Волинянка Оксана Паращук створила етногалерею «Русовичі», яка стала унікальним простором для збереження та популяризації народного одягу України. Ця ініціатива виникла з глибокої любові до традиційної культури, адже кожен експонат галереї має свою історію і символіку, що відображає багатий культурний спадок волинського регіону. Оксана почала збирати колекцію кілька років тому, коли усвідомила, наскільки важливо зберегти автентичні елементи української ідентичності
У Нововолинську Марія Доліновська створює каталог унікальних вишиванок
Колекціонерка народного одягу Надбужжя і Західної Волині Марія Доліновська два роки розвиває свою етногалерею «Русовичі»у місті Нововолинську.
Суспільномужінка розповіла, що початком колекції стали старовинні речі її родини, які зберігалися у скрині.
«У кожного в шафі є якісь речі, якими не користується, але зберігає. Тому що це ніби як продовження особистості тої людини, яка її носила, вишивала», — каже Марія Доліновська.
Такі речі, додає вона, передають зріз культурного побуту предків. Однак вони не повинні залишатися у шафах, зауважує Марія Доліновська, а виставлятися на загальний огляд, щоб люди побачили культурну спадщину.
Для цього вона задумала створити каталог «Над Бугом рікою», у якому зібрала фотографії екземплярів сорочок зі своєї колекції та людей, які їй приносили. Окрім того, підготувала схеми їх вишивки.
На цьому вирішила не зупинятися, адже переконана: вивчення побуту недостатньо без дослідження історичного контексту місцевості. Для цього колекціонерка вивчала історію Прибузького краю та географію.
Пригадує, коли тільки починала свою справу, виставляла у магазині ряди сорочок, а відвідувачі ділилися своїми спогадами про подібні вишивки.
«Люди дивилися: «Ой, а в моєї мами, бабусі таке є». Тобто я вже мала невеличку інформацію про те, який одяг побутував у нашому краї. Просила їх або поділитися, або фотографію показати», — розповідає вона.
Зі світлин Марія могла вивчати зачіски, одяг, їхні узори. Особливою цінністю вони набували через те, що багато зі зафіксованих людей колекціонерка знала поіменно, оскільки це люди з її місцевості, зауважила вона.
Робота зі старовинним одягом
Аби надати давньому одягу належного вигляду, потрібно очистити полотно від плям та старості. На це може піти кілька тижнів.
«Я в підвалі замочувала в холодній воді, потім трошки тепленької. Це не так просто, тому що деякі плями відбілилися, а інші — ні. Доводилося інші засоби брати», — пояснює Марія Доліновська.
Галерея розділена за етнографічним районуванням — Ратнівщина, Камінь-Каширщина, Рівненщина та інші.
«Часто говорять про те, що наші українські селяни були дуже бідними й неграмотними. Я не знаю, наскільки вони вміли читати, але рахувати вміли точно», — каже про складність вишивки вона.
Особливістю сокальської вишивки — подовжений комір.
«Коміри — це як паспорт території. Тому що вони існували тільки на цій території. Це Грубешівщина, Сокальщина, Іваничівщина, тобто, частина Надбузької височини, яка входила у Волинську височину», — додає вона.
Щодо нагрудного одягу, а саме камізельки, шили з оксамиту, а вишивали гладдю і дрібним бісером. Марії вдалося дослідити, що на території Іваничівського району раніше була колонія чехів, які й привозили матеріали для створення верхнього одягу.
Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналуВолинь ЗМІ
Читайте також:У Львові відбулась акція протесту проти мігрантів.
Джерела
Етногалерея «Русовичі»: як волинянка розвиває колекцією народного одягу (Відео) — (Volyn.com.ua)