Гарний одяг та потужний оберіг: як дніпряни створюють вишиванки власноруч

Юліанна Кокошко

21 травня, у третій четвер останнього місяця весни, в Україні відзначається День вишиванки. Як саме сьогодні у Дніпрі підтримуються традиції створення вишиванок і що потрібно знати для того, щоб створити або придбати якісну сорочку, дізнавалась журналістка видання «Наше місто».

Традиції не тільки зберігаються, а й переосмислюються

У Дніпрі традиції створеннявишиваноксьогодні не просто зберігаються — вони поступово відроджуються, осмислюються заново і набувають сучасного звучання через освітні ініціативи, діяльність майстрів та інтерес молодого покоління. У місті формується нова культура ставлення до народного одягу: вишиванка перестає бути лише святковим атрибутом чи модним трендом і повертається до свого первісного значення — як носій символів, історії та ідентичності. Одним із таких осередків відродження єдитячо-молодіжний центр «Творчі»Дніпровської міської ради, де дітей навчають не лише техніки вишивки, а й глибокого розуміння традицій українського декоративно-прикладного мистецтва. Анна Поджаренко є завідувачкою декоративно-прикладного відділу центру «Творчі», а також керівницею гуртків вишивки, декоративного розпису та писанкарства.

Анна Поджаренко. Фото В. Кравченка.

– Наш гурток вишивки існує лише другий рік, але вже має стабільну групу дітей різного віку — від шести до вісімнадцяти років, – розповідає пані Анна.  – Ми працюємо над відродженням старовинних технік, адже в нашому регіоні багато традицій було втрачено або забуто. Основна ідея — повернутися до витоків, до тих швів і кроїв, які існували ще до масового поширення хрестика. Діти вивчають історію вишивки, знайомляться з регіональними особливостями орнаментів і самостійно створюють свої вироби. Протягом навчального року кожен учень має можливість вишити власну сорочку, і це повністю ручна робота. Довгий і кропіткий процес, але він формує зовсім інше ставлення до речей і до культури загалом.

Дитячі роботи прекрасні. Фото В. Кравченка.

Навчання у гуртку побудоване як послідовний процес занурення у традицію. Спочатку діти опановують базові техніки на невеликих зразках — серветках або фрагментах тканини, вчаться рахувати нитки, розуміти структуру полотна, відчувати матеріал. Адже більшість автентичних технік є так званими рахувальними — малюнок не наноситься олівцем чи маркером, а вибудовується через точний підрахунок ниток тканини. Це вимагає уважності, терпіння і розвиває дрібну моторику. Згодом учні переходять до складнішого етапу — вивчення крою традиційної сорочки.  Ті знання, які їм передає керівниця гуртка, можуть стати у нагоді будь-кому, хто хоче створити вишиванку власноруч. Наприклад, варто знати, що старовинний крій був максимально раціональним: тканину майже не різали, а складали з прямокутних шматків, зберігаючи цілісність полотна. Це пов’язано з тим, що виготовлення тканини було надзвичайно трудомістким процесом — від вирощування сировини до ткання. Тому кожен сантиметр мав значення.  Окрему увагу потрібно приділяти вибору орнаментів.  У різних регіонах України природні умови зазвичай впливали на візерунки. Наприклад, у степових районах переважали великі, розлогі орнаменти з квітковими мотивами, тоді як у гірських регіонах –  дрібніші, щільніші й багатоколірні геометричні композиції. Â

Жінки вишивали під час воєн. Фото В. Кравченка.

