Волинська бригада, що бере участь у бойових діях з початку війни, продовжує демонструвати незламний дух та оптимізм попри шалене виснаження. Один із її бійців, позивний "Мурзік", поділився своїми враженнями від фронтового життя. Він зазначає, що хоча фізична і моральна втома стає дедалі важчою, прагнення захищати рідну землю залишається на першому місці. "Мурзік" розповів про суворі умови служби: постійні обстріли, нестача ресурсів та необхід
Сталеві воїни «Сталевої Сотки»
Юрій на псевдо «Мурзік» приєднався до лав 100 бригади на початку повномасштабного вторгнення. За його плечима – найгарячіші напрямки війни: Київщина, Лиман, Покровськ, Торецьк та Костянтинівка,інформуютьв бригаді.
За цей час наш герой пройшов шлях від водія до головного сержанта взводу. Та згодом сам попросився повернутися за кермо.
«Кермування мені ближче до душі», – усміхається «Мурзік».
У цивільному житті Юрій працював слюсарем-автомеханіком, тому техніка для нього – звична справа.
Сьогодні його головне завдання – вчасно та безпечно доставити особовий склад і провізію на бойові позиції, а потім повернутися назад живим.
«Кожен виїзд та заїзд –це ціла спецоперація. Ворог полює на наші «коробочки», тому ми намагаємося бути на кілька кроків попереду, аби зберегти людей та техніку», – розповідає Юрій.
Війна, каже він, за останні роки змінилася дуже суттєво. Небо над позиціями постійно контролюють дрони, а поле бою дедалі більше наповнюється роботизованими комплексами. Але попри технології, головною силою залишаються люди.
«Війна зараз кардинально змінилася. Але навіть в епоху дронів та роботизованих комплексів, без піхоти – нікуди», – переконаний «Мурзік».
Попри шалену втому та постійні ризики, Юрій не втрачає оптимізму, адже на Волині з Перемогою на нього чекає велика та любляча родина.
«Головне – повернутися живим до рідних та близьких», – з надією говорить боєць.
Телефони рекрутингового центру 100 омбр: