Вивозили тіла у критих вантажівках: що відомо про таємне поховання неподалік Чернігова

У 1937-1938 роках їх звинувачували у вигаданих злочинах, катували, розстрілювали й таємно ховали в лісі неподалік Чернігова. Десятиліттями про поховання поблизу села Халявин мовчали, аж поки про нього не дізнався 16-річний школяр, діда якого свого часу репресували. Що відбувалося в Чернігові в період Великого терору та як виникло таємне поховання неподалік міста – розповідаємо далі.Щороку у третю неділю травня в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій. Цьогоріч День пам’яті припав на 17 травня. Втім, це одна з тих трагічних сторінок нашої історії, про яку варто згадувати не лише раз на рік. Особливо зараз, коли на окупованих територіях українці знову стикаються з переслідуваннями, викраденнями та катуванням.«Тоді Чернігів був значно менший, і вважалося, що це дуже далеко»Представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, історикСергій Бутконаголошує, що Великий терор — не єдиний етап радянських репресій. Жителі Чернігівщини страждали від терору, починаючи з 1919 року, а найбільша кількість жертв була у 1932-1933 роках під час Голодомору.Сергій Бутко, фото: Час чернігівськийНа території тодішньої області, а вона була більшою, ніж зараз, загинуло від голоду понад 360 тисяч наших людей. Якщо брати в сучасних адміністративних межах, то ми говоримо про 270 тисяч людей, – розповідає Сергій Бутко.У 1937-1938 роках в Україні репресували майже 200 тисяч людей. З них дві третини – розстріляли. Тоді й виникло таємне поховання неподалік Чернігова.Розстрілювали в підвалах управління НКВС, – говорить історик. – У Чернігові зараз там санстанція (вул. Княжа, 30, - Прим.). Коли розпочалися розстріли, була спеціальна команда співробітників НКВС, які таємно вночі, щоб ніхто не бачив, ховали жертв на місцевих кладовищах — без надгробків, без імен. Але за місяць-півтора стало зрозуміло, що місць на кладовищах уже просто нема. Тому вирішили вивозити групи розстріляних, ні в чому не винних людей, на 20-й кілометр Гомельського шосе. Тоді Чернігів був значно менший, і вважалося, що це дуже далеко, ніхто про це не знатиме.Загалом понад 4 тисячі осіб було вбито та вивезено вночі у критих вантажівках у ліс неподалік села Халявин. А щоб надійніше приховати злочини, тіла заливали вапном.«Ми маємо проводити тортури до ворогів народу під час розслідування»За словами Сергія Бутка, у 1937 році в Чернігові «засуджених» розстрілював комендант управління НКВС Павло Філенко. Згодом радянська влада ще й нагородила ката орденом «Знак пошани».Великий терор торкнувся всіх груп населення. Втім, більшість репресованих – українські селяни. Чекісти звинувачували невинних людей у шпигунстві, контрреволюційній діяльності та інших вигаданих злочинах. Сергій Бутко говорить:У всіх репресивних органах були офіційно затверджені тортури. І навіть в 1938 році, коли Великий терор здійснив хаос, органи НКВС розгубилися, був спеціальний лист Центрального комітету Комуністичної партії з роз'ясненнями, що «ми маємо проводити тортури до ворогів народу під час розслідування».Управління НКВС отримували плани щодо кількості «ворогів народу», яких вони мусили виявити. Невинну людину заарештовували, звинувачували, а коли вона заперечувала провину – катували. В результаті більшість погоджувалася з обвинуваченнями, аби тільки закінчилися тортури. Так і виконувалися ці криваві «плани».Репресивна машина не оминала і тих, хто був відданий тоталітарному режиму. Так, після 1938 року, коли закінчився Великий терор, частину співробітників НКВС, чиїми руками здійснювалися розправи, також розстріляли.«Вони несли ярмо дітей «ворогів народу»Десятиліттями про поховання неподалік Чернігова знали лише самі кати та кілька місцевих мешканців, аж поки на нього не натрапив 16-річний школяр.У юні роки чернігівецьЮрій Соколовнамагався знайти інформацію про свого репресованого діда по батьковій лінії Олександра Соколова. Юнак мав світлину предка, знав ім’я та те, що він служив у Ніжині. Розпитати бабусю про діда пан Юрій не міг, адже не застав її серед живих, а решта родини була не надто говіркою на цю тему.Юрій Соколов, фото з відкритих джерелМій батько і його молодший брат, мій хрещений, згадували дуже обережно. Вони все-таки несли ярмо дітей «ворогів народу». Батька 14-річним хлопцем у 1944 році відправили на відбудову шахт Донбасу. Його там разом з хлопцями на шахті «Трудовська» завалило в шурфі, де вони пробули три доби. А потім керівництво шахти сказало: «Хлопці, їдьте звідси». Він і повернувся, але не в Ніжин, звідки виїхав, а в Чернігів. Коли я починав шукати діда у 1987 році, батько вже помер, а його молодший брат казав з таким переляком: «Навіщо тобі це потрібно? Не треба», – згадує пан Юрій.