Саша Калайджич, австрійський нападник українського клубу ЛАСК, продовжує вражати футбольну спільноту своїми досягненнями. Його шлях до успіху не був легким: після серйозної травми він зумів повернутися на поле і перевершити рекорди Італії за кількістю голів у новому сезоні. Ця історія є свідченням не лише його неймовірного таланту, але й сили духу та наполегливості. Калайджич отримав важку травму під час виступів у Бундеслізі, що зм
"Чемпіон" розповідає незвичну, але одну з найбільш надихаючих історій сезону, що минає
Середина травня, крім шаблоннихфото з трофеями Ямаля, Кейна та інших суперзірок, подарувала ще й одну несподівану у всіх сенсах "трофейну" світлину.
Австрійський форвард Саша Калайджич взяв нагороди за перемоги у чемпіонаті та Кубку Австрії у власне ліжко:
Хтось скаже: багато честі – довіряти так пафосно святкувати футболістові, який провів у конкретній команді лише рік, ще й в оренді. Але це той рідкісний випадок, коли можна, без сумніву, сказати про футболіста: пафосу в його вчинку немає.
Історія Калайджича – це історія нескінченних випробувань, що звалилися незрозуміло за що на талант, і принаймні частково компенсовані чистим щастям тут і зараз.
Яких найвищих футболістів ви знаєте?
Зрозуміло, багато хто з легкістю згадає голкіперів, яких буквально становище зобов'язує мати гренадерський зріст. А з польових?
На думку спадають Ян Коллер з Пітером Краучем, які все-таки минуле покоління. Нам, українцям, легко згадати Піщура-молодшого, який гратиме за Жирону, але, за всієї поваги, Олександру ще працювати й працювати, щоб довести відповідність топ рівню. Рік тому я писав про спроби Наполі посилитись Лоренцо Луккою, бомбардиром зростом 201 сантиметр – але цей форвард не зміг нічого показати на рівні вищому, ніж Удінезе.
Саша Калайджич виглядав людиною, яка не просто заповнить вакуум у категорії "200+", а перевершить досягнення Крауча та Коллера.Уродженець австрійського Горна змалкупривертав велику увагу, виділявся ігровим інтелектом і навичками завершувача – а головне, ті самі фізичні дані дозволяли думати: "А коли ще виросте...".
Калайджич – не порожня каланча, на яку навішують у стилі "погодуйте Крауча". Він у юнацьких командах грав опорного півзахисника і навіть своїм кумиром називав не умовного Ібрагімовича чи Роналду, а Неманью Матича. До речі, вибір показовий не лише ігровим амплуа: так, Саша все життя живе в Австрії, але має сербське коріння. І це теж було приводом вигадувати для нього багату біографію – у країні, де півтора десятиліття бомбардиром нації є Арнаутович.
Але як ви розумієте, якщо ми зараз говоримо про 28-річного Калайджича не в контексті Реала, є нюанс.
Травми. Їх у Саші було не просто багато, а дуже багато. Вже після першого повноцінного сезону він зламав плюсневу кістку, пропустив пів року – і хто б міг подумати, що той час ще можна буде назвати відносно сприятливим. Переломи сучасна медицина дозволяє більш-менш впевнено лікувати, а от розриви зв'язок, якщо ми говоримо про професійного спортсмена – ні.
Вперше "хрести" Саша порвав уже після переїзду до Німеччини. На нього вже покладали великі надії: так, Штутгарт вилетів до Другої бундесліги, але він від цього не переставав бути великим клубом – і трансфер до швабів був вдалим розвитком кар'єри. Власне, Штутгарт вибрався в еліту і без великого внеску: команда з Кобелем у воротах, Ватару Ендо в опорній зоні та Маріо Гомесом на вістрі просто не могла бовтатися у трясовині довго.
Дебютний сезон в еліті – перший великий успіх Калайджича. 16 голів у чемпіонаті більше, ніж у Шика, Крузі, Гріфо, багатьох інших заслужених бомбардирів – і все це, граючи за новачка. Саша став шостим у бомбардирських перегонах, при тому, що в ті часи в Німеччині ще грали Голанд із Левандовським.
