У рамках проекту Unbroken відбувається унікальна ініціатива, спрямована на відновлення облич поранених бійців. Цей соціальний проект започаткований з метою не лише фізичного, але й емоційного лікування ветеранів, які зазнали травм під час бойових дій. Ключовою фігурою в цій справі стала колишня майстриня краси, яка вирішила використати свої навички для допомоги тим, хто повернувся з війни. Процес відновлення обличчя включає сучасні методи та технології, що дозволяють максимально наблизити
Покинула все, щоби навчитися відновлювати обличчя поранених бійців. Таїсія Ярова – фахівчиня з екзопротезування, яка перетворює складні медичні вироби на мистецтво. Колишня суддя світових б’юті-чемпіонатів, власниця салону краси в Кривому розі та зубний технік тепер вручну створює екзопротези, адаптуючи їх під характер кожного ветерана: від ідеальної реалістичності до специфічних «чорних очей». Чому успішна бізнес вумен обрала роботу з важкими травмами, дізнавалися репортери Frontliner.
Думки кардинально змінити свою діяльність у Таїсії Ярової з’явилися ще на початку повномасштабного вторгнення. Та переломним моментом для жінки стала звістка про загибель її племінника – військового Владислава Малиша на позивний «Тор», який загинув 8 грудня 2023 року.
Після цього Таїсія вирішила присвятити себе справі, яка допомагає постраждалим від війни людям. Екзопротезування Таїсія спочатку вивчала самостійно. Вона шукала спеціалізовані відео, інформацію про матеріали, технології виготовлення та методики роботи. Паралельно консультувалася з викладачами з-за кордону, згадувала навички скульптури та декоративно-прикладного мистецтва, які вивчала раніше. Згодом проходила навчання у фахівців зі США, Швеції та Ізраїлю.
Жінка розповідає, що для роботи з людським обличчям, понівеченим війною, їй знадобилися мистецька та медична освіти, а нині вона здобуває ще й технічний фах у сфері біоінженерії. Таїсія принципово не хоче перетворювати виготовлення протезів на«конвеєр». Попри використання 3D-сканування та друку, кожен виріб вона створює вручну: від воскової форми до промальованих зморшок, текстури шкіри чи кольору райдужки.
Це право ветерана на нормальне життя в соціумі,щоб на нього не озиралися на вулиці.
«Хочеться, щоб ці роботи залишалися живими. Живими для живих, адже жити без обличчя – неможливо. Багато хто не вважає це чимось життєво необхідним, але це більше ніж медицина. Це психологічна функціональність. Обличчя – це право ветерана на нормальне життя в соціумі, щоб на нього не озиралися на вулиці. Є мистецтво, а є ремесло, так от я хотіла не просто навчитися створювати протези. Моя задача повертати їм посмішку й впевненість у собі»,– розповідає фахівець з екзопротезування Національного реабілітаційного центру Unbroken Таїсія Ярова.
Працювати в Національному реабілітаційному центрі Unbroken Таїсія почала лише кілька місяців тому. Невеликий кабінет, де сьогодні стоять полімери, пігменти, стоматологічні матеріали й воскові заготовки для майбутніх протезів, з’явився не одразу. Спершу, пригадує жінка, меблями та обладнанням із нею ділилися інші відділення центру. Та навіть попри це, черга пацієнтів почала зростати майже відразу. Серед тих, хто зараз проходить протезування у центрі – боєць 80 окремої десантно-штурмової бригади Валерій Ніколаєв. Поранення він отримав у березні 2025 року на Курщині під час виходу групи з позицій. За словами військового, тоді четверо бійців потрапили під обстріл АГС. Валерій ішов першим і фактично закрив собою вибух гранати.
Мені розказали, що можна зробити, скажімо,косметичний ремонт обличчя,
«По суті закрив собою хлопців, всі уламки полетіли в мене. Я повністю втратив зір. Дякую Богу, що живий, що руки й ноги на місці. Хлопці витягли мене, а вже далі були нескінченні операції. Нині ж я проходжу реабілітацію в центрі й мені розказали, що можна зробити, скажімо, косметичний ремонт обличчя, так я і познайомився з Таїсією»,– говорить ветеран російсько-української війни Валерій Ніколаєв.
Для військових і постраждалих від війни протезування в центрі Unbroken є безкоштовним, його фінансує сам центр. Цивільні пацієнти оплачують роботу самостійно. І хоча нині більшість пацієнтів – військові, до Таїсії записуються й цивільні, які роками не могли знайти подібного фахівця в Україні. Серед них 45-річна Вікторія Фролова. Око жінка втратила ще у дитинстві через ретинобластому – злоякісну пухлину сітківки. Перші протези Вікторії виготовляли ще у Москві, куди вона їздила десятиліттями. Після початку повномасштабної війни такої можливості більше не стало, а старий протез, якому було понад десять років, почав руйнуватися.
«По перше протез був зовсім не гарний, по друге йому багато років. Разом із тим у мене почалося ускладнення з часом, відбулося запалення та руйнування кістки в очній порожнині. Операцію зробили й знову постало питання де зробити красивий протез, це все таки обличчя, а я постійно працюю з людьми, знайти місце де тобі просто зроблять штучне око не складно, а от щоби це було естетично красиво виявилося чимось нереальним», — розповідає пацієнтка Вікторія Фролова.
