У Києві, під Михайлівським монастирем, археологи відкрили унікальну знахідку, що дозволяє заглянути в життя міста XII століття. Під час розкопок було виявлено залишки стародавніх будівель та артефакти, які свідчать про розвиток Київської Русі і побут її мешканців. Серед знайдених предметів — кераміка, знаряддя праці та елементи декору, які надають нові відомості про культурні традиції того часу. Цей проект став можливим завдяки ініціативі
У центрі столиці з’явилася нова історична локація, яка дозволяє буквально зазирнути у Київ часів Русі. У День музеїв, 18 травня, на території Михайлівського Золотоверхого монастиря відкрили музейно-археологічний простір «Надбрамна церква та Київ X–XIII століть». Тепер кияни та туристи можуть побачити автентичні залишки стародавньої монастирської брами та храму, які майже дев’ять століть були приховані під землею.
Новий простір уже називають однією з найважливіших археологічних подій останніх років для Києва. Йдеться не просто про музейну експозицію, а про реальні фундаменти та мури домонгольської доби, які пережили навалу Батия, численні перебудови міста та десятиліття забуття.
Археологи виявили ці залишки ще у 1998–1999 роках під час відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря. Дослідженням керував відомий український історик та археолог Гліб Івакін. Тоді науковці знайшли фундаменти мурованої брами, абсиду надбрамної церкви та два стародавні склепи. Пам’ятку накрили захисним павільйоном, однак на цьому роботи фактично зупинилися. Багато років унікальні конструкції залишалися законсервованими під шарами піску.
Нове життя проєкту дала оновлена команда ДІАЗ «Стародавній Київ» разом із археологами, волонтерами та реставраторами. Для того щоб підготувати об’єкт до відкриття, провели близько двадцяти толок. Історичні мури розчищали вручну, аби не пошкодити давню кладку.
Особливу цінність локації надає її багатошарова історія. Археологи встановили, що ще у X–XI століттях тут існував давній могильник. Згодом на цьому місці з’явилася дерев’яна брама, а вже у XII столітті її замінив великий мурований комплекс із плінфи — тонкої цегли, характерної для архітектури Київської Русі.
Над проїздом звели одноапсидну церкву завдовжки майже 11 метрів. За словами дослідників, храм мав ознаки князівського статусу. Його прикрашали фрески, мозаїки та смальта — кольорові скляні кубики, які використовувалися у найрозкішніших спорудах того часу.
Історія комплексу трагічно обірвалася у грудні 1240 року під час навали хана Батия на Київ. Брама та церква були спалені, однак частина фундаментів дивом збереглася до наших днів. Історики пояснюють: пам’ятку врятувало те, що територія монастиря залишалася закритою для хаотичної забудови XIX століття, коли значну частину середньовічного Києва було втрачено назавжди.
Під час повторного розчищення археологи натрапили і на несподівані деталі, які буквально оживляють історію. На стародавній плінфі збереглися відбитки лап собак часів Київської Русі, а також слід ноги середньовічного майстра. Такі знахідки вважаються особливо цінними, адже дозволяють побачити не лише великі історичні події, а й повсякденне життя людей тисячолітнього Києва.
Історики наголошують, що відкриття цього простору є важливим кроком для розвитку культурного туризму столиці. Сьогодні європейські міста на кшталт Праги чи Кракова активно використовують підземні археологічні маршрути як одну зі своїх головних туристичних принад. Київ також поступово рухається у цьому напрямку.
Для мешканців столиці це можливість побачити справжній домонгольський Київ не на сторінках підручників, а наживо — просто в центрі міста. Новий археологічний простір дозволяє по-іншому поглянути на історію столиці та зрозуміти, наскільки глибоким і багатошаровим є культурний спадок Києва.
У майбутньому експозицію планують розширювати. Простір наповнять автентичними археологічними знахідками, а також об’єднають із монастирським льохом 1713 року — найстарішим підземним об’єктом такого типу в Києві. У результаті в столиці може з’явитися повноцінний історико-туристичний маршрут, який об’єднає різні епохи розвитку міста — від Київської Русі до XVIII століття.