В Івано-Франківську відбулася унікальна подія, що об’єднала людей навколо традиційної української вишиванки. Мешканці міста мали можливість поділитися особистими історіями, пов’язаними з цим символом національної ідентичності. Вишиванка для багатьох стала не лише елементом одягу, а й носієм спогадів про родину та культурних цінностей. У заході взяли участь як молодь, так і представники старшого покоління. Кожен учасник розповів про свою вишиванку
У третій четвер травня франківці традиційно одягають вишиванки — не лише як святковий одяг, а як символ пам’яті, роду та національної ідентичності. День вишиванки започаткували у 2006 році, і цьогоріч Україна святкує його вже двадцятий раз поспіль.
21 травня Івано-Франківськ розквітнув орнаментами — вулицями міста поспішали люди у сорочках, сукнях та крайках, з родинними історіями, захованими у кожному візерунку. “Галка” прогулялася середмістям та поспілкувалася з франківцями про їхні вишиванки, пам’ять поколінь та важливість цього дня.
Біля Ратуші зустрічаємо усміхнену Лесю у світлій вишиванці, яку вона купила кілька років тому у Коломиї.
“Поїхали з батьками, і так всю сім’ю одразу одягнули у вишиванки”, — пригадує дівчина.
Леся розповідає, що співає народні пісні та часто виступає у вишиванці. Каже, сьогодні такі традиції особливо важливі.
“Навіть дивлячись на те, що практично щодня тривоги, навіть по Франківську вже були масштабні прильоти — нація все одно існує, продовжує традиції. Люди одягнули вишиванки, люди з усмішкою йдуть і продовжують жити”, — ділиться вона.
Трохи далі зустрічаємо Віту Дідик — працівницю краєзнавчого музею. Її сорочка — буковинська, хоч придбана у Львові багато років тому.
“У вишитих сорочках ходили наші предки, тому нам треба повертатися до свого коріння. Це наша ідентичність”, — каже жінка.
Віта розповідає, що й сама колись багато вишивала. Зараз же чекає на нову сорочку, виконану у покутській техніці з повністю зашитими рукавами.
Серед гамору міста франківка Софія показує вишиванку, якій уже близько 70 років. Її колись замовила бабуся у селі Вербівці на Городенківщині, але так і не пошила. Згодом сорочку завершила мама, а тепер її носить донька.
У її гардеробі — сорочки з Покуття, мамині та стрийнині вишиванки, сценічні й святкові. Кожна — зі своєю історією.
“Вся вишивка — це пам’ять про родину. Такі речі дуже бережеш”, — додає франківка.
Пані Марія, яку ми зустріли неподалік Ратуші, каже, що має кілька вишиванок.
“Це код нашої нації, наша пам’ять, наші предки й наше майбутнє. Треба про це пам’ятати”, — говорить жінка.
Вона розповідає, що у її сім’ї вишивали з покоління у покоління.
“Бабуся вишивала, мама вишивала, свекруха вишивала, сама я теж трохи вишивала”, — зазначає Марія.
Поміж перехожих швидко крокує студентка Юліанна у сучасній вишиванці та з яскравою припиндою — традиційною прикрасою.
Студентка юрфаку Ангеліна своє вишите плаття купила ще в школі. Тепер одягає його щороку.
“Вишиванка символізує Україну, нашу націю і традиції”, — ділиться вона.
Серед людей, які поспіхом проходять повз Ратушу, зустрічаємо двох усміхнених жінок — Галину та Надію.
Галина показує сорочку, яку їй вишила невістка Мая.
“Це куцька вишивка. Я її дуже люблю”, — каже жінка й усміхнено поправляє крайку на поясі.
Вона зізнається, що має багато вишиванок і одягає їх майже на кожне свято.
“Це наш код нації”, — говорить пані Галина.
Поруч стоїть Надія з Отинії у синьо-жовтій вишиванці. Каже, вдягнула її спеціально через патріотичні кольори.
“У мене вдома ще є мамина вишивка ручної роботи. Вона мені дуже дорога”, — розповідає жінка.
Цьогоріч День вишиванки у Франківську знову став не лише святом одягу, а й днем родинної пам’яті. Місто наповнилося кольорами, візерунками й історіями, які покоління українців бережуть у нитках.
Джерела
Це код нашої нації: франківці поділилися історіями своїх вишиванок (ФОТОРЕПОРТАЖ) — (Galka.if.ua)