Міжнародний валютний фонд (МВФ) оприлюднив новий прогноз для України, який свідчить про значні зміни в економічній політиці країни. Згідно з останнім звітом, очікується поступове відновлення української економіки після важких втрат, завданих війною. Прогноз передбачає зростання ВВП на рівні 2-3% у найближчі роки, що є позитивним сигналом для інвесторів та міжнародних партнерів. Одним із ключових аспектів нового курсу МВФ є акцент на структурні реформи. Фонд під
Міжнародний валютний фонд прогнозує Україні лише 2% зростання ВВП у 2026 році. Це не відновлення, а режим виживання в умовах війни, високих ризиків і глобальної нестабільності. Потрібен не просто стабілізаційний підхід, а новий економічний курс –з акцентом на оборонно-промислову політику.
Голова комітету з питань фінансів та банківської діяльності Федерації роботодавців України Богдан Данилишин проаналізував дляРБК-Українаквітневий макроекономічний прогноз від МВФ.
КвітневийWorld Economic Outlook 2026МВФ – це не просто черговий макроекономічний прогноз. Це документ про світ, у якому війна, геополітична фрагментація, енергетичні шоки, торговельні конфлікти, боргове навантаження і технологічні очікування одночасно формують нову економічну реальність. Можливо вперше МВФ подає документ в такому форматі.
Головна ідея звіту сформульована вже в його назві –Global Economy in the Shadow of War. Світова економіка знову проходить тест на стійкість, цього разу через війну на Близькому Сході, яка, за оцінкою МВФ, загрожує зростанню, дезінфляції, фінансовій стабільності та товарним ринкам.
Фонд прямо зазначає, що прогноз побудований не як звичайний baseline, а якreference forecast, тобто умовний сценарій, який припускає обмежену тривалість і масштаб конфлікту та згасання основних шоків до середини 2026 року.
За базовим сценарієм МВФ, світовий ВВП після зростання на3,4% у 2025 роцісповільниться до3,1% у 2026 роціі лише незначно відновиться до3,2% у 2027році. Розвинені економіки зростатимуть на рівні близько1,8% у 2026 році, країни з ринками, що формуються, –на 3,9%, а країни Європи, що розвиваються, – лишена 2,0%.
Для України це важливий сигнал: зовнішній попит, європейська кон’юнктура та доступність фінансування не створюватимуть автоматичного "попутного вітру" для швидкого відновлення.
Інфляційний сюжет у звіті ще важливіший. МВФ прогнозує, що світова інфляція зросте з3,5% у 2025 роцідо3,9% у 2026 році, а в країнах з ринками, що формуються, – до4,6%. Це означає, що період легкого повернення до низьких ставок і дешевих грошей відкладається.
Для України, яка одночасно має воєнні ризики, структурний дефіцит зовнішньої торгівлі, енергетичну вразливість і потребу у відбудові, це особливо небезпечне поєднання.
Окремий тривожний висновок МВФ – різке сповільнення світової торгівлі. Зростання обсягів торгівлі товарами й послугами, за прогнозом, знизиться з5,1% у 2025 роцідо2,8% у 2026 році, а у 2027 році відновиться до3,8%. МВФ пояснює це ефектами попереднього "фронтального" нарощування торгівлі, тарифними обмеженнями та перебудовою виробничих ланцюгів.
Для України це може мати деякі упереджувальні ознаки – стратегія відновлення не може будуватися лише на очікуванні, що зовнішні ринки самі витягнуть українську економіку. Потрібна активна промислова, експортна, логістична та кредитна політика.
Україна має не просто "вписатися" у світову торгівлю, а зайняти в ній нові ніші – оборонні технології, агропереробка, машинобудування, енергетичне обладнання, критичні матеріали, цифрові сервіси тощо.
За даними WEO/DataMapper, МВФ прогнозує для України близько2% реального зростання ВВП у 2026 році. Водночас у повідомленнях із посиланням на квітневий WEO зазначалося, що інфляція в Україні очікується на рівні7,5% у 2026 роціта7,0% у 2027 році, а дефіцит поточного рахунку може розширитися до18,9% ВВП.
Це означає, щоУкраїна залишається в пастці низького воєнного зростання: економіка не падає, але й не формує траєкторії швидкого відновлення.
Для країни, яка втратила частину виробничих потужностей, має масштабні демографічні втрати, зруйновану інфраструктуру та величезні потреби у відбудові, зростання 2% – це не стратегія розвитку, а режим виживання.
Важливо також пам’ятати, що статистичні дані щодо України у WEO мають специфічну базу: МВФ зазначає, що з 2022 року дані виключають території, які є окупованими або безпосередньо ураженими бойовими діями на період такої окупації чи дій.
