Топ-5 скандальних невикликів на ЧС. Гаскойн, Баджо та Ромаріо

18 травня 2026 року було поставлено крапку в епопеї навколо поїздки Неймара на ЧС-2026. Головний тренер збірної Бразилії Карло Анчелотті вирішив дати шанс 34-річному зірковому ветерану і включив його до заявки п'ятиразових чемпіонів світу. Італійський фахівець подарував всій країні щасливу кінцівку історії, що була схожа на латиноамериканський серіал.

Проте історія футболу знає і багато інших, набагато драматичніших прикладів, коли ті чи інші зірки не отримували заповітного виклику до збірної на першість світу. Зібрали для вас п'ятірку найбільш резонансних та неоднозначних тренерських рішень за останні десятиліття.

Почнемо без жодної розминки. Пол Гаскойн – це завжди скандали, драйв та жива емоція. К літу 1998 епатажному хавбеку виповнився вже 31 рік. Для звичайного футболіста це далеко не критичний вік, а декому в ці роки приходить чи не пік кар'єри. Але у випадку з Гаскойном, звичайно, все було інакше.

Пол, який завжди нехтував дисципліною, зловживав алкоголем і переніс низку травм уже не був тим самим Газзою, який запалював на полях ЧС в Італії 1990-го року або домашнього для Англії Євро-96.

Проте Гаскойн залишався тим самим генієм, який міг вирішити результат зустрічі одним епізодом, однією дією, філігранним пасом чи ударом. Тому півзахисник все ще був цінним активом для Трьох Левів.

У ході сезону 1997/98 він перебрався з «Рейнджерс» до «Міддлсбро», який на той момент виступав у Чемпіоншипі. Тоді Пол встиг провести менше ніж десять матчів за команду з «Ріверсайду», але допоміг їй здобути путівку до АПЛ. Загалом рік виходив не таким уже й поганим, тому Гаскойн розраховував отримати місце у збірній на ЧС.

Тим більше він мав на це право з урахуванням того, що допоміг Англії кваліфікуватися на першість світу. Ось як про це згадував сам футболіст у автобіографічній книзі.

«Восени ми провели два відбіркові матчі до чемпіонату світу. Я забив один із голів у нашій перемозі над Молдовою з рахунком 4:0 на «Уемблі» у вересні. Потім настав вирішальний матч — поєдинок у відповідь проти Італії в Римі 11 жовтня. Щоб точно пройти кваліфікацію, нам потрібна була хоч би нічия.

Це був один із найнапруженіших матчів, у яких я грав за збірну Англії. На Олімпійському стадіоні, де я багато разів виступав із «Лаціо», зібралося понад 80 000 людей. Він також зберігав спогади про чемпіонат світу 1990 року. Мені так хотілося добре зіграти перед італійськими глядачами, щоб вони побачили, на що я ще здатен.

Цього вечора нам вдалося зіграти з італійцями у їхню власну гру: коли треба було, ми надійно захищалися і не віддавали їм жодного міліметра простору. Я знав, що маю бути зрілим і розсудливим і тримати півзахист.

Я відчував, що в 30 років повинен використовувати свій досвід, щоб допомогти молодим хлопцям, які не так довго були в команді, наприклад, Девіду Бекхему. Коли я вперше грав за збірну Англії майже десять років тому, старші гравці, такі як Браян Робсон і Террі Бутчер, дуже добре ставилися до мене. Тепер настала моя черга зробити те саме.

Ми досягли нічиєї 0:0, яка на папері здається дрібницею, досить нудною, але ми грали чудово. Це був, мабуть, один із найприємніших матчів за збірну у моїй кар'єрі.

Наступного дня у газетах з'явилися дуже хвалебні відгуки. «Гаскойн видав одну з найбільш контрольованих ігор у своїй кар'єрі, - пише The Times, - він грав з незмінною якістю і зрілістю, що висвітлюються спалахами технічного блиску». Не зовсім схоже на мене, правда?

За підсумками відбіркового турніру ми посіли перше місце у своїй групі, на одне очко випередивши Італію, і вийшли на чемпіонат світу 1998 року, тоді як Італія мала грати у плей-офф. Якщо Ходдл не візьме мене до складу збірної на чемпіонат світу, я його вб'ю, думав потім. Але водночас я знав, що досі добре справлявся зі своєю роботою», - писав Гаскойн.

Далі, як ви, напевно, зрозуміли, трапилося найжахливіше. Гаскойн справді не поїхав на чемпіонат світу. Рішення було ухвалено на фінальному зборі національної команди в іспанській Ла-Манзі. Тоді на Піренеї вирушило 28 людей, 6 із них тренер збірної Глен Ходдл мав відчепити.

