У недавньому скандалі, що розгорівся навколо правоохоронних органів України, було викрито злочинну схему, яка функціонувала під прикриттям поліцейських. Це відкриття стало шокуючим підтвердженням того, що корупція може проникати навіть у найвищі ешелони влади та безпеки. За даними слідства, група правоохоронців налагодила бізнес на незаконному обслуговуванні автотранспорту: від ремонту до продажу крадених автомобілів. Згідно з інформацією джерел в прокуратур
Скандал з викриттям схеми прикриття «порноофісів» у трьох областях став ударом не лише по репутації Нацполіції, а й по самій логіці державного контролю. Поки одні поліцейські воюють, ризикують життям і здоров’ям, тримають фронт або сумлінно працюють в прифронтових регіонах, інші беруть щомісячну плату за те, щоб незаконний бізнес спокійно працював під їхнім дахом. У цій ситуації виникає головне питання до вищого керівництва поліції – тих, хто не міг не бачити ці схеми, сприявши ним, і звичайно, отримувавши за це свій процент «вдячності».
Історії про корупцію в українських правоохоронних органах давно перестали сприйматися як виняток, але справа про прикриття мережі «порноофісів» вдарила по системі з іншої причини: в ній, за версією слідства, йдеться не про ситуативний хабар чи одноразову послугу, а про вибудувану схему регулярної оплати за мовчання поліції, де державна структура могла працювати як гарант стабільності для незаконного бізнесу.
Під час масштабної операції з очищення Національної поліції від корупції слідчі вийшли на керівництво територіальних підрозділів поліції в Івано-Франківській, Тернопільській та Житомирській областях, яке, за даними розслідування, могло забезпечувати безперешкодну діяльність приміщень. В них незаконно створювали, виготовляли та поширювали через інтернет відеопродукцію еротичного й порнографічного характеру. Одночасні слідчі дії у трьох головних управліннях Нацполіції показали масштаб ситуації значно виразніше, ніж будь-які офіційні коментарі, бо такі синхронні операції проводять не через випадкові контакти окремих посадовців, а через підозру в існуванні налагодженого механізму.
За матеріалами слідства, схема трималася на зрозумілому й цинічному принципі: керівники поліції за щомісячну неправомірну вигоду повинні були не вживати заходів реагування, не документувати правопорушення, не припиняти незаконну діяльність і заздалегідь попереджати про можливі перевірки. У цій конструкції найважливішими виглядають навіть не суми, а сама модель стосунків між злочинним бізнесом і правоохоронцями, які зобов’язані з ним нещадно боротися.
Особливого резонансу справі додала роль посередника, яким виявився водій одного з заступників міністра внутрішніх справ України. Використовуючи зв’язки серед керівного складу Національної поліції, він домовлявся з посадовцями про невтручання в роботу «порноофісів». Цей факт демонструє, наскільки важливим ресурсом у подібних схемах стає близькість до системи влади. У таких історіях посада іноді означає менше, ніж доступ до потрібних кабінетів, телефонів і людей, готових сприймати посередника як людину «від своїх».
Сума щомісячної «абонплати», яку озвучило слідство, виглядає показово навіть для українських корупційних реалій. Керівництво регіонального підрозділу поліції мало отримувати 20 тисяч доларів США щомісяця, ще 5 тисяч доларів США залишалися посереднику. Така схема більше нагадує модель сервісного обслуговування, ніж класичний хабар, адже гроші платили за постійний режим безпечного існування нелегального бізнесу.
Щоб приховати роботу цієї схеми, її учасники використовували умовні позначення, спілкувалися через месенджери, а деталі домовленостей обговорювали приватно. Попри це, слідчі задокументували кілька епізодів передачі коштів, які дозволяють побачити не хаотичний рух грошей, а системність операцій. У лютому 2026 року посередник отримав 45 тисяч доларів США, частина яких, за даними слідства, призначалася керівництву поліції однієї з областей, а частина — самому посереднику. У квітні 2026 року йому передали ще 25 тисяч доларів США, з яких 20 тисяч доларів мали отримати представники обласного управління поліції, а 5 тисяч доларів залишалися як винагорода за посередництво. Окремі епізоди в матеріалах справи показують, наскільки обережно правоохоронці вибудовували передачу грошей.
