Завершення кар'єри Ярослава Ракицького, одного з найяскравіших представників українського футболу та легенди донецького "Шахтаря", стало важливою подією для вітчизняного спорту. Колишні партнери по команді, тренери та футбольні експерти висловлюють свої думки щодо внеску Ракицького у розвиток українського футболу. Олександр Кучер, друг і товариш Ракицького на полі, зазначив, що Ярослав завжди вирізнявся неймовірною технічністю та інтелектом гри. За його словами,
У суботу, 16 травня 2026 року, видатний захисник донецького Шахтаря та збірної України Ярослав Ракицький завершив професійну ігрову кар’єру. За плечима легендарного центрбека 358 матчів за донецький клуб, 54 гри за національну команду та 30 трофеїв на клубному рівні.
Оглядач сайту«Український футбол»Владислав Лютостанськийпро Ракицького, як людину та як футболіста, поговорив з його колишніми партнерами по Шахтарю та збірній України:
– Можете пригадати своє перше знайомство, перший день у команді з Ярославом Ракицьким? Яке враження він на вас справив спочатку, як швидко воно змінилося, чи, можливо, залишилося незмінним?
КУЧЕР: Ярослав – дуже хороший футболіст. Пам'ятаю, тоді він ще дуже непогано виступав за молодіжку. Його почав викликати Мірча Луческу на тренування до першої команди. Ми відразу побачили, що в нього є необхідні якості, чудова ліва нога. У нього був сильний характер, він завжди прислухався. Йому щось підказували – він дослухався і наполегливо працював. Крім того, він мав дуже гарні людські якості. Як людина Ярослав надзвичайно порядний, завжди йшов на контакт, якщо комусь потрібна була допомога.
Олександр Кучер, фото: ФК Чорноморець
ШЕВЧУК: Я чудово пам'ятаю той момент, коли Ярослав з'явився в першій команді. Він прийшов з академії Шахтаря тренуватися з нами. Я був дуже здивований тим, що він зовсім не втрачав м'яча. Тобто він завжди контролював ситуацію і почувався на полі дуже впевнено. Відразу було видно, що це гравець для великих цілей. Як на мене, за всю мою кар'єру Ярослав – мабуть, найталановитіший з усіх українських гравців. Це був величезний талант із надзвичайно великим потенціалом.
Також одразу було видно його характер і відданість. Коли ми познайомилися ближче, стало зрозуміло, що він дуже порядна і чесна людина, яка завжди відповідає за свої слова. Він дійсно дуже хороша людина – як футболіст, так і в повсякденному житті.
– Для вболівальників та журналістів Ракицький часто здавався суворим, закритим, іноді, можливо, навіть дещо колючим. А яким він був у роздягальні, поза камерами?
КУЧЕР: Насправді він веселий, компанійський хлопець. Абсолютно нормальний. Можливо, він просто дещо соромився спілкуватися на публіку, здавався більш закритим, ніж був насправді. Але в реальному житті він точно не був таким, яким здавався журналістам.
Ярослав однозначно компанійський хлопець. Він завжди перебував у колективі, активно спілкувався, ніколи не був відлюдькуватим. Він завжди готовий підтримати всіх, підтримати загальну атмосферу. З цим у нього завжди все було на найвищому рівні.
ШЕВЧУК: Я б не сказав, що він суворий. Скоріше, Ярослав дуже скромний. У побуті він поводиться надзвичайно стримано. Тому так, він компанійська людина, але при цьому дуже скромна.
В’ячеслав Шевчук, фото: ФК Полісся
– Чим взагалі Ярослав міг найбільше здивувати поза футбольним полем? Можливо, мав якісь незвичні захоплення, музичні смаки чи звички, які не в'яжуться з його усталеним образом?
КУЧЕР: Навіть не знаю, що й виділити. Він дуже любить спорт загалом, не тільки футбол. Завжди із задоволенням грав і в інші види спорту. А щодо якихось специфічних хобі чи захоплень, то мені важко щось пригадати.
ШЕВЧУК: Важко щось виокремити, адже я не так багато часу проводив із ним поза футбольним полем. Але з того, що я бачив на базі – це людина футболу. Він мав величезний талант і реалізував його. Хоча я вважаю, що Ярослав міг би грати на найвищому рівні ще довше.
– На вашу думку, наскільки Ярослав реалізував свій потенціал? Адже в певний момент здавалося, що це гравець для топ-чемпіонатів Європи.
