В Одесі відбулася презентація 3D-реконструкції історичної фортеці Кочубіїв-Ходжабей, що стало важливою подією не лише для місцевої культури, а й у контексті сучасних викликів, з якими стикається Україна. Ця реконструкція дозволяє не тільки візуалізувати архітектурну спадщину регіону, але й підкреслити значення історичних пам’яток у формуванні національної ідентичності. Фортеця Кочубіїв-Ходжабей має глибоке коріння в україн
Вже десятиліттями день міста в Одесі святкують 2 вересня. Ця дата була визнана днем заснування – як початок будівництва порту за наказом Катерини ІІ у 1794 році. Втім, деякі сучасні українські історики наголошують, що Одеса має набагато довшу історію, а спроби нівелювати її значення – це лише один з класичних проявів імперської політики. Сьогодні вже відомо, що перша писемна згадка про Кочубіїв датується 19 травня 1415 року. До річниці цієї події в Одесі відбулася презентація 3D-моделі «Фортеця Кочубіїв-Ходжабей на берегах Чорного моря». Захід відвідала журналістка видання«Південь сьогодні».
3D-модель була створена у взаємодії між істориками, вченими та керівниками оперативного командування «Південь». Створила її Валерія Кравцова – здобувачка освіти Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Серед істориків до заходу доєдналися професорка та професор ОНУ ім. І.І. Мечникова Тарас Гончарук та Олена Бачинська, а також представник Оперативного командування «Південь», капітан ЗСУ Сергій Гуцалюк.
Якзазначаютьорганізатори, захід був націлений зокрема на популяризацію української мілітарної історії та деконструкції імперських російських міфів про Південь України.
Отже, роками одеситам і не тільки навіювалася думка про те, що до Катерини ІІ Одеса була ледь не диким полем чи то селом. Втім, досліджуючи архівні документи, історики знаходили дедалі більше тверджень про те, що це не відповідає дійсності. Зокрема, Олена Бачинська згадала інформацію, знайдену в архівах головного сховища історичних документів Османської імперії – Başbakanlık Osmanlı Arşivi:
«Останні дослідження і знахідки в османському архіві Başbakanlık Osmanlı Arşivi кінця 16 століття, які були опубліковані у 2025 році, довели, що навіть у султанських фірманах згадується саме фортеця і згадується місто. Тобто це різні поняття для османсько-турецької мови, і саме ці поняття вживаються щодо нашого міста в кінці 16 століття. Місто, яке було зруйновано частково походами самих українських козаків. Але потім воно було відновлено вже як порт, який був важливим для перевезення саме зерна з Хаджибею до Стамбулу. Тому це є перш за все місто і фортеця».
Аби довести це остаточно, було вирішено створити 3Д-модель, яка дозволить наочно побачити потужність фортеці, додала професорка:
«Всі ці дискусії підштовхнули до ідеї: а як же відтворити цю фортецю, як вона виглядала, щоб довести один раз і назавжди, що це не село? Це фортеця, яка мала свої мури, свою структуру, порт. І це можна довести тільки тим, щоб показати, як вона виглядала. Інший момент – в кінці 18 століття фортецю штурмували українські козаки у складі російської армії. Але теж штурм був достатньо великий, і виникає запитання: якщо це було село, то що тоді штурмували російські вояки і українські козаки? Якщо це село, нащо його штурмувати? Власне, всі ці моменти підштовхнули створити оцю фортецю на кінець 18 століття по тих планах, які у нас є, – у 3Д-моделі для того, щоб люди, які стверджують, що це село, могли «походити», покрутити, «зайти» всередину цієї фортеці, подивитися, як вона була влаштована, який там був двір, які були казарми, мури, мечеть і так далі».
Наразі у 3Д-моделі представлена лише фортеця, однак у подальших планах – додати інфраструктуру, яка її оточувала. Крім того, є сподівання, що проєкт підтримає міська рада Одеси.
(Скриншоти 3-Д моделі Валерії Кравцової)
Важливим у цьому процесі став внесок ректора педагогічного університету ім. Ушинського Андрія Красножона. До слова,нагадаємо, влітку минулого року на Приморському бульварі в Одесі тривали археологічні розкопки студентів Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського спільно з фахівцями Інституту археології Національної академії наук України. Саме завдяки цьому було остаточно поставлено крапку в дискусіях щодо локалізації Хаджибейського замку.
