Наталія Іленко-Лобач стала першою жінкою з Полтави, яка підкорила найвищу вершину світу – Еверест. Її історія вражає не лише спортивними досягненнями, а й силою духу та наполегливістю. Підготовка до цього грандіозного сходження тривала кілька років і вимагала від Наталії безлічі тренувань, фізичної витривалості та психологічної готовності. Перш ніж вирушити на Еверест, спортсменка пройшла через численні етапи підготовки: вона брала участь у
Наталія Іленко-Лобач стала першою мешканкою Полтави, яка успішно зійшла на Еверест — найвищу точку планети. Сходження відбулося 17 травня і стало кульмінацією 33-денної експедиції, яка увійшла до серії її висотних випробувань за п’ять років занять альпінізмом.
Про це розповідаєPoltava Today
За фахом Іленко-Лобач — стоматолог і викладачка Полтавського державного медичного університету. До того, як присвятити себе горам, вона шість разів ставала призеркою аматорських мотоперегонів. Понад півтора року наполегливої підготовки перед Еверестом включали ментальні вправи, інформативну підготовку щодо маршруту, силові тренування та бігові навантаження.
«У мене з бігом своя особиста історія, тому що в мене був біговий челендж до Евересту. Я бігла 1616 днів без жодного пропуску. Такий у мене був челендж — «Біжу до перемоги» він називався. За ці 4,5 роки я бігала у 20 різних країнах світу. На 1616-й день я це поставила на паузу, тому що треба було обирати: або біг, або Еверест. Це вже було в базовому таборі під час сходження», — розповіла альпіністка.
Полтавка наголошує, що підготовка до висотних виходів вимагала системного підходу: поєднання витривалості, силових вправ та адаптації організму до зниженого вмісту кисню на великій висоті.
Експедиція стартувала з перельоту в Катманду, далі команда просувалася до підступів базового табору пішки, виконуючи так звані ротаційні виходи для поступового набору висоти й набуття акліматизації. З базового табору здійснювалися виходи через льодопад Кхумбу до першого і другого кемпів, що є стандартною практикою для зменшення ризику гірської хвороби.
Супровід складався з українських гідів і міжнародних учасників: у команді були двоє громадян США та ще кілька альпіністів. Окрему роль у підйомі відіграють шерпи — місцеві високогірні провідники, які допомагають нести спорядження, доставляють кисень у день атаки на вершину та орієнтують на маршруті.
За словами Іленко-Лобач, на вершині через пориви вітру й заметіль їм вдалося затриматися лише 15–20 хвилин, проте цього вистачило, щоб відчути глибоке емоційне піднесення і відчуття перемоги.
Альпіністка описує момент на вершині як переживання, що відкриває нові можливості й доводить спроможність реалізувати заповідані цілі за значних зусиль і наполегливості.
Іленко-Лобач займається альпінізмом п’ять років. У 2024 році вона встановила рекорд України зі швидкісного жіночого сходження на Маттергорн і встигла підкорити інші знакові вершини:
Після повернення з Евересту Наталія зараз відпочиває та відновлюється. У планах альпіністки — розгляд можливості підйому на Пік Вінсон, найвищу точку Антарктиди, що може стати наступним викликом у її програмі висотних сходжень.