У Рівненській області відкрилася унікальна виставка, що презентує столітні вишиванки, які є частиною української культурної спадщини. Ця подія стала можливістю для відвідувачів не лише ознайомитися з історією та традиціями вишивки, а й приміряти ці автентичні вироби. Виставка проходить у місцевому музеї і привертає увагу як жителів регіону, так і туристів. В експозиції представлені вишиванки різних стилів та технік виконання, що демонструють багатство українських
На Поліссі є кілька місць, де можна побачити традиційне вбрання (строї) Полісся, дізнатися, чим відрізнялася вишивка сусідніх сіл, приміряти старовинний одяг. До Дня вишиванки журналістка «Полісся News» поспілкувалася з етнографами Рівненщини про старовинні поліські строї, серпанкове полотно, рідкісні техніки вишивки та музеї, де зберігають одяг, якому понад сто років.
Серпанковий одяг уДубровицькому історико-етнографічному музеї– одна із найцінніших частин поліської текстильної традиції. Тут зберігають жіночі та чоловічі строї, дитячий одяг, святкові костюми та окремі елементи вбрання, багатьом із яких уже 70–100 років.
Серпанок був візитівкою Полісся. Цю тонку тканину ткали зі спеціального льону, який вирощували у поліському регіоні. Насьогодні такого льону майже не залишилося, а майстринь, які вміють працювати з серпанком, в Україні одиниці, розповіла директорка музею Віта Пришко.
У музеї діє окремий відділ «Серпанкове розмаїття», присвячений майстриням із села Крупове. Там зібрані рідкісні тканини, елементи строїв та автентичні сорочки, які демонструють особливості поліської традиції.
У Дубровицькому музеї можна приміряти традиційний одяг. За словами Віти Пришко, були випадки, коли молодята брали серпанкові строї для весільної фотосесії. Після цього вони залишили музею світлини на згадку.
УСарненському історико-етнографічному музеїзберігають одну з найбільших колекцій традиційного одягу рівненського Полісся. Тут представлені строї з сіл Велике Вербче, Кричильськ, Корост, Люхча, Мале Вербче. Окреме місце займає Степанський міщанський стрій, який відрізняється від селянського одягу.
Директорка музею Вікторія Дашко розповіла, що майже кожне село на Сарненщині мало особливості вишивки та крою одягу. Відрізнялися кольори, орнаменти, техніки та способи оздоблення. Саме тому в музеї проводили форум, присвячений місцевій вишивці.
На Поліссі традицією спочатку була червоно-чорна кольорова гама. Однак найдавнішими вважають синьо-червоні поєднання, а ще старішою є техніка «білим по білому». Частину сорочок у музеї виконано саме у цій техніці.
Серед експонатів музею – серпанковий жіночий стрій. У музейному етноцентрі одночасно виставляють до десятка автентичних костюмів, однак приміряти їх відвідувачам не дозволяють. У музеї пояснюють це необхідністю максимально зберегти старовинні речі.
Ще одним місцем, де активно працюють із традиційним одягом, єетнопарк «Ладомирія»у Радивилові. Комплекс працює з 2019 року та досліджує матеріальну культуру Великої Волині – історичного регіону, до якого входять частини сучасної Рівненщини, Волині, Житомирщини, Тернопільщини та інших областей.
Засновник «Ладомирії», історик Володимир Дзьобак розказав, що тут досліджують не лише вишиванку, а повний стрій – жіночий, чоловічий, святковий і повсякденний, разом із головними уборами та верхнім одягом. У колекції вже понад 80 відтворених костюмів, серед яких понад десять серпанкових строїв.
У «Ладомирії» працює ткацька майстерня, де відновлюють старі технології ручного ткацтва. Відвідувачам показують старовинні верстати та пояснюють, як колись створювали полотно, крайки й інші елементи одягу.
Окремо в етнопарку досліджують спадщину національних спільнот Волині – українців, чехів, поляків, німців, караїмів. Частина цих елементів представлена у відтворених костюмах, предметах побуту, старих книгах та посуді ХІХ століття.
Вишиванка – це вже не лише святковий одяг чи музейний експонат, діляться в Сарненському й Дубровицькому етнографічних музеях. За кожною сорочкою стоїть історія конкретного села, родини та регіону. А серпанкові строї, старі техніки вишивки та поліські орнаменти стають частиною великої роботи зі збереження культурної пам’яті Полісся.