Другий розділ WEO присвячений макроекономічним наслідкам зростання оборонних витрат. Для України це один із найважливіших блоків звіту. МВФ показує, що типові "оборонні буми" збільшують оборонні видатки приблизно на2,7 процентного пункту ВВП, тривають понад два з половиною роки, а близько двох третин додаткових витрат фінансуються через дефіцит бюджету.
Після такого буму бюджетний дефіцит у середньому погіршується на2,6 п.п. ВВП, державний борг зростає приблизно на7 п.п. ВВП, а у воєнних умовах борг може збільшуватися ще сильніше – приблизно на14 п.п. ВВП.
Цей висновок має для України принципове значення.Оборонні витрати можуть підтримувати економічну активність, але лише тоді, коли значна частина витрат працює всередині країни: через українські підприємства, інженерні школи, наукові установи, виробничі ланцюги, локалізовані технології та зайнятість.
Якщо ж оборонні потреби переважно покриваються імпортом, мультиплікатор для національної економіки різко знижується, а зовнішній дефіцит поглиблюється.
Тому ключовий висновок для України:оборонна політика має бути одночасно політикою економічного розвитку. Не можна розглядати оборону лише як бюджетну статтю.
Вона має стати ядромнової індустріальної політики, розвитку технологій, інноваційного виробництва, машинобудування, електроніки, матеріалознавства, енергетичної автономності та прикладної науки.
Третій розділ WEO аналізує макроекономіку конфліктів і відновлення. МВФ робить важливий висновок: війни створюють не лише миттєвий шок, а й довготривалі втрати капіталу, зайнятості, продуктивності, інституційної спроможності та людського потенціалу.
Конфлікти погіршують фіскальну позицію держави, послаблюють доходи бюджету, зменшують експорт, провокують відтік капіталу, створюють тиск на валютний курс, резерви та інфляцію.
Це майже прямий опис української макроекономічної ситуації. Україна має не лише проблему фінансування бюджету. Вона має проблемувідтворення економічної бази: праці, капіталу, енергетики, логістики, експорту, інвестицій, довіри та інституцій. Тому проста стабілізація – недостатня.
Потрібна модель переходу від воєнної стійкості до відновлювального зростання. Фонд також наголошує: після завершення конфліктів відновлення зазвичай є повільним і нерівномірним, а успіх залежить від тривалого миру, макроекономічної стабілізації, реструктуризації боргу, міжнародної підтримки та внутрішніх реформ.
У звіті МВФ багато правильних застережень: потрібна цінова стабільність, боргова стійкість, сильні інституції, адресна підтримка вразливих груп, обережна фіскальна політика, координація монетарної та бюджетної влади. Але для України цього недостатньо.
Українська проблема не лише в тому, щоб "не розбалансувати" макроекономіку. Наша проблема – як створитинову виробничу основу країнипід час війни та після неї.
Якщо обмежитися логікою фіскальної дисципліни, високих ставок, стриманого кредитування і зовнішньої допомоги, Україна ризикує залишитися економікою виживання, а не економікою відновлення. МВФ правильно попереджає про ризики боргу, інфляції та дефіциту.
Але для України ключове питання ширше: як перетворити воєнні видатки, міжнародну допомогу та відбудову на інвестиції у внутрішнє виробництво, експорт, технологічну модернізацію і повернення людей.
Україні потрібнанова макроекономічна рамка розвитку, а не лише стабілізації. Монетарна політика має враховувати не тільки інфляцію, а й стан кредитування, інвестицій, виробництва та структурної перебудови.
Державні видатки мають оцінюватися не лише за принципом "скільки витрачено", а за принципом "який внутрішній мультиплікатор створено". Особливо це стосується оборони, енергетики, інфраструктури, житла, транспорту та промисловості.
Зовнішня допомога має бути пов’язана з розвитком української економічної спроможності. Якщо фінансування лише закриває бюджетні розриви та імпорт, воно підтримує виживання. Якщо ж воно запускає виробництво, локалізацію, кредитування, експорт і зайнятість – воно стає ресурсом розвитку.
Україна має готуватися до світу дорожчих грошей, вищих ризиків і слабшої глобальної торгівлі. Це вимагає внутрішньої мобілізації ресурсів, реформування державних банків, запуску спеціалізованих інститутів розвитку, експортного кредитування, страхування воєнних ризиків та цільових програм промислового відновлення.
Сьогодні абсолютно зрозуміло, що квітневий WEO МВФ – це попередження: світ входить у період, коли війна стає не винятком, а фактором економічного планування. Для України це означає, щовідновлення не можна відкладати "на після війни".
Відновлення має починатися вже зараз – через оборонно-промислову політику, кредитування виробництва, енергетичну стійкість, експортну стратегію, модернізацію інституцій і повернення людського капіталу.
МВФ показує ризики. Але відповідь на ці ризики має формулювати сама Україна. І ця відповідь має бути не пасивною адаптацією до глобальної нестабільності, аНовим економічним курсом розвитку, мобілізації та національної економічної стійкості.