Формула стійкості: як Василь Сара збудував олімпійську кузню в Ізмаїлі

Василь Сара, відомий український тренер з важкої атлетики, здійснив справжній прорив у розвитку спорту в Ізмаїлі. Його ініціатива по створенню олімпійської кузні стала знаковою подією для регіону, де спорт завжди мав велике значення, але потребував нових імпульсів та підтримки. Сара розпочав свою діяльність із залучення молоді до занять важкою атлетикою. Він організував безкоштовні тренування для дітей і підлітків, що дозволило не лише популяризувати вид спорту, а й дати можлив

В умовах повномасштабної війни, коли від кожного українця потрібні витримка та віра, особливої цінності набувають історії людей, які своєю працею надихають інших. Саме таким є легендарний ізмаїльський тренер та спортивний діяч Василь Петрович Сара. Його життєвий приклад доводить: рух — це життя, а сила духу — сила держави. Про це розповів мер Ізмаїла Андрій Абрамченко, передає «Бессарабія INFORM».Василь Сара народився за 60 кілометрів від Ізмаїла — у селі Холмське. Ще школярем проводив ранкову руханку для молодших класів, а у 1965 році почав займатися вільною боротьбою. Тренувалися де доведеться — найчастіше на вкритій травою галявині за церковною огорожею.Після армії Василь поїхав працювати на судноремонтний завод поблизу Одеси. Коли перспективного токаря спробували втримати житлом, він твердо відповів: «Хочу стати чемпіоном країни з боротьби» — і вступив до Одеського педінституту ім. Ушинського. Навчався на «відмінно» і разом із колегами провів унікальне дослідження. Вони довели: діти, які активно займаються спортом, на 17% швидше й краще засвоюють навчальний матеріал. Попри пропозицію залишитися в аспірантурі, молодий фахівець обрав практичну роботу й поїхав до Ізмаїла.У 1976 році Василь Сара очолив фізкультуру в новій ізмаїльській школі №9. Його підхід вражав масштабами. У 1980 році школа виставила на міську естафету аж 31 команду! Тут практикували марш-кидки та заняття за будь-якої погоди. Одного разу організовано вивели всю школу пішки до Матроски складати нормативи з плавання.Дисципліна була залізна: ті, хто приходив без спортивної форми, отримували віник і замітали зал. Метод працював бездоганно.Саме в дев’ятій школі Василь Петрович створив перші в місті спеціалізовані спортивні класи із дворазовими щоденними тренуваннями, які виростили безліч призерів України.У 1981 році Василь Сара очолив міську ДЮСШ, а у 1986-му — міський спорткомітет. Він провів важливу реформу: розділив ДЮСШ на ігрову та силову/легкоатлетичну школи. У 1985 році в СК «Виставка» застелили два борцвські килими та залучили потужних тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результат став історичним: ізмаїльські борці Петро Тоарка, Леонід Базан та Володимир Дубовий стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні, Лондоні та Ріо-де-Жанейро.У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Василь Сара народився за 60 кілометрів від Ізмаїла — у селі Холмське. Ще школярем проводив ранкову руханку для молодших класів, а у 1965 році почав займатися вільною боротьбою. Тренувалися де доведеться — найчастіше на вкритій травою галявині за церковною огорожею.Після армії Василь поїхав працювати на судноремонтний завод поблизу Одеси. Коли перспективного токаря спробували втримати житлом, він твердо відповів: «Хочу стати чемпіоном країни з боротьби» — і вступив до Одеського педінституту ім. Ушинського. Навчався на «відмінно» і разом із колегами провів унікальне дослідження. Вони довели: діти, які активно займаються спортом, на 17% швидше й краще засвоюють навчальний матеріал. Попри пропозицію залишитися в аспірантурі, молодий фахівець обрав практичну роботу й поїхав до Ізмаїла.У 1976 році Василь Сара очолив фізкультуру в новій ізмаїльській школі №9. Його підхід вражав масштабами. У 1980 році школа виставила на міську естафету аж 31 команду! Тут практикували марш-кидки та заняття за будь-якої погоди. Одного разу організовано вивели всю школу пішки до Матроски складати нормативи з плавання.Дисципліна була залізна: ті, хто приходив без спортивної форми, отримували віник і замітали зал. Метод працював бездоганно.Саме в дев’ятій школі Василь Петрович створив перші в місті спеціалізовані спортивні класи із дворазовими щоденними тренуваннями, які виростили безліч призерів України.У 1981 році Василь Сара очолив міську ДЮСШ, а у 1986-му — міський спорткомітет. Він провів важливу реформу: розділив ДЮСШ на ігрову та силову/легкоатлетичну школи. У 1985 році в СК «Виставка» застелили два борцвські килими та залучили потужних тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результат став історичним: ізмаїльські борці Петро Тоарка, Леонід Базан та Володимир Дубовий стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні, Лондоні та Ріо-де-Жанейро.У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Після армії Василь поїхав працювати на судноремонтний завод поблизу Одеси. Коли перспективного токаря спробували втримати житлом, він твердо відповів: «Хочу стати чемпіоном країни з боротьби» — і вступив до Одеського педінституту ім. Ушинського. Навчався на «відмінно» і разом із колегами провів унікальне дослідження. Вони довели: діти, які активно займаються спортом, на 17% швидше й краще засвоюють навчальний матеріал. Попри пропозицію залишитися в аспірантурі, молодий фахівець обрав практичну роботу й поїхав до Ізмаїла.У 1976 році Василь Сара очолив фізкультуру в новій ізмаїльській школі №9. Його підхід вражав масштабами. У 1980 році школа виставила на міську естафету аж 31 команду! Тут практикували марш-кидки та заняття за будь-якої погоди. Одного разу організовано вивели всю школу пішки до Матроски складати нормативи з плавання.Дисципліна була залізна: ті, хто приходив без спортивної форми, отримували віник і замітали зал. Метод працював бездоганно.Саме в дев’ятій школі Василь Петрович створив перші в місті спеціалізовані спортивні класи із дворазовими щоденними тренуваннями, які виростили безліч призерів України.У 1981 році Василь Сара очолив міську ДЮСШ, а у 1986-му — міський спорткомітет. Він провів важливу реформу: розділив ДЮСШ на ігрову та силову/легкоатлетичну школи. У 1985 році в СК «Виставка» застелили два борцвські килими та залучили потужних тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результат став історичним: ізмаїльські борці Петро Тоарка, Леонід Базан та Володимир Дубовий стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні, Лондоні та Ріо-де-Жанейро.У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