ШЕВЧУК: Було очевидно, що він гравець рівня європейських топ-ліг – наприклад, для сильної команди з Іспанії. Але я вважаю, що він і так грав на дуже високому рівні. Його найкращі роки пройшли в Шахтарі, де він був лідером і стабільним гравцем стартового складу. Його кар'єра дуже успішна, і йому немає про що шкодувати. Тим паче, Шахтар сильніший за багатьох іспанських клубів, можливо, йому й не потрібно було кудись їхати.
– Якщо обирати найкращого партнера в центрі оборони особисто для вас, кого б ви назвали? Саме Ракицького чи когось іншого?
КУЧЕР: Звичайно, Ярослава. Ми з ним відіграли разом дуже багато матчів, товаришували сім'ями. Він мій хороший друг. Щойно він закінчив кар'єру, я йому відразу зателефонував і подякував за те, що мені пощастило грати з таким футболістом і такою людиною. Я привітав його із завершенням цього великого шляху, адже це колосальна праця. Звісно, трохи сумно, бо він чудовий гравець і це ціла епоха. Ярослав – легенда Шахтаря. Тому я просто щиро подякував йому за спільні роки на полі.
– У вас унікальна історія: ви грали разом із Ярославом, а потім навіть тренували його в Чорноморці. Як змінилася ваша співпраця і стосунки, коли він формально став вашим підопічним?
КУЧЕР: Стосунки в гірший бік точно не змінилися. Звичайно, він слухався мене як тренера, ставився з повагою. Тут уже вибудувалася суто робоча модель: тренер та гравець. Субординація була присутня повністю, він її дотримувався.
Ярослав Ракицький, фото: ФК Чорноморець
– Чи є у вас якась яскрава або просто кумедна історія за участю Ярослава, яка найкраще характеризує його саме як людину? Окрім історії з ремонтом, яка вже промовисто свідчить про його людські якості.
КУЧЕР: Згадати хоча б історію з тим, як Ярослав за власні кошти відремонтував банний комплекс у Чорноморці. Там баня не працювала – здається, перегоріли тени. Ми просили відремонтувати, але ніхто не поспішав цього робити. Тоді Ярослав узяв і за свої кошти все полагодив. Щоправда, потім йому все ж таки відшкодували ці витрати.
Таких історій багато. Я ще раз наголошу: він надзвичайно порядний і відданий хлопець. Завжди прийде на допомогу. Зараз Ярослав багато допомагає військовим та всім, хто цього потребує. У цьому плані йому неможливо дорікнути жодним словом. Він молодець і дуже гідна людина.
ШЕВЧУК: Я не здивований історією про фінансування ремонту на базі Чорноморця. Знаєте, ми повинні робити такі речі. Якщо ти живеш у цьому середовищі і маєш можливість покращити умови для себе та своїх друзів – треба це робити. Це робить кожен гравець Шахтаря. Ми так виховані. Нас так навчав клуб і президент Рінат Ахметов – допомагати та підтримувати. Саме тому я не здивований цим вчинком Ярослава. І я, і Олександр Кучер, і багато інших гравців також допомагають тим, хто цього потребує. Це наше клубне ДНК.
– Усі завжди відзначали феноменальну ліву ногу Ракицького, ці фірмові діагоналі та надзвичайно потужний удар. А що ще у футбольному плані вас вражало в Ярославі? Можливо, щось таке, чому приділялося менше уваги?
КУЧЕР: Важко зараз одразу щось конкретне згадати, все ж таки я вже давно закінчив кар'єру гравця, а грали ми разом ще раніше. Звісно, ліва нога – це його головний козир. Але з цікавого: він дуже не любив бігати без м'яча. Йому завжди хотілося грати саме з м'ячем.
Фізичні навантаження – це не до Ракицького. Якщо на зборах починалася якась бігова робота, йому це страшенно не подобалося. Але що поробиш – пихтів і біг, куди діватися, без цього у футболі нікуди.
Ярослав Ракицький, фото: ФК Шахтар (Донецьк)
ШЕВЧУК: Вболівальники могли помітити це, коли він уже наприкінці кар'єри грав за Чорноморець. Хоча він пропустив близько року, але щойно повернувся – одразу став лідером команди та одним із найкращих у Першій лізі вже у своєму солідному віці. Ви бачили, на якому рівні він виступав. Ярослав чудово обирав позицію, не давав слабину. Ліва нога в нього феноменальна, але і права в нього була далеко не лише для ходьби.
– Мірча Луческу міг його якось підтравлювати щодо цього? Мовляв, «давай швидше, біжи» і тому подібне?
