркер того, що не так із нинішнім «Челсі».

Найкращий у Барсі – Гарсія

+10.1 за пост-шотом у воротаря «Барселони» у сезоні лише у Ла Лізі. У будь-якого іншого кіпера чемпіонату – максимум +6.3. Тобто Жуан врятував каталонців від десятка пропущених м’ячів. Якби не він, «Барселона» втратила б декілька перемог та нічиїх. Якби не він, не було б 90+ набраних очок у чемпіонаті та виграного титулу вже у матчі із «Реалом». До речі, у нещодавньому Класіко Гарсія також відбивав. Декілька разів у сезоні «Барселона» перемагала по 1:0 саме завдяки його сейвам. За середньою оцінкою від FotMob Гарсія – футболіст №4 у Ла Лізі. Сильно кращі лише Мбаппе та Ямаль через гольові дії, на 0.02 – Педрі. У вирішальні моменти сезону лідери атаки «Барселони» не гарантували якість. Лінія захисту проти «Атлетіко» не впоралася. Тоді найкращий – той, хто був стабільним весь сезон. Хто не підвів жодного разу, коли на нього розраховували. Це Гарсія. Цього сезону «Барса» заб’є менше, аніж минулого, у чемпіонаті, але вже набрала більше очок. Це заслуга воротаря, а не Ямаля чи Педрі.

На момент звільнення Франка «Тоттенгем» мав +5 очок над зоною вильоту та набирав у середньому по 1.12 за тур. У такому ж темпі на даний момент вже б мав щонайменше 40. Майже не ризикував би вилетіти. Натомість звільнив тренера та набрав лише 9 у 10 поєдинках. Тудор із «Тоттенгемом» узагалі не перемагав. Прийшов крутий Де Дзербі – і шпори з великим трудом зберегли прописку в еліті. Після прощання із Франком «Тоттенгем» не став успішним. Не став кращим. Остаточно кинув грати у футбол. Із Томасом не було фантастичних успіхів – але ситуація була контрольованою. Команда трималася на плаву. Кваліфікувалася до 1/8 ЛЧ. Брала «свої» очки. Зараз легко припустити: якби не звільнення Франка, «Тоттенгем» точно б не вилетів. Всі проблеми «шпорів» – через невдалі трансфери. Томас не провалився. Що таке «провалитися» із цим складом продемонстрував Тудор.

Виліт Жирони – це добре

Каталонці декілька років тому кваліфікувалися до ЛЧ. І як цим скористалися? Це дуже сильна карта. Така, яка дає можливість запрошувати топ-футболістів. Хоч одного. А якщо навіть ні – більше інвестувати у молодих новачків. Натомість «Жирона» лише за декілька років після історичного досягнення повертається до Сегунди. Чому? Через дурні підписання. Команда бере не найкращих та найбільш підходящих тренеру – а те, що погано лежить. Унахі провалився у «Марселі», але «Жироні» підійшов. Викупила нерезультативного Хіля. Підібрала не потрібного більше нікому у Європі Вітселя. Орендувала роками запасного Лемара. Ближче до зими вже ризикувала вилетіти, тому «підсилилася» ноунеймом Ечеверрі та Тер Стегеном, котрий пропустив півроку. За цілий сезон (!) влучила точно лише з Ванатом та Рейсом, причому останній – в оренді з «Ман Сіті», тобто частина угоди про співпрацю (думку «Жирони» не питали).

Доки інші аутсайдери Прімери намагалися не вилетіти без інвестицій у трансфери взагалі та завдяки прицільній роботі скаутів, «Жирони» пішла на пониження з грошима у кишенях. Просто через дурні рішення. До речі, клуб усе ніяк не оновлює контракт із тренером Мічелом. Так, ніби це Мічелу треба сидіти у деградуючому клубі, а не проблемному колективу потрібен доволі сильний спеціаліст. «Жирона» вилетіла справедливо. Клуб зможе почати все спочатку. Мічел отримає свободу та, нема сумнівів, роботу у щонайменше якомусь середняку Ла Ліги. Підуть і Циганков із Ванатом, які є бомбардирами №2 та №1 команди у сезоні Прімери відповідно. Віктор давно переріс «Жирону» та заслужив можливість грати із кращими партнерами. Влад забив достатньо, аби залишитися у Прімері. Хороший рік для обох. Без них каталонці б уже вилетіли. Якщо «Жирона» опиниться у Сегунді, то продаватиме. Зокрема найкращих. І наші нарешті рушать далі…

Хетафе – команда сезону

Звісно, не за якістю гри та кількістю перемог. Футбол з кожним роком стає все… простішим. Колись домінувала тікі-така, а зараз навіть Гвардіола спрощує. Тепер у його завжди дисциплінованій команді є Шеркі, якому дозволено все. У фіналі ЛЧ зіграють «ПСЖ» та «Арсенал» – клуби, які у других таймах матчів-відповідей півфіналів захищали результат та грали другим номером. Індзагі виграв 1 титул за 4 роки в «Інтері», а Ківу спростив футбол команди – і тріумфував з першої ж спроби. «Барселона» ледь не оновила рекорд Ла Ліги за очками без плану Б. «Баварія» без нього була близька до фіналу ЛЧ. У 2026 році не треба грати складно, аби бути найкращим. Навпаки: спрощуй там, де це можливо та доречно. І це окупиться. Бордалас чудово зрозумів цей принцип. Тому «Хетафе», дуже ймовірно, буде у єврокубках наступного сезону. Не просто без ускладнень – навіть без гри у футбол як такої.

Найгірше володіння м’ячем у чемпіонаті. Найгірша точність пасів. Найменша кількість чистого ігрового часу у матчах. Найбільша кількість жовтих карток. «Хетафе» мінімізував гру у футбол та максимізував результат. Тому зі складом під боротьбу за виживання (далеко не факт, що вдалу) б’ється за участь у єврокубках. Він квінтесенція цього тренду на спрощення у сучасному футболі. Він не просто слідує тренду – він виводить на новий рівень його розуміння. Через «Хетафе» ми змушені переосмислити сучасний футбол та те, що насправді у ньому важливо зараз. Саме команда Бордаласа гіперболізує все те найгірше, що ми маємо у нашій улюбленій грі, та своєю успішністю при цьому вказує на те, у якому напрямку рухається футбол. Найкраща команда сезону не та, котра найкраще грає, а та, котра найкраще репрезентує футбольні тренди та розвиток гри у цьому сезоні. На жаль чи на щастя, футбол у 2026 році – це більше «Хетафе», аніж, наприклад, «Баварія» чи «Барселона».