Наставник і так часто давав зрозуміти, що сумнівається у готовності Гаскойна їхати на мундіаль (з урахуванням порушень режиму і важкого характеру).

Останньою краплею для тренера стали навіть не колишні гріхи (на кшталт історії передзбірного загулу з пивом і кебабом, що полоскали таблоїди), а те, що Газза примудрився порушити режим прямо посеред фінального збору в Іспанії.

«Якось увечері в нас було караоке, і я напився, втім, як і кілька інших хлопців. Дейв Сімен відвів мене в мій номер і поклав спати, поки решта продовжувала пити. Принаймні вісім із них все ще не спали о четвертій годині ранку.

Наступного дня ми могли грати в гольф, плавати чи просто бовтатися біля басейну. Саме тоді я дізнався, що Ходдл викликає кожного гравця по черзі у певний час, щоб повідомити їх, хто ввійде до числа 22 найкращих», - писав Гаскойн.

Далі футболіст пише, що не став чекати на окреме запрошення на розмову, а просто вирішив прийти до Ходдла. Газза зазначив, що спочатку зустрів помічників головного тренера і вже тоді все прочитав на їхніх обличчях.

Після Гаскойн, не церемонячись, увірвався в номер до Ходдла і почав буквально все трощити. До рукоприкладства не дійшло, але 31-річного чоловіка, що плаче, довелося заспокоювати препаратами.

«Я підійшов до його гардеробу і штовхнув по дверях. Потім перекинув його стіл, розбивши керамічну вазу, відправивши її на підлогу. У процесі я примудрився порізати ногу, тому тепер кров була всюди. Я не намагався вдарити Ходдла, хоч мені це хотілося зробити.

Напевно, в глибині душі я все ще шанував його як гравця, якщо не як менеджера. І, можливо, я також відчував вроджену повагу до посади менеджера, якщо не до самої людини, яка її займає. Я й пальцем його не зачепив, але був розлючений. Нещодавно він змусив мене повірити в те, що я потраплю до числа 22-х, повідомивши всьому світу, що ми ще не бачили кращого Газзу.

Проте тепер я не хотів слухати його дурниці. Я був дуже захоплений тим, щоб розгромити всю кімнату, і не слухав ні слова з того, що він говорив.

– Газза, заспокойся, і я розповім тобі, чому мені довелося це зробити.

– Просто заткнися, ублюдок.

– Справа в тому, Газза, що в тебе з головою не все гаразд.

– Через мене ти їдеш до Франції. Я врятував твою шкуру, твою грібану роботу, а тепер подивися, що ти, твою матір, робиш зі мною.

Я вже збирався почати розбивати всі вікна, коли в кімнату вдерлися Девід Сімен і Пол Інс і зуміли мене стримати. Потім покликали лікаря, який дав мені пігулку валіуму, щоб я заспокоївся», – розповів Гаскойн.

До речі, після цього епізоду Гаскойн ніколи не виступав у складі національної команди. Щодо збірної Англії, не можна сказати, що на ЧС-1998 вона була обезголовлена без Газзи.

Підопічні Ходдла вийшли з групи та провели класний матч 1/8 фіналу з Аргентиною (2:2), у якому поступилися у серії пенальті. Втім, преса запитувала себе, що сталося б у тій емоційній грі, якби в рукаві Ходдла козир в особі Гаскойна.

Історія з Ромаріо не зовсім очевидна. Зірка першості світу 1994 року за офіційною версією не отримала місця у заявці на ЧС-1998 через травму. Проте сам іменитий бразилець так не вважає.

Тоді на той момент ще чотириразових чемпіонів світу очолював Маріо Загалло. У Ромаріо з ним, втім, як і з багатьма іншими тренерами під час кар'єри, були далеко не безхмарні стосунки. Але ще гірше вони були із помічником Загалло Зіко.

Ромаріо в минулому нерідко відкрито критикував Зіко в пресі і той мав усі підстави недолюблювати зіркового форварда.

Попри це, напередодні ЧС у Франції тренерський штаб активно награвав зв'язку Роналдо – Ромаріо, яка, за задумом та й об'єктивно за потенціалом, могла розривати будь-яку оборону. Чого коштував лише виступ на Кубку Конфедерацій-1997, коли ці двоє набили на турнірі 11 голів і привели збірну до завоювання трофею.

Проте незадовго до турніру Ромаріо отримав травму м'язів. У Бразилії, де будь-які навколофутбольні події та ще й напередодні старту ЧС проглядаються під мікроскопом, почали активно моніторити ситуацію навколо зірки.