КУЧЕР: Та ні, не те щоб підтравлював. Просто Ярослав ще змолоду любив «зрізати» дистанцію. Усі біжать повне коло за воротами, а він бере радіус ближче до центру поля і біжить по ньому. Можна сказати, знаходив найкоротший шлях.
ШЕВЧУК: Хтось від природи сильніший фізично, хтось трохи менше. Але можу сказати, що Ракицький завжди виконував ту роботу, яку від нього вимагали тренери, зокрема Луческу. До нього ніколи не було нарікань. Він був справжнім професіоналом.
– Чи можете ви порівняти Ярослава за стилем гри з кимось із топових світових захисників? Саме з тих, хто настільки ж упевнено почувається на м'ячі.
КУЧЕР: Не думаю, що варто це робити. Ярослав такий один. Я дуже радий, що мені вдалося грати пліч-о-пліч із таким футболістом. Ракицький – єдиний у своєму роді, його не треба ні з ким порівнювати.
– На вашу думку, чи є зараз в українському футболі молодий захисник із потенціалом досягти рівня Ракицького часів його піку в Шахтарі?
ШЕВЧУК: Наші діти завжди повинні бути кращими за нас. Звісно, досягти такого рівня, як у Ярослава, складно, але я впевнений, що в майбутньому з'являться ще сильніші гравці. Ми віримо в нашу молодь.
– У Ярослава вийшла доволі насичена кар'єра і дещо неоднозначна, пригадуючи вояж у Зеніт. Однак повернення Ракицького до Шахтаря під час повномасштабної війни для багатьох стало дуже символічним. Ви спілкувалися з ним і до, і після цього – чи змінився він якось внутрішньо, чи залишився тією ж людиною?
КУЧЕР: Це абсолютно та сама людина, він ніяк не змінився. Яким простим був, таким і залишився. Ніколи не мав зіркової хвороби, не було такого, щоб він ходив і когось не поважав. Ракицький завжди до всіх ставиться відверто, щиро і нормально. Він як був простим хлопцем Ярославом, так ним і лишився.
Ярослав Ракицький, фото: ФК Шахтар (Донецьк)
ШЕВЧУК: Він залишився тією ж людиною. А де йому грати – це суто його рішення. Я не ставив запитань і нічого не радив йому щодо цього. Він доросла людина і сам приймає рішення. Як не крути, але кожен має право на помилку.
– Якби потрібно було описати Ярослава трьома словами, які б ви обрали?
КУЧЕР: Щирий, добрий і хороший товариш.
ШЕВЧУК: Відданість, майстерність, рівень.
– Днями кар'єру завершив інший легендарний гравець Шахтаря Тарас Степаненко, і ми знаємо, що він увійде до тренерського штабу Андреа Мальдери у збірній України. Ракицький також офіційно повісив бутси на цвях. Як вважаєте, чи побачимо ми його згодом у новій футбольній ролі: тренером чи функціонером?
КУЧЕР: А чому б і ні? Я вважаю, що він цілком на це здатен. Думаю, у нього все вийде. Я знаю, що він уже навчався на тренера, і в нього є відповідна ліцензія. Тому, можливо, він працюватиме саме в цій ролі.
– А якби була така можливість, узяли б Ракицького до свого тренерського штабу?
КУЧЕР: Ох, подивимося згодом (сміється).
ШЕВЧУК: Ми розмовляли з ним буквально кілька тижнів тому. Так, він хоче залишитися у футболі. Як старший товариш, я порадив йому не робити великої паузи. Сказав: «Відпочивати будемо на тому світі. Закінчив кар'єру – одразу включайся і шукай варіанти для розвитку: як функціонер чи як тренер». Я впевнений, що він дасть дуже багато нашому українському футболу.
– Тобто Ракицький ще не визначився з конкретною роллю, але хоче залишитися у футболі?
ШЕВЧУК: Так. Я рекомендував йому якнайшвидше повернутися, і неважливо, в якій команді. Що стосується Тараса Степаненка – це теж велика легенда клубу, видатний професіонал і надзвичайно порядна людина із сильним характером.
Взагалі, про кого з того складу ви б мене не запитали, всі вони були особистостями з великим характером, власним стилем і сильною психологією. У нас була дуже потужна команда, де кожен гравець був лідером.
– Зараз ми бачимо зміну епох: пішли Степаненко, Ракицький, на черзі Ярмоленко. Футбол оновлюється, ветерани йдуть...
ШЕВЧУК: Так відбувається завжди. На зміну приходять молоді хлопці, і це абсолютно нормально. Ми віримо, що вони будуть кращими за нас, і маємо допомагати їм розвиватися заради цього.