Олександр Соколов, фото надав Юрій СоколовТо що ж відомо про долю Олександра Соколова? Чоловік родом із міста Тула. У Ніжині обіймав посаду заступника начальника військового складу. Там його й заарештували, а 29 вересня 1938 року у Чернігові Олександра Соколова засудили до розстрілу як ворога народу. Лише у 1959 році його дружині, бабусі пана Юрія, повідомили про страту чоловіка, а в 1989 році його посмертно реабілітували.«Юрка, я тебе посажу, там нічого не було»Юрій Соколов випадково дізнався про поховання неподалік Чернігова від свого класного керівника. У нього був знайомий, котрий нібито розстрілював репресованих.Ми тоді зібрали групу із чотирьох людей і обходили пішки навколишні села. Йшли по селу Халявин, і одна бабця сказала, що тут десь в 30-х роках розстрілювали людей. Вона тоді з великим страхом казала, що не знає, де саме, а її внук каже: «Бабцю, ти ж показувала те місце». І він провів нас туди, де зараз стоїть пам’ятний знак. Ми дерев’яними кілками все позначили, я записав у шкільний зошит і передав Феліксу Кагно.Такий вигляд зараз має місце поховань жертв політичних репресій неподалік села ХалявинЗгодом виявлене місце дослідили та підтвердили, що там справді розташоване таємне поховання. Щодо класного керівника пана Юрія, то його навіть викликали в прокуратуру. Чернігівець згадує:Він був вчителем фізики, перший урок мав бути його. Ми сиділи, але його не було. Того ж дня він прийшов на виховну годину і каже мені: «Соколов мене здав у прокуратуру». Він розсміявся, каже: «Я ж тобі так сказав, а ти записав».За словами Юрія Соколова, згодом спроб приховати існування таємного поховання неподалік Чернігова вже не було. Втім, далеко не всі хотіли розкриття правди.На мене дуже визвірився наш так званий підпільник Герард Кузнєцов, – згадує чернігівець. – Він сказав: «Юрка, я тебе посажу, там нічого не було». Річ у тім, що він був чекістом (це особиста думка пана Юрія, яку поділяють деякі чернігівські краєзнавці. Однак ми не можемо звинувачувати людину без офіційного судового розслідування. - Ред.)«Це застереження для всіх нас»Далеко не всі імена розстріляних вдалося встановити. Ймовірно, прізвища тих репресованих, в кого не було родичів, вже ніколи не вдасться дізнатися. Сергій Бутко розповідає:Пам'ятні таблички на місці таємного поховання. На жаль, не всі імена вдасться закарбуватиМи абсолютно випадково зрозуміли, що є доволі велика категорія людей, яких в 1937 році розстріляли, десь закопали, і ми не зможемо ніколи знайти їхні прізвища. У 1937 році в Києві була нарада під головуванням наркома Єжова. Коли він казав, що треба пришвидшити плановий розстріл, начальник управління НКВС Чернігівської області та інші підняли питання, що всі камери забиті. Арештовували безхатьків, хворих, просто підозрілих, у яких не було родин. Він каже: «Ви ж чекісти! Не знаєте, що робити? Очистили камери, розстріляли і продовжуйте планову роботу».Розстріляних у Чернігові ховали не лише біля Халявина та на кладовищах. На території СІЗО також знаходили поодинокі поховання.Навіть зараз регіональна комісія з реабілітації жертв комуністичного режиму отримує листи від родичів репресованих. Люди досі шукають інформацію про розстріляних. Пан Юрій є в.о. голови цієї комісії. Він говорить, що чернігівці, зокрема, молодь, цікавляться долею репресованих та часто запитують про місце поховання.Чому не можна забувати про цей жахливий злочин? Сергій Бутко відповідає:Є люди, які наївно думають, що з російськими окупантами можна домовитися. Вони ніяк не можуть зрозуміти однієї речі. Не дай Боже прийдуть на українську землю та закріплюються російські окупанти. Спочатку вони скажуть: «Ми вас прощаємо», як робили це в XX столітті, а як мине 5-10 років, знову ув’язнюватимуть українців за вигаданими звинуваченнями, катуватимуть, розстрілюватимуть.Нічого не змінилося, ворог залишився той самий. Якщо ми хочемо бути в безпеці, це може забезпечити тільки українська держава і її збройні сили. Треба постійно нагадувати, розповідати про політичні репресії 1937-1938 років та в інші періоди. Це застереження для всіх нас!Наразі на місці таємного поховання неподалік Чернігова встановлено меморіальний знак, а навколо нього – пам’ятні таблички з іменами розстріляних. На початку доріжки, яка веде до меморіалу, побачимо попередження з написом «міни», яке вкотре нагадує, хто є нашим ворогом.

