У невеликих населених пунктах Щурів та Миколаївка на Прикарпатті спостерігається значне збільшення кількості переселенців, які залишили рідні домівки через війну. Ці села, відомі своєю природною красою і затишком, стали справжнім притулком для людей, що втратили все внаслідок конфлікту. Місцеві жителі щиро приймають новоприбулих, адже війна змінила не лише життя переселенців, але й саму атмосферу у громадах. Переселенці розповідають про те, як
18 переселенців із Донецької і Запорізької областей адаптуються до життя у шелтері в селі Кліщівна Рогатинської громади, що на Франківщині. Вони стали першими мешканцями прихистку, який створили у приміщенні місцевої школи, що працювала до 2020 року. Наразі люди облаштовують свій побут, прибирають помешкання й подвір’я та планують зробити грядки для городини.
Їх історіюрозповідає Суспільне Івано-Фрпнківськ.
Переселенці прибули у прихисток 12 травня 2026 року. Світлана Борисенко виїхала із села Щурове Донецької області, в якому люди чотири роки живуть без світла. Жінка евакуювалася під обстрілами. Українські військові допомогли їй переправитися через річку. Подружжя Нещеретів у рідній Миколаївці пережили численні обстріли КАБами й руйнування домівок, а життя у прихистку на Івано-Франківщині називають “раєм”.
Кореспондентка Суспільного відвідала шелтер у Кліщівні, де поспілкувалася з його мешканцями та представниками Рогатинської міської ради.
Світлана Борисенко під час евакуації із села Щурове разом із односелицею Надією Балух переправлялася через річку на човнах.
“Ми жили так, що з одного боку — річка, а з іншого — наступали. Переправу перебивають, дрони не дають її зробити. Нас вночі вивозили, ми о 3:00 з дому вийшли. Військові, які нас переправляли, хвилювалися. А ми думали: зараз прилетить, “накриють” — і все. Дуже тяжко було переправлятися. Лісом 3,5 кілометра йшли. У Надії — тиск. Я думала, ми її не довеземо. Але все благополучно. Бог дав, як кажуть, добратися”, — каже Світлана Борисенко.
З її слів, зараз у селі з-поміж сотні залишилися цілими п’ять хат.
“Нам давали ліхтарики, гуманітарну допомогу, свічки. Ми руками прали. Військових просили зарядити телефони і павербанки. Вони не відмовляли, брали, заряджали, ми забирали. Ну, а що робити? Три роки давали гуманітарку, продукти, “гігієну”, “хімію”. А останній рік уже боялися туди їхати, ніхто вже не їхав. Абсолютно. Ми оце рік сиділи на тому, що нам раніше давали, тягнули, що було у нас”, — згадує Світлана Борисенко.
З 12 травня Світлана Борисенко та Надія Балух живуть у шелтері в селі Кліщівна. Жінка каже, що задоволена умовами, на відміну від тимчасових пунктів, де її поселяли дорогою на Франківщину. Вона радіє, що живе у двомісній кімнаті.
“Ми як у рай потрапили. Ні в чому не маємо нестачі. Купатися — будь ласка, кухня — будь ласка. Все — посуд, телевізор. Не в кожного є такі домівки. Ми задоволені всім. Дякуємо, що за нас так турбуються”, — говорить Світлана Борисенко.
Подружжя Людмили та Миколи Нещеретів приїхали з міста Миколаївка Донецької області разом із 51-річним сином. Микола розповідає, що за 5 кілометрів від їхнього міста — позиції росіян.
“І дрони, і керовані авіабомби. У нас КАБ метрів за 600 упав. Наш дах, шифер, паркан знесло. Я накрив, щоб дощ не потрапляв. Двері відкривалися і кватирка. Вибух — встаєш, зачиняєш”, — згадує Микола Нещерет.
Його дружина Людмила каже, що умовами у шелтері задоволена.
“Коли приїхали, то будь-який шум відчували, а зараз вже звикаємо до тиші. Тут два магазини є. Ми все необхідне ходимо купувати”, — говорить Людмила Нещерет.
Подружжя, як і решта переселенців, підписало договір на пів року безкоштовного проживання з можливістю його продовження, каже начальник відділу соціальної роботи Рогатинської міської ради Роман Ошитко.
Прихисток у Кліщівні облаштували у приміщенні колишньої школи, яка працювала до 2020 року.
“Міжнародна організація з міграції провела внутрішні упоряджувальні роботи. Благодійний фонд “Посмішка” облаштував приміщення меблями, кухонним приладдям, всім, що потрібно для комфортного проживання. 12 травня ми прийняли перших 20 евакуйованих людей. На перспективу будівля розрахована на 59 осіб. Тому очікуємо, що вже впродовж цього тижня ще 30 осіб до нас прибудуть”, — розповідає Роман Ошитко.
Він каже, що всім переселенцям роздали продуктові набори. Також до шелтеру приїжджали працівники соціальних служб і сімейні лікарі.
Завідувачка господарства у шелтері Галина Олійник говорить, що мешканці хочуть біля прихистку зробити грядки для городини.
“Недавно там покосили травичку. Вони попросили, щоб їм купити інвентар: граблі, мітлу, навіть молоток і цвяхи. Вони собі самі дають раду. Я зранку приходжу, вже доріжку замітають, сходи замітають — люди такі працьовиті, згуртовані. Вчора так трапилося, що в магазині вже не було хліба, я приходжу — а в шелтері в духовці печеться хлібчик. Один чоловік каже: “Це я замісив і печу, щоб мати”, — говорить Галина Олійник.
Зі слів Романа Ошитка, наразі у Рогатинській громаді проживають 345 переселенців, 95 з них мешкають у чотирьох шелтерах.
“У нас працює програма підтримки внутрішньо переміщених осіб, і цього року на виконання заходів програми передбачено 1 мільйон 700 тисяч гривень. І там основні базові заходи — це видатки на те, щоб покращити умови проживання людей, які в нас тут перебувають”, — каже Роман Ошитко.