Харківський Медіа Хаб, який став важливим осередком для розвитку медіаіндустрії в регіоні, відзначає свій четвертий день народження. Протягом цих років організація зарекомендувала себе як платформа для підтримки журналістів, блогерів та інших представників медійної сфери, сприяючи їх професійному зростанню і створенню якісного контенту. З моменту свого заснування у 2019 році ХМХ активно працює над розвитком місцевої журналістики та підвищенням рівня інформаційної грамотності населення. Завдя
Перед тим, як написати цей важливий для мене текст, я хочу висловити співчуття і підтримку всім, хто постраждав сьогодні в Києві та інших містах України.
Я вкрай рідко пишу зараз у соцмережах. Кожне публічне висловлювання для мене тепер, як вихід у відкритий космос: маю обовʼязково «перевірити кисень», зібрати в купку думки, прорахувати дії, а головне — зрозуміти, чи взагалі доречно зараз писати щось, що відсторонене від того страшного, що періодично з нами відбувається. З іншого боку, таке відбувається постійно, і практично неможливо прорахувати час, коли ти будеш абсолютно доречним.
Тож, напишу — Харківському Медіа Хабу сьогодні офіційно 4 роки. Власне, вітати немає з чим. Можу абсолютно щиро зізнатися: якби не війна, Хабу б не було. Його створення було чіткою і прагматичною відповіддю на потребу часу. Більше того, я вірю, що колись — так само на потребу часу — цей проєкт має бути вчасно завершеним. Але… поки цей час не настав.
24 травня 2022 року, на другий місяць повномасштабного вторгнення, єдиний на той момент працюючий пресмайданчик у місті,Kharkiv Media Hub - Харківський Медіа Хаб, провів перший під час війни публічний брифінг голови військової адміністрації. Пишу «офіційно», бо в дистанційному режимі Хаб працював практично з початку великої війни. Ми зустрічалися з журналістами в місті, пояснювали ситуацію, допомагали з отриманням акредитації, контактами, пошуком тем та героїв для десятків репортерів, які таки доїжджали до нас.
Весь цей час ми намагалися знайти більш-менш безпечне місце, де можна було б не просто проводити пресівенти, а й надавати можливість колегам відносно безпечно працювати. Чесно кажучи, я не дуже вірила, що в нас з'явиться відповідне приміщення у розпал наймасовіших харківських обстрілів. І все ж, завдяки зусиллям усіх, хто, на диво, розумів необхідність нашої роботи (особливо хочу подякуватиOlena Shapoval), ми змогли розпочати роботу в єдино можливому на той момент просторі — артгалереїYermilovCentre, яка сама по собі є двоповерховим бомбосховищем. Техніку зібрали по всьому місту, основну знімальну — в медіацентрі «Накипіло», відчистили в Єрмілові порохом покриті стільці, команду зібрали з тих, хто залишився в місті. Технічно нас тоді підхопили неймовірні StreamTeam, за що я дуже вдячнаКулібаба Володимир(чого тільки вартує наш безбашений 40-годинний марафон Liuty LIFE на річницю вторгнення). Запропонували Медіацентру Україна, який тоді відкрився у Львові та в Києві, бути нашою парасолькою. І, залишаючись принципово незалежною структурою, але в партнерстві з ХОВА та Університетом ім. Каразіна, дякуючиNataliia Ivanovaі акурат посеред виставкиОлег КалашнікEnfant terrible, , запустилися.
За ці чотири роки формат нашої роботи еволюціонував. Те, що починалося як кризовий координаційний центр, переросло в системну інституцію, яка де-факто є частиною стратегічних комунікацій країни на Східному напрямку. Харків і область залишаються у фокусі світової уваги, і наша задача — забезпечувати для цієї уваги адекватний, глибокий контекст. Ми працюємо на перетині запитів журналістів, військових, державних структур та громадянського суспільства. Організовували брифінги з уповноваженими коментувати військові дії спікерами (яких на початку війни в місті було аж... два), а також воєнними командирами, чиновниками, волонтерами. Налагодили контакти з пресслужбами підрозділів, розбиралися з алгоритмами подачі запитів, узгоджували складні маршрути для виїздів, організовували престури на деокуповані території.