У 1937-1938 роках їх звинувачували у вигаданих злочинах, катували, розстрілювали й таємно ховали в лісі неподалік Чернігова. Десятиліттями про поховання поблизу села Халявин мовчали, аж поки про нього не дізнався 16-річний школяр, діда якого свого часу репресували. Що відбувалося в Чернігові в період Великого терору та як виникло таємне поховання неподалік міста – розповідаємо далі.

Щороку у третю неділю травня в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій. Цьогоріч День пам’яті припав на 17 травня. Втім, це одна з тих трагічних сторінок нашої історії, про яку варто згадувати не лише раз на рік. Особливо зараз, коли на окупованих територіях українці знову стикаються з переслідуваннями, викраденнями та катуванням.

Представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, історикСергій Бутконаголошує, що Великий терор — не єдиний етап радянських репресій. Жителі Чернігівщини страждали від терору, починаючи з 1919 року, а найбільша кількість жертв була у 1932-1933 роках під час Голодомору.

На території тодішньої області, а вона була більшою, ніж зараз, загинуло від голоду понад 360 тисяч наших людей. Якщо брати в сучасних адміністративних межах, то ми говоримо про 270 тисяч людей, – розповідає Сергій Бутко.

У 1937-1938 роках в Україні репресували майже 200 тисяч людей. З них дві третини – розстріляли. Тоді й виникло таємне поховання неподалік Чернігова.

Розстрілювали в підвалах управління НКВС, – говорить історик. – У Чернігові зараз там санстанція (вул. Княжа, 30, - Прим.). Коли розпочалися розстріли, була спеціальна команда співробітників НКВС, які таємно вночі, щоб ніхто не бачив, ховали жертв на місцевих кладовищах — без надгробків, без імен. Але за місяць-півтора стало зрозуміло, що місць на кладовищах уже просто нема. Тому вирішили вивозити групи розстріляних, ні в чому не винних людей, на 20-й кілометр Гомельського шосе. Тоді Чернігів був значно менший, і вважалося, що це дуже далеко, ніхто про це не знатиме.

Загалом понад 4 тисячі осіб було вбито та вивезено вночі у критих вантажівках у ліс неподалік села Халявин. А щоб надійніше приховати злочини, тіла заливали вапном.

За словами Сергія Бутка, у 1937 році в Чернігові «засуджених» розстрілював комендант управління НКВС Павло Філенко. Згодом радянська влада ще й нагородила ката орденом «Знак пошани».

Великий терор торкнувся всіх груп населення. Втім, більшість репресованих – українські селяни. Чекісти звинувачували невинних людей у шпигунстві, контрреволюційній діяльності та інших вигаданих злочинах. Сергій Бутко говорить:

У всіх репресивних органах були офіційно затверджені тортури. І навіть в 1938 році, коли Великий терор здійснив хаос, органи НКВС розгубилися, був спеціальний лист Центрального комітету Комуністичної партії з роз'ясненнями, що «ми маємо проводити тортури до ворогів народу під час розслідування».

Управління НКВС отримували плани щодо кількості «ворогів народу», яких вони мусили виявити. Невинну людину заарештовували, звинувачували, а коли вона заперечувала провину – катували. В результаті більшість погоджувалася з обвинуваченнями, аби тільки закінчилися тортури. Так і виконувалися ці криваві «плани».

Репресивна машина не оминала і тих, хто був відданий тоталітарному режиму. Так, після 1938 року, коли закінчився Великий терор, частину співробітників НКВС, чиїми руками здійснювалися розправи, також розстріляли.

Десятиліттями про поховання неподалік Чернігова знали лише самі кати та кілька місцевих мешканців, аж поки на нього не натрапив 16-річний школяр.

У юні роки чернігівецьЮрій Соколовнамагався знайти інформацію про свого репресованого діда по батьковій лінії Олександра Соколова. Юнак мав світлину предка, знав ім’я та те, що він служив у Ніжині. Розпитати бабусю про діда пан Юрій не міг, адже не застав її серед живих, а решта родини була не надто говіркою на цю тему.

Мій батько і його молодший брат, мій хрещений, згадували дуже обережно. Вони все-таки несли ярмо дітей «ворогів народу». Батька 14-річним хлопцем у 1944 році відправили на відбудову шахт Донбасу. Його там разом з хлопцями на шахті «Трудовська» завалило в шурфі, де вони пробули три доби. А потім керівництво шахти сказало: «Хлопці, їдьте звідси». Він і повернувся, але не в Ніжин, звідки виїхав, а в Чернігів. Коли я починав шукати діда у 1987 році, батько вже помер, а його молодший брат казав з таким переляком: «Навіщо тобі це потрібно? Не треба», – згадує пан Юрій.