У 1976 році Василь Сара очолив фізкультуру в новій ізмаїльській школі №9. Його підхід вражав масштабами. У 1980 році школа виставила на міську естафету аж 31 команду! Тут практикували марш-кидки та заняття за будь-якої погоди. Одного разу організовано вивели всю школу пішки до Матроски складати нормативи з плавання.Дисципліна була залізна: ті, хто приходив без спортивної форми, отримували віник і замітали зал. Метод працював бездоганно.Саме в дев’ятій школі Василь Петрович створив перші в місті спеціалізовані спортивні класи із дворазовими щоденними тренуваннями, які виростили безліч призерів України.У 1981 році Василь Сара очолив міську ДЮСШ, а у 1986-му — міський спорткомітет. Він провів важливу реформу: розділив ДЮСШ на ігрову та силову/легкоатлетичну школи. У 1985 році в СК «Виставка» застелили два борцвські килими та залучили потужних тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результат став історичним: ізмаїльські борці Петро Тоарка, Леонід Базан та Володимир Дубовий стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні, Лондоні та Ріо-де-Жанейро.У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Дисципліна була залізна: ті, хто приходив без спортивної форми, отримували віник і замітали зал. Метод працював бездоганно.Саме в дев’ятій школі Василь Петрович створив перші в місті спеціалізовані спортивні класи із дворазовими щоденними тренуваннями, які виростили безліч призерів України.У 1981 році Василь Сара очолив міську ДЮСШ, а у 1986-му — міський спорткомітет. Він провів важливу реформу: розділив ДЮСШ на ігрову та силову/легкоатлетичну школи. У 1985 році в СК «Виставка» застелили два борцвські килими та залучили потужних тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результат став історичним: ізмаїльські борці Петро Тоарка, Леонід Базан та Володимир Дубовий стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні, Лондоні та Ріо-де-Жанейро.У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Саме в дев’ятій школі Василь Петрович створив перші в місті спеціалізовані спортивні класи із дворазовими щоденними тренуваннями, які виростили безліч призерів України.У 1981 році Василь Сара очолив міську ДЮСШ, а у 1986-му — міський спорткомітет. Він провів важливу реформу: розділив ДЮСШ на ігрову та силову/легкоатлетичну школи. У 1985 році в СК «Виставка» застелили два борцвські килими та залучили потужних тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результат став історичним: ізмаїльські борці Петро Тоарка, Леонід Базан та Володимир Дубовий стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні, Лондоні та Ріо-де-Жанейро.У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

