"Для донечки він був цілим Всесвітом": на Калущині помер 38-річний ветеран Назар Стефанків

Про щиру душу, віддане кохання дружини та останній біль захисника з"Вікнами"поділилася його однокласниця і близька подругаОлександра Юрчишин.

«Про Назара можна говорити багато... і все тільки позитивне. Ми з ним були не тільки однокласниками, а й друзями. Не віриться, що завжди позитивний та усміхнений хлопець так швидко закінчив своє земне життя. У школі, як і більшість однолітків, був веселуном і трохи бешкетником. Проте його щирість і доброта, яку він завжди випромінював, перекреслювали всі дитячі витівки»,— ділиться Олександра Юрчишин.

Однокласниця пригадала випадок на екзамені з української мови у 9 класі.

«Це був диктант, який одночасно починали писати школярі по всій Україні. І от комісія готова, учні готові, а Назара нема. Вчителька в паніці: що робити? І тоді наша завучка поїхала по нього додому... Привозить, заходять, а він так гонорово двері відкриває і каже: «Ну, а що ви хотіли, я не встиг корову погодувати і курей випустити, а ви тут зі своїм диктантом». Сміялися всі...».

Олександра пригадує, що Назар з юнацтва був вправним господарем і майстром на всі руки. Все біля хати чи навколо виконував власноруч.

Попри всі життєві випробування та війну, найбільшим багатством і гордістю Назара завжди залишалися його близькі. Подруга захисника розповіла про його особливе ставлення до дружини, дітей та важкохворої матері:

«У нього є прекрасна 5-річна донечка Анютка. Для нього вона — цілий Всесвіт. Прекрасна любляча дружина Наталя стала для нього настільки міцною опорою, що багатьом у неї цього треба вчитися. Для її 16-річного сина Андрія Назар став справжнім батьком, на якого можна було покластися у всьому. Хлопець завжди питав поради, як має вчинити в тій чи іншій ситуації. Він був величезною підтримкою і для своєї мами, котра зараз також тяжкохвора. Завжди їй допомагав, ніколи не образив ні словом, ні ділом. Також у Назара залишилося два старших брати».

Сім’я Олександри Юрчишин товаришувала із сім’єю Стефанків.

«Коли Назара було поранено на цій клятій війні, його привезли в госпіталь у місто Дніпро. Дружину не зупинило, що туди немає квитків ні на потяг, ні на автобус... Вона знайшла виїзд зі Стрия, то ми з чоловіком її відвезли на вокзал, бо ніяк не хотіла чекати, поки буде щось із Калуша».

Назар Стефанківнавчався у Брошнівському лісотехнічному училищі, служив у армії, їздив на заробітки. Також у місцевій футбольній команді стояв на воротах. Вмів усе робити і безвідмовно допомагав іншим. У січні 2023 року його мобілізували, служив у Донецькій області. Згодом зазнав важкого поранення руки, після тривалої реабілітації його списали зі служби. У вересні 2025 року чоловіка почало турбувати здоров’я.

«На жаль, жахлива хвороба підкралася до нього непомітно, і так швидко він покинув цей світ, хоч мав ще багато планів. Розділяємо це горе із сім’єю та будемо надалі їх підтримувати», —підсумовує співрозмовниця.

Свій біль від втрати однокласника та друга Олександра Юрчишин у день його смерті вилила у вірш.

Ще стільки планів, задумів і мрій,

Ще стільки всього ти не встиг сказати…

Та обірвався раптом шлях земний,

І біль навчила тишу нас читати.

Ти був нам другом — щирим і простим,

Усміхненим, веселим і відвертим,

Та залишився в пам’яті живим,

Хоч шлях твій став для нас таким бентежним.

Тепер між нами — спогади й жалі, І фото, де іще смієшся щиро…

Не думали, що так в один момент

Все стане болем, тишею і сіро.

Та друже, знай — ти завжди поміж нас,

У кожнім слові, спогаді, молитві.

І хоч для тебе вже згасився час,

Ти будеш жити вічно в нашім серці.

Нагадаємо, 38-річний ветеран з Тужилова  Назар Стефанківвідійшов у вічність14 травня після важкої хвороби. У вересні йому мало б виповнитися 39. У січні 2023 почав свою службу в 79-тій окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді стрільцем на Донеччині. Поховають ветерана в суботу, 16 травня, на кладовищі рідного Тужилова.

Ірина АНДРІЇВ, журналістка