Настав виклик у збірну, де у Калайджича стався просто казковийрозгін кар'єри. Дубль шотландцям, гол фарерцям у відборі на ЧС виступили не більше, ніж розігрівом, підтвердженням права грати на Євро-2020. Він,звичайно, допоміг австрійцямвиграти нас, але там у нього гранично скромна роль: вихід на заміну на 90-й хвилині. В інших матчах він грав більше: проти Нідерландів вийшов у старті і відіграв годину, проти Північної Македонії під кінець години вийшов – а в плейоф, проти Італії, привернув до себе увагу не лише простим "грав".
Та Італія, майбутній переможець турніру, мала репутацію не нинішньої руїни, а справжнього топа – до того ж із класичним обличчям. Катеначчо команди Манчіні вийшло на той рівень, що вони били світовий рекорд за тривалістю "сухої" серії. Попередній, природно, встановили вони ж: у сімдесяті Діно Дзофф накопичив 1143 хвилини поспіль без голів.
Що сказати, сучасні італійці оновили рекорд, але зафіксував конкретні цифри саме Калайджич. У 1/8 Франко Фода випустив його на овертайм – і Саша незабаром забив. Суха серія "скуадри адзурри" розтяглася на 1168 хвилин – а якби довготелесого форварда випустили в "старті"?
Втім, це все куточок статистики, важливий лише одній стороні. Доннарумма в повну пачку перемог та досягнень того року отримав ще й причетність до рекорду, але для Калайджича було важливіше, що він у свої 24 роки причетний до амбітних та сильних команд. Шість мільйонів євро, які заплатив Штутгарт австрійцям, стали здаватися угодою століття – англійці за форвардів такого функціоналу готові заплатити стільки ж і ще один нулик дописати.
Але травми знову дали про себе знати. Вже на початку сезону-2021/22 Саша травмував плече та пропустив пів сезону. Навіть так, хоч як смішно, став найкращим бомбардиром команди: Штутгарт не грав, а мучився, і шість м'ячів у 15 матчах Саші допомогли не вилетіти з еліти. Це ще виглядало перспективно – зрештою травмуються майже всі футболісти.
Справжні проблеми, які ставили рубом питання не про якусь там кар'єру, а про фізичне виживання та функціонування організму, почалися пізніше. На початку сезону-22/23 він пошкодив щиколотку – не критично, швидко відновився, і навіть трансферу до Вулвергемптона за 15 мільйонів це не завадило. Але перший (!) матч обернувся для гравця новим розривом хрестоподібної зв'язки.
Після одного розриву "хрестів" у сучасному футболі відновлюється дуже багато футболістів, після двох – вже далеко не всі. Про успіхи в тому ж сезоні, природно, і не йшлося: гравець відновився тільки до червня. За цей час у клубі розкрився корейський форвард Хван Хі Чхан, і Саша після відновлення встиг, звичайно, забити пару голів, але вже у січні пішов в оренду.
Йому дав притулок Айнтрахт – клуб, який, можливо, найкраще у світі розкриває нападників. Лука Йович у Реал, Коло-Муані у ПСЖ, Екітіке в Ліверпуль, Мармуш у Манчестер Сіті – всі пішли дуже, дуже дорого (і ще й Себастьян Алле, хоч і був проданий у скромний Вест Гем, але за 40 мільйонів), бо у Франкфурті виглядали справді чудово. Здавалося б, ідеальне місце, щоб перезапустити кар'єру, але... Після травми за місяць виступів Калайджич пропустив ПІВТОРА РОКУ.
Ми звикли сприймати футболістів або як небожителів, які мешкають у власному світі, або як рядки у статистичних ресурсах. Але в цілому, Калайджич до початку сезону був людиною, для якої були актуальнішими питання не зі словами "чи перейде", "чи виграє", а зі словами, наприклад, "чи зможе ходити". Здоров'я не нескінченне, і, наприклад, Батистута говорив, що в певний момент просив лікаря ампутувати йому ноги – настільки нестерпним був біль.
А ще такі проблеми Калайджича виглядали проблемою усієї категорії "200+". Не секрет, що футбол стає все більш і більш атлетичним – і коли настільки не витримує тіло однієї з найпомітніших "веж" сучасності (причому не витримує у різних тренерів, в різних лігах, в різних командах), з'являються думки, що таке зріст не для футболу в принципі.