То що ж відомо про долю Олександра Соколова? Чоловік родом із міста Тула. У Ніжині обіймав посаду заступника начальника військового складу. Там його й заарештували, а 29 вересня 1938 року у Чернігові Олександра Соколова засудили до розстрілу як ворога народу. Лише у 1959 році його дружині, бабусі пана Юрія, повідомили про страту чоловіка, а в 1989 році його посмертно реабілітували.

Юрій Соколов випадково дізнався про поховання неподалік Чернігова від свого класного керівника. У нього був знайомий, котрий нібито розстрілював репресованих.

Ми тоді зібрали групу із чотирьох людей і обходили пішки навколишні села. Йшли по селу Халявин, і одна бабця сказала, що тут десь в 30-х роках розстрілювали людей. Вона тоді з великим страхом казала, що не знає, де саме, а її внук каже: «Бабцю, ти ж показувала те місце». І він провів нас туди, де зараз стоїть пам’ятний знак. Ми дерев’яними кілками все позначили, я записав у шкільний зошит і передав Феліксу Кагно.

Згодом виявлене місце дослідили та підтвердили, що там справді розташоване таємне поховання. Щодо класного керівника пана Юрія, то його навіть викликали в прокуратуру. Чернігівець згадує:

Він був вчителем фізики, перший урок мав бути його. Ми сиділи, але його не було. Того ж дня він прийшов на виховну годину і каже мені: «Соколов мене здав у прокуратуру». Він розсміявся, каже: «Я ж тобі так сказав, а ти записав».

За словами Юрія Соколова, згодом спроб приховати існування таємного поховання неподалік Чернігова вже не було. Втім, далеко не всі хотіли розкриття правди.

На мене дуже визвірився наш так званий підпільник Герард Кузнєцов, – згадує чернігівець. – Він сказав: «Юрка, я тебе посажу, там нічого не було». Річ у тім, що він був чекістом (це особиста думка пана Юрія, яку поділяють деякі чернігівські краєзнавці. Однак ми не можемо звинувачувати людину без офіційного судового розслідування. - Ред.)

Далеко не всі імена розстріляних вдалося встановити. Ймовірно, прізвища тих репресованих, в кого не було родичів, вже ніколи не вдасться дізнатися. Сергій Бутко розповідає:

Ми абсолютно випадково зрозуміли, що є доволі велика категорія людей, яких в 1937 році розстріляли, десь закопали, і ми не зможемо ніколи знайти їхні прізвища. У 1937 році в Києві була нарада під головуванням наркома Єжова. Коли він казав, що треба пришвидшити плановий розстріл, начальник управління НКВС Чернігівської області та інші підняли питання, що всі камери забиті. Арештовували безхатьків, хворих, просто підозрілих, у яких не було родин. Він каже: «Ви ж чекісти! Не знаєте, що робити? Очистили камери, розстріляли і продовжуйте планову роботу».

Розстріляних у Чернігові ховали не лише біля Халявина та на кладовищах. На території СІЗО також знаходили поодинокі поховання.

Навіть зараз регіональна комісія з реабілітації жертв комуністичного режиму отримує листи від родичів репресованих. Люди досі шукають інформацію про розстріляних. Пан Юрій є в.о. голови цієї комісії. Він говорить, що чернігівці, зокрема, молодь, цікавляться долею репресованих та часто запитують про місце поховання.

Чому не можна забувати про цей жахливий злочин? Сергій Бутко відповідає:

Є люди, які наївно думають, що з російськими окупантами можна домовитися. Вони ніяк не можуть зрозуміти однієї речі. Не дай Боже прийдуть на українську землю та закріплюються російські окупанти. Спочатку вони скажуть: «Ми вас прощаємо», як робили це в XX столітті, а як мине 5-10 років, знову ув’язнюватимуть українців за вигаданими звинуваченнями, катуватимуть, розстрілюватимуть.Нічого не змінилося, ворог залишився той самий. Якщо ми хочемо бути в безпеці, це може забезпечити тільки українська держава і її збройні сили. Треба постійно нагадувати, розповідати про політичні репресії 1937-1938 років та в інші періоди. Це застереження для всіх нас!

Наразі на місці таємного поховання неподалік Чернігова встановлено меморіальний знак, а навколо нього – пам’ятні таблички з іменами розстріляних. На початку доріжки, яка веде до меморіалу, побачимо попередження з написом «міни», яке вкотре нагадує, хто є нашим ворогом.