У Дніпрі більшість ресторанів лишається недоступною для людей з інвалідністю

Для когось сходи біля ресторану – дрібниця, а для когось – причина так і не потрапити всередину.

Широкий вхід, відсутність поріжків та поручні у вбиральнях – усе це маленькі частинки великого поняття «безбарʼєрність». Якщо коротко, то це комфорт для кожної людини, незалежно від того, чи вона ходить ногами, чи на кріслі колісному. Та на практиці далеко не всі заклади Дніпра є безбарʼєрними. Ми поспілкувалися з тими рестораторами, хто взяв курс на інклюзивність і дізналися, наскільки це складне та дороге рішення.

У піцерії «MurMur» безбарʼєрні рішення запланували ще на етапі відкриття. Це була принципова позиція, пояснює власниця Наталія Лісняк:

«Ми розробляли планування закладу ще пʼять років тому. Проблем не було, будь-який архітектор знає ці норми. І він повинен сам радити. Адже за законом, ресторани, які тільки будуються, мають слідувати вимогам безбарʼєрності».

У «MurMur» облаштували окремий туалет для людей з інвалідністю, де зручно розвернутися на кріслі колісному. Пандусом оснастили вхід, також усі поріжки всередині зали. Окрім зони, де розташувалася сцена. Але тут, каже Наталія, йдуть назустріч гостям:

«Це як невеликий подіум. Було таке, що приїхала людина на кріслі колісному з родиною. Вона хотіла сидіти саме на цьому місці. Ми запропонували допомогу, аби перейти туди».

Столи у залі розташовані таким чином, щоб їх можна було легко переставити за потребою, або відсунути. А стільці не мають бокових поручнів. Та найбільше власниця сімейного закладу пишається персоналом піцерії.

«Ми понад 20 років займаємося ресторанами, я вважаю, до кожного гостя потрібен підхід. Персонал готовий допомогти, щоб людині було максимально зручно», – додає Наталія.

Точну суму Наталія сказати не може. Адже усі рішення затвердили ще на етапі планування й іншого варіанту просто не розглядали.

«У нас була технічна можливість це зробити. Але часто буває, що вхід розташований таким чином, що неможливо облаштувати пандус. Бо його ніяк не узгодити з архітектурою міста», – пояснює власниця закладу.

Тож питання безбарʼєрності – це не завжди про гроші, каже Наталія. Але якщо можливість таки є, радить іншим закладам розглянути інклюзивні рішення.

Цей заклад відкрився понад рік тому і його проєктували вже з урахуванням усіх норм. На етапі будівництва заклали пандус, пригадує ресторатор Денис Жаткін. Проходи між столами зробили широкими, а туалет інклюзивним.

«Туалет для людей з інвалідністю має бути значно більшим, із правильними проходами, поручнями, ширшими дверима»,– каже Денис.

У проєктуванні користувалисяпосібником, який розробила перша леді Олена Зеленська.

«У мене теж є такий примірник, дуже зручний, цікавий. Там все прописано, хто такі маломобільні люди, що таке безбарʼєрність. І ми все робили по цьому посібнику. Тобто ширину проходу, облаштування вбиралень, вхідну групу», – згадує ресторатор.

У посібнику прописані навіть тип дверей та як саме вони мають відкриватися. А ще – норми пандуса. Він у «Blanka Bakery» великий – довжиною близько 7 метрів. Та хоч і зробили його за всіма нормами, з ним мали найбільше проблем:

«На проєктування пандуса пішло понад два місяці. Але щойно ми його зробили, до нас прийшли з КП «Благоустрій», кажуть: ви повинні знести пандус. Я відповідаю: як же так? Ми ж спроєктували за правилами. А вони відповідають: ви орендуєте площу під пандусом?».

Денис Жаткін наполягав, що це рішення заради інклюзивності, однак словами добитися нічого не зміг. Тоді ресторатор став членом Ради безбарʼєрності Дніпра.