–      Ідея створення гуртка виникла в мене особисто, адже я давно займаюся декоративно-прикладним мистецтвом і хотіла популяризувати саме українські традиції, – згадує Анна Поджаренко.  – Цікаво, що вишивати я почала в перший день повномасштабної війни — це був дуже сильний емоційний момент. Саме тоді почала свою першу сорочку, яку вишивала цілий рік. У цьому є певний символізм, адже історично українські жінки також вишивали під час воєн, вкладаючи в це очікування і надію. Ми розповідаємо дітям ці історії, щоб вони розуміли глибину традиції і зв’язок поколінь. Вони не просто вишивають — вони відтворюють культурний код, який передається через орнамент, техніку і навіть крій. Ми разом обираємо орнаменти, досліджуємо регіони, і кожна дитина створює щось дуже особисте. Це не швидкий процес, але саме він формує справжню цінність вишиванки і розуміння її значення.Â

Перша сорочка  – для себе, друга – для мами

 Одна з вихованок гуртка, 16-річна Марія Русакова, вже має власні роботи і чітко розуміє, куди рухатися далі.

Марія вишиє сорочку для мами. Фото В. Кравченка.

–        Я займаюся вишивкою  приблизно два роки,  до цього ще довгий час займалася писанкарством і продовжую це робити зараз, – розповідає Марія. –  Для мене вишивка — це не просто хобі, а спосіб відроджувати українську спадщину і глибше розуміти нашу культуру. Я почала з сорочки для себе, виконаної в техніці низинки, і зараз уже працюю над іншою — для мами, у техніці колодочки, яка є різновидом гладі. Також планую ще одну роботу в іншій техніці, вже  обрала орнамент. Вишивка потребує терпіння, але водночас це спосіб розслабитися, особливо коли працюєш під музику вдома або в атмосфері спілкування у гуртку. Звісно, буває, що щось не виходить і доводиться переробляти, але кидати роботу не хочеться. Навпаки, є відчуття, що ти створюєш річ, яка має цінність і може жити довго. Це дуже мотивує продовжувати.

Ще одна учениця, Кіра Загора, також 16 років, прийшла до вишивки без родинної традиції, але швидко захопилася складністю процесу та результатом, який можна буквально тримати в руках.

Кіра захопилась вишиванням. Фото В. Кравченка.

–         У моїй родині не було традиції вишивати, тому це стало для мене новим відкриттям, яке почалося просто з цікавості, – зізнається Кіра.  – Мене захопив сам процес — як з часом і терпінням створюється візерунок, і як у результаті ти отримуєш готову річ, яку можна носити. Я вже вишила одну сорочку і зараз працюю над наступною, використовуючи різні техніки. Це не просто різновиди гладі – наприклад, можна створювати візерунок шляхом стягування ниток без пошкодження тканини. На одну сорочку в мене пішло близько року, звісно, не щоденної роботи, а у вільний час. Бували моменти, коли доводилося переробляти, але це частина процесу навчання. Головне — не відкладати надовго, бо потім складно повернутися і згадати всі деталі. Зараз я відчуваю, що вишивка стала для мене важливою частиною життя.

У музеї можна побачити 200-річну вишиванку

Важливо, що у центрі «Творчі» поруч із гуртками діє унікальний освітній простір, а саме –Музей історії Надпоріжжя.  Тут, зокрема зібрані автентичні речі та реконструкції, які допомагають краще зрозуміти, як саме формувалася українська вишивка. Завдяки цьому вихованці гуртків та відвідувачі можуть буквально доторкнутися до історії — побачити інструменти, тканини, старовинні сорочки та процес їх створення.

Цій сукні – більше 200 років. Фото В. Кравченка.

–        Можна побачити, як саме колись народжувалася сорочка — від рослини до готового виробу, – пояснює Анна Поджаренко.  – Ми показуємо інструменти для обробки льону і конопель, веретена, прялки, гребені для вичісування волокна. Є реконструкції ткацьких процесів, щоб діти розуміли, наскільки це була складна і довга праця. Також маємо старовинні сорочки, зокрема буденки і так звані трипілки, які шилися з трьох полотнищ, і це добре видно по крою. Є сорочка, якій понад 200 років, вона з мінімальним оздобленням, виконаним нитками з того ж полотна. Через такі експонати ми пояснюємо, що вишиванка — це не лише про красу, а й про економію матеріалу і навіть світогляд. Окремо говоримо про рушники, їхню довжину і традиції створення під час війни, коли кожен день додавався новий ряд орнаменту. І, звичайно, ми розповідаємо про символіку —  що і чому вишивали саме на рукавах, комірі, подолі, як це пов’язано з уявленнями про захист людини.Â

Сорочка для Поля. Фото В. Кравченка.