Деякі лікарі заявляли, що Ромаріо не встигне відновити старт турніру. Футболіст же запевняв, що відновлення відбувається нормально. Нападник розумів, що може пропустити один чи два матчі групового етапу, але для Селесао це не було великим ризиком, оскільки у квартеті з ними були далеко не найнебезпечніші суперники в особі Шотландії, Марокко та Норвегії.

Але тренерський штаб на чолі із Загалло та його помічником Зіко був невблаганний. Ромаріо не поїхав до Франції. Наставник збірної при цьому не отримував жодної критики, оскільки офіційно міг прикритися папером про незадовільний стан здоров'я форварда.

Сам Ромаріо переконаний, що став жертвою змови. Насправді така версія має право на існування. Справа в тому, що сам Загалло завжди був системним тренером, який цінує дисципліну. Ромаріо ж був футболістом-емоцією. Який міг вибухнути в хорошому сенсі на футбольному полі, так і в поганому в роздягальні.

Дехто вважає, що наставник не хотів приймати ризики перебування у збірній примхливої зірки і просто його відчепив. Хоча варто зазначити, що Загалло не міг визначитися зі складом фактично до останнього дня. Тож говорити однозначно важко.

Важко для нас, але не для Ромаріо. Бразилець витончено помстився Загалло та Зіко. Футболіст в одному з барів Ріо замовив у карикатуристів кумедний шарж. На ньому було зображено Загалло, який сидів на унітазі і Зіко, який подавав тому рулон туалетного паперу.

Ця витівка коштувала Ромаріо досить дорого. Ображені Загалло та Зіко подали на кривдника позов і за рішенням суду отримали великі виплати.

Щодо виступу збірної Бразилії на ЧС без Ромаріо, то воно вийшло дуже рваним. Селесао дісталися фіналу, де були розбиті Францією (0:3).

Напередодні вирішального матчу у зірки збірної Роналдо стався знаменитий напад, тому виступити на всі 100% можливостей він не зміг. Не дивно, що згодом у Бразилії замислювалися про те, як би склався фінал, якби на полі того вечора був Ромаріо.

Без жодного пафосу, один із найгеніальніших футболістів в історії, на жаль, не міг похвалитися прихильністю Фортуни в ті моменти, коли одягався в кольори національної команди.

Історія незабитого Баджо пенальті у вирішальній серії з Бразилією у фіналі ЧС-1994 добре відома. Але багато хто чомусь забуває, що навіть реалізуй він той 11-метровий, далеко не факт, що це врятувало б команду — у бразильців все одно залишався удар у запасі.

Історія з ЧС-1998 також вийшла не найщасливішою. У Францію атакуючий хавбек їхав фактично у статусі резервіста і не користувався довірою Чезаре Мальдіні, який віддавав перевагу Алессандро Дель П'єро. Проте, коли Баджо отримував свої хвилини, гра Скуадри Адзурри помітно покращувалась. Згодом Мальдіні навіть публічно вибачився перед футболістом за свою недовіру, але цей жест навряд чи міг підсолодити гіркоту пігулки.

Проте те, що відбулося напередодні ЧС-2002, не лізло вже ні в які ворота. На завершенні кар'єри Баджо виступав за скромну «Брешіа» і тягнув команду з Ломбардії у верхню частину таблиці фактично поодинці. Старт сезону 2001/02 вийшов для ветерана ударним: 8 голів у перших 9 матчах та лідерство у гонці бомбардирів Серії А.

Але наприкінці січня 2002 року Роббі наздогнав кошмар – страшний розрив хрестоподібних зв'язок і меніска лівого коліна. За чотири місяці до ЧС це звучало як вирок. Однак те, що сталося далі, увійшло в історію медицини та спорту як диво.

Завдяки величезній трудовій етиці, шаленому бажанню, і вірі в себе Баджо повернувся на поле лише через 77 днів після операції! Решту сезону він провів чудово. Футболісту вдалося врятувати «Брешіа» від вильоту, яка без свого лідера буквально захлиналася.

Попри це головний тренер збірної Джованні Трапаттоні не дав Роббі шанс зіграти на його останньому мундіалі. Проти впертості наставника виявилися безсилими і культовий особистий лист Баджо, де той висловлював згоду навіть на роль глибокого резервіста, і тиск громадськості, яка вимагала справедливості.

Джованні посилався на нестабільну фізичну форму гравця і на високу конкуренцію на полі (привіт все тому ж Дель П'єро і тепер ще й Тотті).

Здається не буде перебільшенням сказати, що провал Скуадри Адзурри на ЧС-2002 багатьма фанатами Баджо сприймався як карма для Трапатоні.