Зі слів авторки 3Д-моделі Валерії Кравцової, під час розробки використовувались плани, взяті здебільшого з монографії Андрія Красножона, який також надавав свою рекомендаційну допомогу.
(Скриншоти 3-Д моделі Валерії Кравцової)
Неодноразово, за словами істориків, в архівних джерелах згадується функціонування порту. І, зауважують вони, йдеться не про дрібні вантажі, а серйозні об’єми. Найдавніша згадка про порт Кочубіїв за часів Великого князівства Литовського належить польському історику Яну Длугошу.
«Крім того, у той час прибули до польського короля Владислава посли патріарха і грецького імператора з листом та олов’яними буллами, які їх удостоювали, а турки їх всіляко мучили і гнобили; їм потрібна щедра допомога зерном. Владислав же, польський король у святому співчутті, документально засвідчує допомагати. Він дає і щедро дарує прохану кількість зерна, яке їм потрібно отримати в його королівському порту Кочубеїв», – Ян Длугош «Історія Польщі» про події 19 травня 1415 р. в м. Снятині.
Отже, зауважують наші історики, «щедрий подарунок» та «королівський порт», вочевидь, свідчать про потребу у людях та відповідної інфраструктури.
«Куди ще могло бути відправлено, як не в Константинополь. А в цей час на них турки часто нападають, ситуація погана в Константинополі. І він їм дарує щедру кількість зерна зі свого порту Кочубеїв… Яка може бути щедра допомога зерном Константинополю? Колосальному місту! Маленьке якесь судно – це образа була б. Це серйозна кількість зерна. Щоб її завантажити – скільки потрібно було людей? Це село? Ясно, що це свідчення про те, що місто – і тут важливо не тільки населення, а саме спрямування. Якщо є порт – це не село, це місто. І це непоодинока згадка. Воно згадується кожні 20-30 років. Це нам відомо в документах. Якщо покопатись в краківських архівах, воно буде далі і далі згадуватись», – сказав Тарас Гончарук.
Наприкінці 18 століття Хаджибей опинився в епіцентрі двох російсько-турецьких воєн. Внаслідок другої з них фортецю було зруйновано. Тарас Гончарук запропонував звертати увагу й на такі деталі, як склад гарнізону фортеці у ті часи:
«У кінці 18 століття дві російсько-турецькі війни, і козаки двічі брали штурмом фортецю. Перший раз взяли, потім вона за договором знову до османів відійшла. У другий раз її зруйнували. В одному штурмі брав участь безпосередньо наш святий Української православної церкви Петро Калнишевський. В описі цих подій є згадка про те, що в гарнізоні фортеці, окрім артилеристів, піхотинців і моряків ще була сотня турецької кавалерії. Що таке сотня турецької кавалерії – це майже двісті вершників. Двісті коней, плюс на ремонт так званий, запасних, 30-50 коней. У нас навіть зараз в Одесі стільки коней немає. І коли кажуть, що це маленька фортечка…»
Водночас Тарас Гончарук зазначив про нелогічність ідеї заснування міста після, безпосередньо, його завоювання, за що Йосип Дерибас був нагороджений Орденом Святого Георгія ІІІ ступеня.
Символічно, що кілька століть потому, у перші дні сучасної повномасштабної війни, на місці фортеці знову стояла військова техніка. Одеса готувалася до оборони від ворожого десанту. Про це сказав Сергій Гуцалюк:
«Ми пам’ятаємо 24 лютого 2022 року. Через декілька днів після початку повномасштабного вторгнення з’являються ці фотографії. Дуже символічно вийшло, що місце, де розташовувалась фортеця всі ті попередні віки, після того, як кацапи напали, через 233 роки, – знову стало фортецею завдяки оцій броньованій техніці (…)».
Втім, до усіх колишніх міст-фортець Одещини ворог так і не дістався завдяки військовим, а також звичайним людям, які добровільно взяли у руки зброю, аби захищати свої землі.
«Хочу наголосити, що ми фактично і зараз є фортецею. Бо ці щоденні обстріли – це перша війна, яка переживається містом, під час якої такі довготривалі постійні обстріли», – підсумував Сергій Гуцалюк.
Сьогодні історики продовжують шукати правду й боротися проти російських наративів. Тож, ймовірно, слід очікувати подальших відкриттів забутих сторінок історії Одеси.