Робота Таїсії може нагадувати ювелірну чи навіть мистецьку, сама вона говорить про неї як про поєднання медицини, технологій і психологічної реабілітації. Серед її робіт: силіконові накладки на частини обличчя, вуха, носи та навіть пальці рук. Кожен протез створюється фактично вручну. Спочатку пацієнту сканують обличчя або пошкоджену ділянку тіла, після чого Таїсія робить воскову модель, відтворюючи текстуру шкіри, зморшки, колір та найдрібніші деталі. Уже потім форму відливають із медичного силікону чи інших матеріалів.
На виготовлення одного очного протеза зазвичай потрібно два-три дні. Складніші роботи: носи, вуха чи великі накладки, можуть займати кілька тижнів. Частину часу забирає не лише сама робота, а й технічні процеси: полімеризація матеріалів, виготовлення форм, примірки та корекції.
Останнім часом саме на протезування пальців з’явився великий запит, говорить Таїсія. Особливо серед військових, які після поранень повертаються до цивільного життя та хочуть знову комфортно почуватися серед людей.
«Хлопці починають ділити поранення на більш суттєві й менш суттєві. Мовляв, в нього ноги нема, а в мене що там того пальця. Але такого робити не можна. Те, що не дає нормально жити й функціонувати, повинно бути максимально вирішене», – пояснює Таїсія.
Навіть втрата однієї фаланги може стати психологічною проблемою для людини, яка працює з дітьми, клієнтами чи постійно перебуває в суспільстві, додає Таїсія. Один із її пацієнтів вчитель, який після демобілізації захотів зробити протез пальця перед поверненням до школи, аби діти зайвий раз не звертали увагу на травму. Втім, навіть у настільки травматичній сфері, каже Таїсія, її пацієнти не втрачають почуття гумору. Особливо військові. Замість бажання зробити протез максимально непомітним, дехто навпаки просить підкреслити свою нову зовнішність. Найчастіше, у фахівчині замовляють чорні очі, майже повністю темні, «інопланетні» протези з глянцевим блиском.
Чорні очі всі хочуть, тому я завжди пропонуюзробити одне для мами, а інше для себе.Комусь подобається, комусь ні.Але якщо людині так легше й краще, чому б і ні?
Попри великий попит серед пацієнтів, екзопротезування в Україні досі залишається без системної підтримки держави. Для таких фахівців немає профільного навчання, а сам напрямок роками не вважали пріоритетним. Зі слів Таїсії, екзопротези не сприймають, як необхідні, оскільки вони не «рятують життя» напряму. Тому вже зараз жінка змушена не тільки ділитися своїми знаннями з колегами, а й фактично шукати людей, готових опанувати професію з нуля, аби масштабувати роботу та допомогти більшій кількості пацієнтів.
Окрім дефіциту рук, для роботи Таїсії не вистачає й матеріалів. Більшість того, що екзопротезистка використовує під час роботи: від медичних силіконів до спеціальних клеїв і пігментів – в Україні просто не виготовляють. Майже все необхідне для роботи вона замовляє зі США, проте з цим також є труднощі, частина матеріалів не лише коштує дорого, а й потребує сертифікації для медичного використання. Зокрема, щоби частково вирішити цю проблему, Таїсія розпочала магістерське дослідження, у якому намагається знайти дешевшу та більш витривалу альтернативу медичному силікону.
Привіт! Це Артем та Анна, автори цього матеріалу. Дякуємо, що дочитали його до кінця.
Для людей, які отримали поранення обличчя внаслідок війни, це шанс знову почуватися впевнено та повернутися до звичного життя. Сподіваємось, цей матеріал допоможе тим, хто досі сумнівається, знайти відповіді на важливі запитання й наважитися зробити перші кроки.
З вашою підтримкою ми продовжуємо розповідати важливі історії.Долучайтеся до спільноти Frontliner, щоб допомогти нам документувати війну Росії проти України з передової та тилу.
Свій перший матеріал написав у 2014 році для місцевої газети у м.Бахмут. Згодом працював на локальному телеканалі стрінгером. Закінчив Київський університет культури та отримав диплом тележурналіста. Стажувався в команді Genesis у відділі роботи по контенту YouTube. Навчався в літній школі Берліна де вивчав автоматизацію роботи медіа за допомоги AI. Брав участь у програмі MDF та нині є JEP цього комʼюніті. У команді Frontliner із квітня 2024 року.
Має архітектурну освіту. У фотографії з 2019 року, надає перевагу портретному жанру. Вміє знаходити спільну мову з людьми різного віку та з різних соціальних середовищ. Цікавиться тим, як змінюються професії та людський досвід у контексті війни. Фотографію сприймає як можливість опинятися в місцях і середовищах, куди зазвичай складно потрапити. У команді Frontliner з вересня 2025 року.
Читайте також— «Ми працюємо як одне серце» – в Україні змінюють підхід до протезування