Союзний провулок в Одесі отримав нову назву на честь видатного українського діяча, письменника та культуролога Олександра Юрженка. Відповідне рішення ухвалила міська рада під час останнього засідання, що стало важливим кроком у відзначенні внеску Юрженка в розвиток української культури і літератури. Олександр Юрженко, який залишив помітний слід у національному культурному житті, був не лише автором численних творів, а й активним популяризатором української мови та історії. Його діяльність охоплю
Сучасну назву — провулок Олександра Юрженка — ця невелика вулиця в Хаджибейському районі отримала 19 травня 2016 року в межах виконання Закону України про декомунізацію. До цього він носив ім’я Союзний провулок — типовий радянський топонім, що пов’язувався із символікою та ідеологією СРСР. Після запуску процесу декомунізації такі найменування підлягали обов’язковій заміні.
Цікаво, що ініціативою перейменування не виступала місцева міська рада: оскільки вона не ухвалила відповідних рішень у відведені законом строки, остаточне рішення було прийняте Одеською обласною державною адміністрацією. Розпорядження про це підписав тодішній голова ОДА Міхеіл Саакашвілі.
Так на карті з’явився провулок Олександра Юрженка — вченого-хіміка, доктора наук і ректора Одеського державного університету імені Мечникова, який очолював заклад у 1960–1970 роках. За його керівництва університет активно розширювався: відкривалися нові факультети, створювалися наукові лабораторії та напрями підготовки. Назвати вулицю ім’ям учителя й науковця вирішили як спосіб замінити радянські символи пам’яттю про людей, що справді творили інтелектуальну історію міста.
Історія не закінчилася на цьому. Уже 2017 року Одеська міська рада намагалася переглянути частину перейменувань, здійснених за розпорядженням ОДА, і ухвалити власний перелік топонімів. Це спричинило широкий суспільний резонанс, судові спори та в підсумку таке рішення було скасоване.
Чи виправданим було перейменування Союзного провулка? Для відповіді достатньо згадати слова із початку гімну СРСР: «Союз нерушимый республик свободных…», які відображали імперську сутність цієї ідеології. У цьому баченні «свобода» інших народів обмежувалася лише їхнім перебуванням у складі «великої» держави.
У теперішніх умовах, коли українські міста зазнають ракетних та дронових атак, питання збереження чи очищення від таких ідеологічних символів набуло ще більшої ваги. Одеса обрала логічний шлях — замість радянської назви увіковічнити ім’я людини, яка працювала на розвиток науки й освіти.
Олександр Іванович Юрженко (1910–1999) очолював Одеський університет імені Мечникова в 1960–1970 роках. Народився на Миколаївщині, після школи в 1932 році закінчив інститут, працював на кафедрі Ленінградського університету, захистив дисертацію й у 1937 році здобув ступінь кандидата хімічних наук.
У роки Другої світової — 1941—1945 — Юрженко керував лабораторією Всесоюзного НДІ синтетичного каучуку у блокадному Ленінграді. Його робота була спрямована на оборону: досліджували закономірності полімеризації в дисперсних системах та шукали ефективні ініціатори й емульгатори для промислового синтезу різних полімерів. У 1945—1949 роках він очолював кафедру біохімії у Львівському політехнічному інституті, а в 1949 році захистив докторську дисертацію.
У 1960 році Олександр Юрженко переїхав до Одеси, де заснував і до 1970 року очолював кафедру фізико-хімії полімерів.
Підготовлено повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлено). Сподіваємося, він стане вам у пригоді.
У 1960–1970 роках Юрженко обіймав посаду ректора Одеського державного університету імені Мечникова (нині — ОНУ). За цей період було відкрито три нові факультети — юридичний, романо-германської філології та загальнонауковий — а також низку нових кафедр і спеціальностей: правознавство, загальна і морська геологія, біохімія, англійська, німецька та французька мови. Чисельність студентів досягла приблизно 12 тисяч. Також створили 11 проблемних і науково-дослідних лабораторій та електронно-обчислювальний центр.
У 1970—1971 роках Юрженко працював професором кафедри в Одеському технологічному інституті імені Ломоносова. У 1971—1989 роках очолював кафедру та був професором Київського технологічного інституту легкої промисловості. Він вийшов на пенсію у віці близько 80 років. Результати його наукової роботи відображені в понад 160 публікаціях. Юрженко підготував трьох докторів наук та 23 кандидатів наук.
Щоб повніше розкрити родинну історію, варто згадати старшого брата Олександра — Петра Івановича Юрженка (1898–1975), талановитого хірурга, заслуженого лікаря УРСР, який довгий час працював у Херсоні.
У 1915 році Петро закінчив Херсонську військово-фельдшерську школу і до 1917 року служив фельдшером у лазареті в Очакові. У роки Громадянської війни він очолював фельдшерський пункт у селі на Миколаївщині (1917—1922). Протягом 1922—1927 років навчався в Одеському медичному інституті. У 1927—1937 роках був завідувачем хірургічного відділення лікарні в Донецькій області, а 1937—1941 — головним лікарем і завідувачем хірургії в Херсоні. У червні 1941 року захистив дисертацію та отримав ступінь кандидата медичних наук.
Під час Другої світової війни Петро Юрженко був начальником і головним хірургом військово-польового госпіталю, де виконали кілька тисяч операцій. Він був нагороджений трьома бойовими орденами.
У вересні 1945 року підполковник медичної служби Петро Юрженко став головним лікарем і завідувачем хірургічного відділення Херсонської обласної лікарні, працював на цих посадах до 1961 року, а потім продовжував керувати відділенням до 1975 року. Він вважається одним із засновників грудної хірургії на півдні України, організатором системи хірургічної допомоги в Херсонській області та ініціатором створення спеціалізованих відділень у лікарні.
У Херсоні поки немає вулиці чи провулка, названих на честь Петра Юрженка, але його ім’я присвоєно обласній лікарні, де встановлена меморіальна дошка. Імовірно, в процесі подальших перейменувань топонімів ім’я Петра Юрженка може з’явитися на мапі міста. Наостанок варто згадати й те, що в 1991 році був побудований пасажирський 120-місний теплохід «Хірург Юрженко», що ходив приписаним до порту Білгород-Дністровського.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Створено за матеріалами:odessa-life.od.ua