В Кам’янському відбулася унікальна виставка, присвячена історії родини Щербакових, яка представила глядачам старовинні фотографії та платівки. Ця подія пройшла в місцевій бібліотеці і стала своєрідним мостом між минулим і сучасністю, дозволивши мешканцям міста зануритися в атмосферу епохи. Експозиція включала різноманітні артефакти, які розповідають про життя щербакової родини протягом кількох десятиліть. Відвідувачі мали
Старі фотографії, пожовклі листівки, улюблені книжки, вінілові платівки та речі, які десятиліттями зберігали тепло родинного дому, — усе це стало частиною чергового засідання краєзнавчого товариства, що відбулося у центральній бібліотеці ім. Тараса Шевченка. Цього разу темою зустрічі став сімейний альбом родини Щербакових — своєрідна подорож у минуле, яка дозволила учасникам побачити, як жили кам’янчани ще кілька десятиліть тому, чим захоплювалися, про що мріяли та які традиції берегли у своїх родинах.
Про історію своєї сім’ї, родинні архіви та пам’ятні речі розповіла Марина Мусієнко. Саме через такі особисті історії оживає справжня історія міста — не офіційна й підручникова, а людська, тепла і близька кожному.
Родинна пам’ять як частина історії міста
Заступниця директора центральної бібліотеки ім. Тараса Шевченка Тетяна Герасюта наголосила, що для краєзнавців Кам’янського вже стало доброю традицією відкривати сторінки сімейних архівів. Подібні зустрічі у бібліотеці проводять регулярно, адже саме через родинні історії найкраще відчувається дух епохи та повсякденне життя людей минулих десятиліть.– Як зазначив письменник і краєзнавець Олександр Слоневський, сімейні архіви — це своєрідний «будинок минулої епохи», у якому зберігаються пам’ять, побут, звички та захоплення людей. Дуже цікаво знати, як тоді жили люди, що їли, що слухали, чим захоплювалися. Це не просто спогади — це жива історія міста, — підкреслила Тетяна Герасюта.Цього разу своїм родинним архівом із присутніми поділилася відома у Кам’янському працівниця культури, волонтерка Марина Мусієнко (Щербакова).
Історія звичайної родини, у якій відбилася ціла епоха
Марина Мусієнко розповіла, що історія її родини — це наче окремий том великої книги про життя Дніпродзержинська-Кам’янського.Її батько, Володимир Іванович Щербаков, народився у 1931 році. Працював на Дніпровському металургійному комбінаті, а пізніше — слюсарем у «Міськгазі». Мати, Світлана Самойлівна, 1936 року народження, працювала медсестрою та бухгалтером. Одружилися вони у 1957 році.
На жаль, батьки Марини пішли з життя рано: батько помер у 1988 році, мати пережила його лише на три роки.
Особливе місце у сімейному архіві займають старі фотографії. Дідусь Марини — Іван Іванович — захоплювався фотографією, тому у родині збереглося багато унікальних світлин. На них — молодий модно вдягнений дідусь, маленький батько Марини, бабуся та інші члени родини.
Окремо Марина згадала трагічну долю своєї бабусі, яку у 1937 році репресували.
Родина спочатку жила на Пісках, а у 1970-х роках отримала квартиру на лівому березі.
Любов до книг, музики і життя
Попри те, що батько Марини був родом із Курської області, душею він щиро любив Україну, носив вишиванку та цікавився українською культурою.Після війни він мріяв здобути вищу освіту, але життя склалося інакше. Натомість головними його захопленнями стали книги та музика.Володимир Щербаков зібрав велику домашню бібліотеку, особливо любив поезію та історичну літературу. Згодом навіть очолив товариство книголюбів у Дніпродзержинську.
— У нас вдома головною газетою була не «Правда», чи «Известия», а «Книжное обозрение», — з усмішкою згадує Марина.На зустрічі вона показала присутнім статут товариства книголюбів, який дивом зберігся до сьогодні.
Не меншою пристрастю батька була музика. Він вів спеціальний зошит, де записував улюблених виконавців та композиції. Особливо любив Олександра Вертинського, Леоніда Утьосова, Петра Лещенка, Володимира Висоцького.
Під час зустрічі Марина навіть увімкнула запис улюбленої пісні батька — «Пара гнедых» у виконанні Петра Лещенка.На столі перед гостями лежали старі платівки, книги, фотографії та особисті речі родини — ніби маленький музей звичайної дніпродзержинської сім’ї.
П’ятничні вечори на лівому березі
Марина Мусієнко тепло згадувала атмосферу родинних вечорів у квартирі на лівому березі. Щоп’ятниці тут збиралися друзі та близькі.На столі були прості домашні страви — вінегрет, варена картопля, тюлька, заливна риба. Люди багато спілкувалися, слухали музику, обговорювали життя.— Не всім сусідам це подобалося, — жартувала Марина. – Говорили: от цы Щербакови як заселилися, спокою не стало. Мабуть, грошей у них багато, раз так часто гуляють. Хоча жили ми дуже скромно.Родина також дуже любила подорожувати. Із кожної поїздки обов’язково привозили листівки та путівники міст, де побували.
Спадок, який передається далі
Любов до книг, музики, театру та культури Марина перейняла саме від батька.
Вона закінчила культурно-просвітнє училище, а згодом — Київський інститут культури.
— Ще до ректора Поплавського, — з усмішкою уточнила вона.
Повернувшись до рідного міста, працювала у клубі «Полум’яні зорі», Палаці культури металургів, у книжковому магазині, в а нині – в бібліотеці.Серед її улюблених поетів — Дмитро Биков, який виступив проти війни в Україні та був визнаний у росії «іноагентом».
Також Марина з теплотою згадала відомого хореографа Анатолія Бедичева, який, за її словами, багато чому її навчив.
Наприкінці зустрічі особливо символічно виглядав стіл, де поруч лежали речі двох поколінь — батьків і дітей: старі сімейні фото, зошити, книги, вінілові платівки та сучасні видання Марини Мусієнко. Наче сама історія родини продовжувалася вже у новому часі.
«Історія міста починається з родинної пам’яті»
Зустріч у центральній бібліотеці ім. Тараса Шевченка вкотре довела: історія міста складається не лише з офіційних дат і подій, а й із пам’яті звичайних родин. Старі фотографії, книги, платівки, сімейні зошити та спогади допомагають побачити минуле живим — із його побутом, захопленнями, мріями та традиціями.Історія родини Щербакових стала своєрідною мандрівкою у другу половину ХХ століття — у часи, коли люди збирали домашні бібліотеки, слухали платівки, подорожували країною та годинами спілкувалися за сімейним столом.Такі зустрічі не лише зберігають пам’ять про минулі покоління, а й допомагають сучасникам краще зрозуміти самих себе. Адже родинний архів — це не просто старі речі, а жива історія, яка продовжується у дітях, онуках і спогадах.