Щоб від низької точки падіння дістатися чистого – і, головне, взаємного – щастя, Саші потрібно було повернутися на батьківщину.
На чудовому блакитному Дунаїрозташоване місто Лінц. Він відомий архітектурою (окремим будинкам близько двох тисяч років), місцевими уродженцем (саме тут жив, наприклад, великий астроном Кеплер), культурними та освітніми центрами (університет на 20 тисяч студентів має ім'я саме Кеплера), але не футболом.
Якщо нинішній австрійський футбол крутиться навколо колосу Ред Булл Зальцбург, то за старих добрих часів він був шалено столичноцентричним. Були сезони, коли у вищій лізі країни грали лише команди з Відня! Відповідно, ЛАСК був на задвірках навіть історично: він оформляв золотий дубль у 1965-му році, але до останнього часу це були його єдині трофеї в історії.
ЛАСК прагне бути вітриною талантів, розкривати недооцінених гравців та тренерів. Той самий Олівер Гласнер, який у середу спробує додати до виграшу Ліги Європи й Лігу конференцій, відіграв для клубу історичну роль. Він прийняв "чорно-білих" у другому австрійському дивізіоні, підняв в еліту – і дотягнув до другого місця, явно найкращого досягнення за пів століття. Саме в Лінці розігнав свою кар'єру Максим Таловєров, який переходив до Плімуту за 2 млн євро.
Проте початок сезону, в якому був орендований Калайджич, виглядав канонічним провалом. Команду довірили молодому португальському тренеру Жоау Сакраменту, який раніше допомагав людям, чиї прізвища стали сакраментальними – Жозе Моурінью та Марсело Б'єлса – але головним у нього не пішло. Його звільнили, повернули тренера, якийуже працював раніше – але в жовтні ЛАСК йшов 11-м з 12 команд ліги. Новини про Калайджича можна було звести до "здоровий – і дякувати богу": він був запасним і грав мало.
Саме прихід нового старого тренера став тим імпульсом, який подарував казку ЛАСКу загалом і Калайджичу зокрема. Його звуть Діді Кюбауер, він встиг відпрацювати 23 тури – і в них "чорно-білі" програли лише двічі. Феноменальний ривок від майже зони вильоту до салатниці – і найважливішим ходом Кюбауера став саме переведення Калайджича в основу.
Перші три тури Саша не виходив на поле і за нового тренера. У подальших п'яти турах його випускали на заміни – у ЛАСКа в цей час улюбленим рахунком був 1:0. Зрештою, у грі з Тіролем він отримав шанс в основі – і одразу забив. Надалі важливість форварда тільки зростала, а сам він зіграв неоціненну роль у перемогах: наприклад, голом на полі Зальцбурга (3:2), двома асистами з Рапідом (3:1), голом Штурму (1:1), трьома асистами проти Аустрії (3:0).
У кубку ж Калайджич взагалі зіграв таку роль, що заслуговує вважатисяMVP.Саме статус не до кінця основного давав йому можливість грати у цьому турнірі багато – наприклад, у дербі проти клубу Блау-Вайсс Лінц. Вже тоді ЛАСК міг вилетіти, але гол та гольова передача Саші дозволили вирвати перемогу 3:2. У півфіналі проти Ріда гольова передача Калайджича дозволила перевести матч в овертайм (виграли 2:1), а у фіналі проти Альтаха – не лише перевести, а й вирвати перемогу (4:2).
Казка, справжня казка. За всю історію ЛАСК вигравав трофеї лише у двох сезонах – і обидва рази це були золоті дублі. І не знаю, як 61 рік тому, але зараз трофеї виграно у ситуації,колицього і близько ніщо не віщувало. З провальним стартом, завральною зміною тренера, з посиленням"інвалідом" клуб обійшов хвалену систему Ред Булла та багатьох інших.
Що далі? Сезон для Калайджича не закінчено: він, єдиний з ЛАСКа, включений до складу Ральфа Рангніка на чемпіонат світу. У австрійців великі проблеми з форвардами, Арнаутовичу вже 37 років – тож готуємось побачити нашого героя проти Мессі, Мареза та гравців збірної Йорданії.
У сезоні, коли від нього вже було чекати новин про завершення кар'єри, гравець знайшов у собі сили на новий прорив.