Ми працюємо не лише з репортерами, а й з дипломатами, аналітиками, представниками міжнародних think tanks та дослідниками. Вони приїжджають до нас, щоб розібратися в процесах зсередини, і через цей експертний діалог ми допомагаємо формувати розуміння Харкова і України у світі. Це щоденна робота, яка за ці чотири роки конвертувалася в цілком конкретну статистику: 1940 реєстрацій у нашій аплікаційній формі, з яких 1560 унікальних медіагруп та 570 окремих зареєстрованих редакцій із 62 країн світу. Головне ж досягнення цієї координації в тому, що з початку повномасштабної військової агресії рф проти України за сприяння Харківського Медіа Хабу було створено більше 20 000 унікальних матеріалів різних форматів, які розповідають світові про нашу війну.
Ну і наостанок — трохи про внутрішні міфи нашого медіасередовища)). Будучи співзасновницею та керівницею Харківського Медіа Хабу, я також є співзасновницею (і керівницею до 2020 року) медіагрупи «Накипіло». Це створило певну плутанину для деяких колег по цеху, які вважають Медіа Хаб проєктом «Накипіло». Це не зовсім так, точніше — зовсім не так: Харківський Медіа Хаб та медіагрупа «Накипіло» — дві незалежні окремі структури. Я навіть писала свого часу офіційні листи в кілька фондів, які за звичкою надсилали мені пошту як керівниці «Накипіло», але воно все пройшло мимо. Нещодавно на одному з форумів знову почула це питання, тому спробую пояснити ще раз: з 2020 року я не керую «Накипіло». Я залишалася в команді як членкиня директорської ради для ухвалення стратегічних рішень та брала участь у деяких проєктах. На початку повномасштабного вторгнення, повернувшись у Харків у середині березня 2022 року, я ще знімала для них відео про життя в місті, оскільки основна частина команди тоді була в евакуації. Але паралельно я постійно отримувала дзвінки від іноземних журналістів. Вони зверталися до мене за старою пам’яттю з різними оргпитаннями — а якщо не до мене, то до когось, хто врешті давав мої контакти. Одного разу, здається, це були французькі колеги, я вислухала цілу тираду про те, як багато ми втрачаємо, не займаючись координацією іноземних медіа системно.
Власне, так коло й замкнулося. Ми — я і мої колеги по минулорічних активностях Дмитро Кутовий,Світлана Резван— прийняли рішення робити Харківський Медіа Хаб як окремий незалежний проєкт, який буде прицільно займатися забезпеченням максимально ефективної роботи журналістів, які висвітлюють війну. До нас приєдналися ще кілька друзів, що залишалися в містіJulia MenshykovaAnton BegmenkoGregory ShcherbanЮлія НармунцеваUkrlan MisiuniaОлександра ФроловаМихо Нікіпелов. І фактично розпочавши діяльність у березні 22-го року, «офіційно» ми відкрилися саме 24 травня.
Зараз Харківський Медіа Хаб розташований в старій студії центрального підʼїзду Держпрому, де в нас є свій виставковий простір і ми вже провели близько 30 різних експозицій. «ЄрміловЦентр», на щастя, повернувся до своєї прямої діяльності. Світлана Резван тепер пресофіцерка великого підрозділу (реальність вносить свої корективи), за цей час змінилося в команді ще кілька колег. Зараз наш кістяк — це Дмитро Кутовий, Григорій Щербань, Михайло Кутовий, Міхо Нікіпєлов та Іляна Топоркова. Дуже вдячнаKirill Goncharза те, що з самого початку готовий нас підхопити в складній ситуації і взагалі в будь-якому замєсі.
ЗМедіагрупа Накипіломи не просто не сварилися (чомусь і про це мене питають іноді)), а й маємо спільні проєкти, і так, я залишаюся його співзасновницею — цей факт з моєї біографії вже ніяк не викреслити)). Ми маємо ще кілька крутих партнерств: ізХарківський ЛітМузейдіє наша спільна діалогова платформа «Місто на лінії», зараз готуємо проєкт зі «Смарт медіа». Але про все це, мабуть, треба буде знову ниряти «в космос» і писати окремо, бо й так уже вийшов солідний лонгрід.
Ми другий рік без інституційної підтримки (я пробую це виправити), але якось намагаємось виживати й працювати. І мабуть, що найважливіше — бути корисними. Здається, це єдине, що зараз взагалі тримає.
Джерело:фейсбук-сторінкаНаталії Курдюкової