На цьому тлі особливо показово виглядає перелік затриманих, бо йдеться не про виконавців низового рівня. У межах досудового розслідування правоохоронці затримали начальника ГУНП в Івано-Франківській області, заступника начальника ГУНП в Івано-Франківській області, першого заступника начальника ГУНП у Тернопільській області, заступника начальника ГУНП у Житомирській області та водія автогосподарства ДУ «Центр обслуговування підрозділів МВС», якого слідство вважає посередником. Такий список фігурантів сильно б’є по репутації правоохоронної системи, яка й так є вкрай негативною в очах суспільства. При цьому під підозрою опинилися люди, відповідальні за цілими управліннями регіональними структурами поліції, в яких служить тисячі поліцейських.
Втім, за тривалою традицією української правової системи, начальнику ГУНП Івано-Франківщини визначили заставу в 7 мільйонів гривень, його заступнику — 5 мільйонів гривень, першому заступнику начальника слідчого управління ГУНП Тернопільщини — 5 мільйонів гривень, заступнику начальника ГУНП Житомирщини — 1,164 мільйона гривень, а водієві заступника міністра внутрішніх справ — 8 мільйонів гривень. Водночас під час обшуків правоохоронці вилучили у фігурантів елітні автомобілі, готівку та інше майно на загальну суму 22,6 мільйона гривень.
Після викриття схеми СБУ, Офіс Генпрокурора та Нацполіція заявили про проведення масштабної операції проти злочинної діяльності керівників обласних підрозділів поліції, а голова Нацполіції Іван Вигівський нарешті ініціював комплексні перевірки в регіонах, де викрили посадовців. Отже, все, як завжди – спочатку в будь-якому державному органі за мовчазної згоди керівництва відбуваються незаконні дії підлеглих, а коли вони попадаються на гарячому, воно гучно заявляє про те, що нічого не знало і ініціює формальні перевірки. Потім з часом скандал вщухає, і все повторюється по відомому колу.
Після викриття схеми з «порноофісами» позиція голови Нацполіції Івана Вигівського проти декриміналізації порнографії перестала виглядати лише як консервативна службова обережність, бо на тлі підозр у щомісячному зборі грошей за невтручання вона отримала набагато неприємніший відтінок. Коли Вигівський у січні 2025 року активно заявляв, що не підтримує декриміналізацію порнографії, аргументи про дітей, моральні ризики, війну й російські гібридні атаки подавалися як захист суспільства. При цьому його позиція щодо декриміналізації порнографії стала показовою точкою напруги між офіційною мовою «захисту моралі» та суспільним запитом на перегляд застарілих кримінальних норм.
Разом з керівництвом МВС він виступив з критикою законопроєкту №12191, який передбачає скасування кримінальної відповідальності за створення, зберігання та розповсюдження інтимного контенту між повнолітніми людьми за взаємною згодою. При цьому критика законопроєкту спиралася на аргументи про ризики для неповнолітніх, суспільні цінності й правові суперечності, однак зараз ця риторика опинилася під особливо пильною увагою через корупційний скандал. На даний час дискусія вийшла за межі теми порнографії, бо вона перетворилася на розмову про довіру до інституцій, вибірковість державної моралі та те, чи може силовий орган переконливо апелювати до етики, коли сам стикається з питаннями доброчесності.
В цій ситуації показовою є заява голови МВС Ігоря Клименка про те, що для держави й сектору безпеки є важливіші законопроєкти, ніж легалізація порнографії. Під час війни справді є теми, які здаються важчими й масштабнішими, але корупційний заробіток силовиків на криміналізованій сфері теж стосується безпеки держави. Система, в якій керівник поліції може не боротися з незаконною діяльністю, а продавати їй дах, небезпечна не менше за поганий закон, бо вона вчить бізнес, громадян і самих правоохоронців: питання не в законності, а в тарифі.
Після скандалу до позиції керівництва МВС і Нацполу виникає питання: кому насправді була вигідна кримінальна заборона, якщо під її прикриттям керівники поліції могли брати гроші за невтручання у злочинну діяльність? Це питання оголює головну проблему багатьох застарілих заборон: коли закон карає за дії без жертв, він часто створює не порядок, а легальне поле для корупційного заробітку.