«Разом ми зробили дорожню карту. Тепер ви можете зареєструвати свій пандус, підкріпити архітектурне креслення, і вам його погодять. Це може зайняти десь півтора місяця, але це буде безкоштовно»,– розповів Денис.

Проєктувати інклюзивний простір на етапі будівництва виходить набагато дешевше, аніж робити окремий ремонт, – каже Денис Жаткін. Безбарʼєрні рішення обійшлися ресторатору приблизно у 10-15 тисяч доларів, тобто до 655 тисяч гривень.

Два інших заклади Дениса – «Каструлька» та «Кеди» менш безбарʼєрні. І на те є свої причини.

До прикладу, будівля «Каструльки» нова. Там облаштували пандуси на всій території залу. Але всередині є сходи.

«Ми не можемо там зробити інакше. Доведеться повністю архітектурно перероблювати, або ліфт налаштовувати, але встановити його там майже неможливо. Думаємо, як це можна зробити. Зараз на вхід спускаються наші офіціанти і допомагають», – пояснює ресторатор.

Тимчасово облаштували чорний вхід, через нього можна зайти всередину на кріслі колісному без перешкод.

А от будівля пабу «Кеди» стара – орієнтовно 1900 року. Там багато сходів – і на вході, і всередині закладу. Повний ремонт займе чимало часу і коштів, каже Денис Жаткін. Та все ж, шукають можливі рішення.

З мережі закладів «Varfamily» найбільш інклюзивним співвласниця називає «Сузірʼя». Анастасія Варава каже, що там змогли реалізувати всі плани. Тож, вхід повністю безбарʼєрний, а всередині ресторану є окремий ліфт, аби людина могла оминути сходи.

«На першому поверсі створили окремий інклюзивний туалет. Тому що основна вбиральня у нас знаходиться на нульовому поверсі і туди потрібно спускатись по сходах. Спочатку думали додати ще один ліфт, але це було достатньо складно. Тож перепроєктували простір на ще один туалет»,– розповіла Анастасія.

Для мережі ресторанів безбарʼєрність – це про комфорт усіх відвідувачів. Тому розвивають напрямок і бебі сервісу: створили окрему кімнату для мами та дитини. В туалеті розташували два унітази, місце для годування дитини на диванчику, пеленальний столик. У «Сузірʼї» є окреме дитяче меню.

Безбарʼєрність у «Varfamily» не розглядали як статтю додаткових витрат, адже більшість рішень реалізували ще на етапі планування. Однак, ліфт у «Сузірʼї» будували пізніше. Він обійшовся близько 150-200 тисяч гривень.

Пандус у ресторані «Сузірʼя» власникам дістався у спадок, каже Анастасія. Однак, припускає, він орієнтовно міг би коштувати близько ста тисяч гривень.

«Varcafe» Анастасія Варава вважає майже повністю безбарʼєрним. Річ у тому, що не все залежить від ресторатора. До прикладу, всередині кафе простір інклюзивний, а от підʼїзд до нього – ні.

«Ця ділянка не належить нам. Там немає рівної дороги, достатньо зручної для підʼїзду. Вважаю, місто має впроваджувати інклюзивність у інфраструктурі територій»,– пояснює співвласниця.

Після ремонту у «Varcafe» переробили туалет на інклюзивний: зробили ширші проходи, додали поручні.

У ресторані «Black Sheep» на вході сходи. І втілити якесь безбарʼєрне рішення поки що складно, зізнається Анастасія.

«Це наша зона розвитку, ми плануємо в майбутньому це змінювати і реалізовувати. Але перебудувати зараз без залучення міськради і КП «Благоустрій» неможливо».

Водночас у кожному з ресторанів є кнопки виклику персоналу. Для працівників закладів проводять навчання щодо коректної комунікації з людьми з інвалідністю.

«Відвідувачі щиро реагують, коли ми розповідаємо про інклюзивність. Приміром, щодо дитячого сервісу ми регулярно отримуємо зворотний звʼязок: наскільки батькам подобається, що є такий простір, дитяча кімната»,– підсумовує Анастасія.