Звісно, скандальний виліт від Південної Кореї до 1/8 фіналу ЧС-2002 пояснювався насамперед катастрофічним суддівством еквадорця Морено. Але вся гра Італії на тому турнірі виглядала просто жахливо. Кадрові рішення Трапаттоні постійно залишали безліч питань, а як часто згадувалась в цьому контексті відсутність досвідченого і геніального Баджо говорити зайве.

Історія багаторічного капітана збірної Аргентини не зовсім лягає в канву попередніх випадків, але має з ними загальний зміст – легенда не поїхала на мундіаль.

Звичайно, на момент першості світу в ПАР Дзанетті було вже майже 37 років, але той сезон для аргентинця видався справді чудовим.

Ветеран разом з «Інтером» оформив требл – перемога у Серії А, трофей ЛЧ та Кубок Італії. Сам Дзанетті зіграв у цих успіхах не останню роль. Тому Хав'єр цілком обґрунтовано розраховував допомогти національній команді на ЧС.

Однак став жертвою тренерських дивакувань. До ЧС-2010 Аргентину готував Дієго Армандо Марадона. Його заявка на турнір виглядала не зовсім очевидною. Легендарний футболіст, але набагато менш успішний тренер, керувався принципом свої-чужі (якщо так можна висловитися) і значною мірою вдавався до послуг гравців із внутрішнього чемпіонату.

Але дивакуватість була навіть не в цьому. Так, до списку Марадони на ЧС потрапив 30-річний Аріель Гарсе. Захисник «Колона» не був примітний нічим, крім... появи в одному з снів Марадони. За словами тренера, йому наснилася перемога на Кубку Світу, а зі всіх осіб він запам'ятав лише Гарсі.

Зважаючи на все, саме тому той і отримав заповітний квиток на турнір. У той же час, заслужений ветеран Дзанетті, як і Камб'яссо, залишилися за бортом мундіалю.

Марадона, розмірковуючи про свій вибір, говорив таке:

«Вони стара історія для збірної, а команді потрібна нова».

Проте написати хорошу історію Марадоні не вдалося. Команда дійшла до чвертьфіналу ЧС, де була зім'ята німцями – 0:4. За такої кількості пропущених голів, природно, багато хто був упевнений, що з Дзанетті в захисті і з Камбіассо в опорній зоні такого провалу не сталося б.

Але, на жаль, ці двоє, які щойно завоювали трофей ЛЧ завдяки ідеальним тактичним схемам Жозе Моуріньо, виявилися не потрібними в хаосі, який проповідував Марадона.

Історія Саміра Насрі — це багато в чому той момент, коли в непопаданні до підсумкового складу на турнір винен не стільки тренер, скільки сам гравець.

Насрі, якому колись пророкували велике майбутнє, запоров все власним характером. Вже на континентальній першості у 2012 році його поведінка привертала надто багато уваги.

Якщо Лоран Блан частково був готовий з цим миритися, то новий наставник Ле Бле Дідьє Дешам хотів відновити в команді дисципліну в повному розумінні цього слова, як на полі, так і в роздягальні. З огляду на це, особливу увагу він звертав, зокрема, на поведінку Насрі.

Самір здавався частково токсичним для команди і Дешам довгий час не міг визначитися з тим, чи брати його до складу ЧС-2014. Футболіст же, своєю чергою, намагався довести свою корисність справами на полі.

Насрі провів чи не свій найкращий сезон у кар'єрі у складі «Манчестер Сіті» і доклав чимало зусиль для завоювання командою титулу АПЛ.

Однак у результаті цього виявилося замало. Дешам, керуючись принципом будівництва оновленої збірної, вирішив покладатися на більш передбачуваних і надійних гравців, які не були готові створювати конфлікти в колективі через ті чи інші кроки тренерського штабу.

«Самір – гравець стартового складу в «Манчестер Сіті», але він не любить сидіти на лаві запасних. А коли він не потрапляє в основу, то він нещасливий, і це відчуває вся команда. Саме тому його немає у списку», – говорив Дешам про всю цю ситуацію.

Насрі залишився за бортом турніру, а реакція його дівчини на це рішення лише довела те, що Дешам мав рацію. Обранка Саміра написала низку різких твітів у соціальній мережі, в якій ображала Францію та самого Дешама.

Керівництво Французької Федерації футболу розлютилося, а скандал кілька днів обговорювався на перших смугах спортивної преси. У будь-якому разі, жест Анари Атанес лише погіршив ситуацію для Насрі. Двері до складу національної команди були зачинені для півзахисника до кінця кар'єри.