У Росії розпочали кампанію з використання штучного інтелекту для створення фейкових роликів у TikTok, які показують дітей в емоційно напружених ситуаціях. Ці відео мають на меті вплинути на українських військових та суспільство загалом, викликаючи почуття провини і співчуття. У таких роликах діти часто зображуються в умовах війни або переживань, що покликане маніпулювати глядачами. Ця стратегія є частиною інформаційної війни, яку веде Росія проти України. Вик
Російська інформаційна кампанія в TikTok переходить до більш масового використання відео, в яких образи дітей створені штучним інтелектом і подані як емоційні сцени розлуки з батьком-військовим. Такі ролики побудовані на простому, але психологічно болючому прийомі: глядачеві показують маленьку дитину, яка плаче через відсутність батька, його перебування на війні або загибель, після чого особистий біль родини перетворюється на інструмент тиску на тих, хто захищає Україну.
ЗаданимиЦентру протидії дезінформації, Росія розширила операцію на платформі TikTok і перейшла від поодиноких публікацій до окремої мережі акаунтів, які спеціалізуються на роликах зі згенерованими «дітьми». У таких відео майже всі персонажі мають вигляд дошкільнят, а їхні емоції подаються максимально загострено — через плач, самотність, страх і тугу за батьком.
Раніше подібні ролики з’являлися серед іншого деструктивного ШІ-контенту, де могли змішуватися різні сюжети, теми та емоційні маніпуляції. Тепер, за інформацією Центру протидії дезінформації, в РФ створили або активізувала окремі TikTok-профілі, які працюють майже виключно з темою дітей, родини й війни.
Така зміна свідчить про масштабування кампанії, оскільки контент перестає бути випадковим набором окремих відео і набуває ознак системної роботи. Акаунти використовують схожі сюжети, однаковий емоційний тон і повторюваний образ маленької дитини, яка нібито звертається до батька або страждає через його відсутність.
Маніпуляція будується не на складному поясненні подій, а на миттєвому емоційному ударі. Користувач не отримує контексту, джерел, реальної історії конкретної родини чи підтверджених фактів, проте бачить картинку, яка має викликати жалість, провину й внутрішній дискомфорт.
Тема дітей належить до найчутливіших для українського суспільства, особливо під час війни, коли сотні тисяч родин живуть у розлуці, а діти ростуть поруч із тривогами, евакуаціями, втратами й очікуванням повернення батьків із фронту. Саме тому російська пропаганда використовує дитячий образ як емоційний важіль, який здатен обійти раціональне сприйняття й одразу вдарити по почуттях.
У цих роликах дитина показана не як реальна особистість з власною історією, а як сконструйований символ болю. Її сльози, голос, рухи й обличчя створені для того, щоб підштовхнути військового або члена його родини до думки про провину за розлуку. Такий прийом особливо небезпечний, бо він паразитує на справжньому досвіді українських сімей, у яких діти справді чекають батьків і матерів із війни.
Російська кампанія не намагається допомогти цим дітям і не говорить про причину їхніх страждань — російську агресію проти України. Натомість вона переносить емоційний тягар на українських захисників, створюючи враження, ніби саме їхня присутність на фронті є головною причиною дитячого болю.
Центр протидії дезінформації вказує, що мета кампанії полягає у спробі викликати у військових відчуття провини через те, що вони «залишили родину», та підірвати їхній моральний стан. Для цього використовується сюжет, у якому дитина плаче за батьком, а війна подається через особисту сімейну втрату без пояснення, хто створив цю реальність.
Такий контент може особливо болісно сприйматися військовими, які давно не бачили дітей, спілкуються з родинами уривками між завданнями або живуть із постійною тривогою за близьких. У цьому полягає цинізм кампанії: вона бере справжній біль українських родин і перетворює його на зброю інформаційної війни.
Маніпулятивні відео не переконують аргументами, бо їхня сила тримається на емоційному виснаженні. Людина бачить дитину, яка плаче, і реагує швидше серцем, ніж аналізом. Саме на таку реакцію й розраховані подібні ролики, поширені через TikTok, де короткий формат підсилює миттєве враження й не залишає простору для перевірки походження контенту.
TikTok особливо придатний для поширення подібних відео через алгоритми, які швидко підхоплюють емоційний контент і показують його широкій аудиторії. Короткі ролики з дитячими обличчями, сльозами, драматичною музикою та простим сюжетом легко викликають реакції, а отже можуть отримувати додаткове просування всередині платформи.
Для анонімних мереж це створює сприятливі умови: один ролик може швидко перейти від вузької аудиторії до тисяч користувачів, а схожі акаунти здатні дублювати однакові сюжети в різних варіаціях. Якщо відео створене штучним інтелектом, його можна виробляти масово, змінюючи обличчя, голос, текст і деталі сцени без залучення реальних людей.
Саме тому ШІ-контент стає зручним інструментом для інформаційних атак. Він дешевий у виробництві, емоційно насичений, важчий для швидкого розпізнавання й може маскуватися під особисту історію, хоча насправді є частиною скоординованої кампанії.
Найбільша небезпека таких роликів полягає в тому, що вони стирають межу між реальним дитячим стражданням і штучно створеною емоційною пасткою. Глядач може співпереживати образу дитини, не помічаючи, що перед ним немає конкретної історії, реальної родини чи підтвердженої події.
У результаті дитяча тема використовується не для захисту дітей, а для деморалізації дорослих, які воюють або підтримують військових. Це особливо небезпечно в українському контексті, де діти справді потерпають від російських атак, втрачають домівки, зазнають поранень, переживають евакуацію й роками живуть у стані небезпеки.
Російська пропаганда підміняє причину наслідком: вона показує дитячий плач, але приховує агресора, через якого українські родини опинилися в розлуці. Саме ця підміна робить відео маніпулятивними, бо вони спрямовані не на співчуття до дітей, а на психологічний тиск на українців.
Такі відео часто мають надмірно драматичний тон, узагальнений сюжет без конкретних деталей, неприродну міміку або голос, схожі підписи й повторювані сцени з дитиною, яка плаче за батьком-військовим. Окремою ознакою може бути анонімний акаунт, де всі публікації побудовані навколо однакової емоційної теми.
Важливо звертати увагу на те, чи є у відео реальне джерело, підтверджена історія, зрозумілий автор і контекст. Якщо ролик лише тисне на емоції, але не пояснює походження кадрів, не містить перевірених даних і повторює типові наративи про «покинуту родину», його варто сприймати як потенційно маніпулятивний.
Також небезпечно поширювати подібний контент навіть із критичним коментарем, оскільки алгоритми можуть збільшувати охоплення ролика через будь-яку взаємодію. У випадку сумнівних відео краще скаржитися на акаунт або повідомляти про нього відповідні структури, ніж допомагати кампанії набирати перегляди.
Російська операція з ШІ-образами дітей показує, що інформаційна війна дедалі частіше використовує не лише фейки про події, а й штучно створені емоції. У такому контенті головним інструментом стає не неправдива новина, а зображення дитини, яке має викликати біль, провину й внутрішню розгубленість.
Українським військовим, їхнім родинам і цивільним користувачам важливо розуміти механіку таких роликів, бо їхня мета полягає у виснаженні, сумнівах і зниженні стійкості. Дитячий образ у цих відео не є проявом турботи про дітей війни, а використовується як оболонка для психологічної атаки, спрямованої проти тих, хто захищає країну та щодня платить за це особистою розлукою з близькими.