У правоохоронній системі, де кожен обласний керівник має начальство, службову вертикаль, внутрішній контроль і регулярну звітність, схема з «абонплатою» по 20 тисяч доларів щомісяця не виглядає як самодіяльність кількох підлеглих, які випадково знайшли собі тіньову годівницю. Регулярні платежі, попередження про перевірки, залучення посадовців з різних областей, посередник з доступом до середовища МВС — все це більше схоже на добре налагоджений корупційний механізм з відчуттям захищеності, ніж на хаотичну ініціативу правоохоронців, які діяли на свій страх і ризик. Без мовчання або сліпоти вищого керівництва такі історії довго не живуть.
Ця історія стає набагато зрозумілішою, якщо дивитися не на риторику про мораль, а на те, хто заробляє на забороні. Кримінальна стаття перетворилася не на інструмент захисту суспільства, а на важіль контролю над цілою індустрією, яка не може існувати легально. Поки діяльність вебмоделей, студій та авторів OnlyFans лишалася поза законом, вони ставали ідеальними заручниками системи: без права на офіційний захист, з постійним ризиком обшуків, арештів і кримінальних справ. У такій конструкції заборона працює як монополія державної сили на страх, а «дозвіл працювати» — як товар, що продається через хабарі. Саме тому декриміналізація була небезпечною не для моралі, а для тих, хто роками заробляв на штучній тіні навколо цього ринку.
Скандал, який зараз виник, лише оголив систему, про яку давно говорили пошепки: правоохоронці не ліквідовували порноіндустрію, а адміністрували її як касовий бізнес. За щомісячну «абонплату» студії отримували недоторканність, попередження про перевірки та гарантії спокійної роботи, тоді як мільйони, які могли б надходити до бюджету у вигляді податків, осідали у вигляді готівки, елітних авто та закритих схем. На цьому тлі публічні виступи проти законопроєкту №12191 виглядали вже не як захист цінностей, а як спроба втримати систему, де криміналізована сфера приносить значно більше прибутку, ніж легальна. Іронія в тому, що боротьба велася не проти порно як явища, а проти втрати контролю над грошовим потоком, який існував саме завдяки забороні.
Після сьогоднішнього скандалу в парламенті активізували розгляд законопроєкту №12191, голосування за нього має відбутися 28 травня. Слід зазначити, що документ, зареєстрований близько року тому депутатами профільного комітету, за цей час доопрацювали й подають як компромісний варіант з врахованими зауваженнями. Його автори наполягають на тому, що йдеться не про легалізацію «моральної дискусії», а ліквідацію корупційної пастки, коли кримінальна стаття дає правоохоронцям інструмент для тиску й заробітку. Окремо депутати вказують на абсурдну правову колізію: держава вже рухається до оподаткування електронних платформ, але водночас частина такої діяльності досі може вважатися кримінальним злочином.
Найгірше для Нацполіції в цій справі навіть не прізвища затриманих, а управлінська тінь, яка падає вище за обласні кабінети. Якщо підлеглі місяцями збирали гроші за невтручання, хтось мав не помічати дивну стабільність незаконного бізнесу, відсутність реальних результатів, витоки інформації про перевірки й поведінку керівників, які раптом опинилися в центрі схеми. Версія про те, що верхівка нічого не знала, може звучати зручно для службових пояснень, але для суспільства вона виглядає як спроба продати наївність за офіційну позицію.
Після таких викриттів Нацполіція не може обмежитися обіцянкою розслідування й перевірками в регіонах, бо питання полягає не лише в тому, хто отримував 20 тисяч доларів, хто брав 5 тисяч як посередник і хто передавав черговий транш. Суспільство має почути відповідь на інше: хто у вищому керівництві відповідав за контроль над цими областями, які сигнали ігнорувалися, чому внутрішня безпека не зупинила схему раніше, чому позиція проти декриміналізації так зручно збігалася з існуванням тіньового ринку, на якому могли заробляти люди в поліцейських кабінетах.
Якщо розслідування не підніметься до питання відповідальності вищого управлінського рівня МВС і Нацполіції, суспільству знову запропонують зручну легенду про «окремих виконавців». Відповідальність має бути на тих, хто ухвалював кадрові рішення, контролював діяльність обласних управлінь, отримував сигнали й мав бачити, але свідомо не бачив того, що відбувається.