У 1981 році Василь Сара очолив міську ДЮСШ, а у 1986-му — міський спорткомітет. Він провів важливу реформу: розділив ДЮСШ на ігрову та силову/легкоатлетичну школи. У 1985 році в СК «Виставка» застелили два борцвські килими та залучили потужних тренерів — Миколу Стоянова, Василя Васильєва і Степана Недялкова. Результат став історичним: ізмаїльські борці Петро Тоарка, Леонід Базан та Володимир Дубовий стали учасниками Олімпійських ігор у Пекіні, Лондоні та Ріо-де-Жанейро.У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

У складні 1990-ті роки Василь Петрович шукав креативні рішення. Коли у 1991 році створили футбольну команду «Дунай», щоб зібрати глядачів, на стадіоні проводили лотереї — розігрували навіть мотоцикл. Це збирало до двох тисяч уболівальників! У 1998 році для порятунку спорту в місті створили 13 громадських федерацій. Тоді ж заснували й міський марафон до Дня міста, який живе вже понад чверть століття.Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Ізмаїл завжди славився родинними традиціями. Василь Петрович згадує легендарні династії: Чистякових (зокрема світову рекордсменку Галину), Румянцевих, Ковальових, Лавриненків, Рабиновичів, Панкратенкових. Особливе місце посідає родина Абрамченків: сильна атлетка Валентина, її чоловік В’ячеслав та їхні сини — Олег та Андрій (нинішній мер Ізмаїла, який у минулому був серйозним десятиборцем).Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Сам Василь Сара теж виростив спортивну династію:«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

«У моїй родині вже три покоління спортсменів: я — борець, один син займається пауерліфтингом, другий — майстер спорту України з вільної боротьби, онука — кандидатка в майстри спорту з художньої гімнастики. І таких родин у нас чимало!».Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Сьогодні спортивне життя Ізмаїла продовжується попри щоденні виклики війни. Функціонує стадіон, працює збудований Палац спорту та шаховий клуб. Естафету лідерства перехопили нові талановиті тренери: Ірина Рапанович, Максим Журавльов, Луна Румянцева та інші. Активно діє волейбольний клуб «Другарі» (у перекладі — «друзі»), біля витоків якого стояв Василь Петрович. До слова, з 2018 року в місті проводять щорічний турнір імені Василя Сари.Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Сьогодні ветерана спорту дещо хвилює надмірна бюрократизація шкільної фізкультури, але він нагадує головне:«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

«Людина — біологічний механізм, і все, чим вона не користується, поступово відмирає. Рухова активність — найкращі й найдієвіші ліки».Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Про майбутнє після Перемоги Василь Петрович говорить з упевненим оптимізмом:«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

«Буде справжній сплеск розвитку спорту. Люди знову відчують свободу. Зараз війна тисне, але коли все закінчиться, бажання рухатися стане ще сильнішим. Повернуться й ті види спорту, які нині неможливі — наприклад, водні змагання на Дунаї. Спорт — це те, що підтримує, об’єднує, дає сили. Те, що сьогодні потрібно всім нам найбільше».Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Раніше ми повідомляли:Ренійська мерія через суд стягнула з одеської фірми 1,2 мільйона гривень за землюФото з місця подій

Джерела

Формула стійкості: як Василь Сара збудував олімпійську кузню в Ізмаїлі — (Bessarabiainform)

Всі новини: Одеса