Останніми роками у Дніпрі також з’являються нові міські традиції, пов’язані з вишивкою. Однією з них є створення великої вишиванки для пам’ятника Олександру Полю, яку щороку в День вишиванки урочисто вдягають на монумент, який розташований на проспекті Яворницького. Вишиванку кожного року майстрині доповнюють новими елементами. Це своєрідний колективний твір, який символізує тяглість традиції та участь громади у її збереженні. Зокрема, цього року додається елемент із гербом міста — блакитними хвилями та щитом, що ще більше підкреслює локальну ідентичність цієї сорочки. Анна Поджаренко та її вихованці також взяли участь у створенні вишиванки для Поля.Â

Прикрашати себе – завжди на часі

Сьогодні чимало дніпрян наважуються на створення своїх перших вишиванок вже у дорослому  віці. Це стає для них  проявом власної індивідуальності, дає можливість власноруч створити модний автентичний одяг, а також відволікає від невеселих думок. Вікторія Климович вишиває майже 20 років. Колись це робили її мати і бабуся.  В родині досі зберігаються рушники, вишиті ними. Але то була зовсім інша техніка – вони вишивали гладдю. А пані Вікторія обрала вишивку хрестиком.

Вікторія Климович. Фото з архіву героїні.

– Почалося все з сорочки, яку мені подарували донька і чоловік, – згадує Вікторія Климович. – Вони замовили її у тоді тільки створеному підприємстві “Дивоцвіт”. То була моя перша вишиванка,  бо раніше такі сорочки були не надто популярними. Вона була дуже красивою, зробленою за допомогою машинної вишивки. І тоді у мене виникло бажання теж одягти своїх рідних у вишиванки. Так з’явилися  вишиті сорочки у доньки і чоловіка. Спочатку вишивала на водорозчинному флізелині, на якому вже був нанесений малюнок.  Зараз дивлюся на свої перші роботи  і тільки посміхаюся. Бо тепер вишиваю на канві. У доньки є не лише сорочки, а й сукні,  вишиті мною. В моїх вишиванках ходять родичі, друзі, колеги, сусіди, воїн. Для мене вишивання – то релакс,  відпочинок,  розслаблення.  А, якщо моє хобі приносять радість іншим, то це для мене – подвійне задоволення. Â

Кожна квітка має значення. Фото з архіву В. Климович.

Коли пані Вікторія працювала, часу на це хобі в неї було небагато.  Але ось вже майже три роки вона –  «вільна людина,  яка живе за містом». Тому своїм  часом керує сама. Взимку його на вишивання більше, починаючи з весни – значно менше.  Проте замовлення є завжди.  Під час відключень електроенергії майстриня намагалася максимально використати для вишивки світловий день.  І їй це вдавалося.  Â

– Колись почула, що вишивка хрестиком може бути оберегом для тих, хто її носить, – ділиться Вікторія Климович.  – Візерунки відображають слов’янські руни,  що створювалися як захист від хвороб і негараздів, для жіночого щастя і чоловічої сили. Навіть кожна квітка у вишиванках має своє значення.  Тому я вишиваю не просто сорочки – вкладаю в них  певний сенс. І було б дуже добре, якби люди розуміли,  що вишиванка – це не лише гарний одяг. Це річ, яка дійсно оберігає. А День вишиванки для мене – це радість бачити не просто красивих людей, а тих, хто цінує і поважає своє коріння.  І я не згодна з тими, хто каже, що зараз прикрашати себе – не на часі. Саме зараз це на часі.

Фото Валерія Кравченка та з архіву героїні.

Нагадаємо, раніше ми писали про те,що значить вишиванка для дніпрян.

Категорія:Афіша,Новини Дніпра,Новини Культури Дніпра,Тема дня

Позначки:Головне,Дніпро

Приєднуйтесь до нас у