У Чернівцях розташований один із найкрасивіших театрів України — Чернівецький обласний академічний музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської. Його архітектура вражає не лише місцевих мешканців, а й туристів з інших міст та країн. Цей театральний заклад був відкритий у 1905 році і став важливим культурним осередком для чернівчан. Цікаво, що Чернівецький театр має свого «близнюка» у Німеччині — це Театр у Мангаймі, який також був
Про маловідомі факти та легенди Чернівецького театру імені Ольги Кобилянської розповідаєBUK media.
Сьогодні важко уявити Чернівці без цієї унікальної будівлі під чорним куполом, що стоїть у центрі Театральної площі. Вона стала однією з візитівок міста — і не випадково. Театр спроєктувало одне з найвідоміших у тогочасній Європі архітектурних бюро.
Авторами проєкту були зірки європейської архітектури
Фердинанд Фельнер і Герман Гельмер — віденські архітектори, чиє бюро на зламі XIX–XX століть фактично формувало театральний ландшафт Європи. На їхньому рахунку — понад 48 театральних будівель: в Одесі, Відні, Будапешті, Берліні, Зальцбурзі, Братиславі, Загребі, Яссах та інших містах. У 1900 році Фердинанд Фельнер особисто приїхав до Чернівців, аби обрати майданчик. Спочатку архітектор пропонував ділянку в парку Франца Йосифа або на нинішній Соборній площі, але з різних причин ці варіанти відхилили. Зрештою зупинилися саме на тому місці, де театр стоїть і сьогодні.
У театру є рідний брат у Німеччині
Проєкт був готовий ще у травні 1902 року, але місто не мало достатньо грошей, аби його викупити. Поки чернівчани шукали кошти, у баварському Фюрті за тим самим кресленням збудували театр-близнюк, який стоїть там і досі. До ідеї побудувати власний театр Чернівці повернулися лише через два роки — коли місто залишилося взагалі без театру, бо дерев'яний попередник перестав функціонувати. 30 травня 1904 року до Чернівців прибув особисто Герман Гельмер, у якого нарешті викупили остаточний варіант проєкту. Кошторис вартував 600 тисяч крон — на той час фантастична сума.
Будівлю звели всього за рік і два місяці
1 серпня 1904 року урочисто заклали перший камінь, а вже в жовтні 1905-го директор театру Адольф Ранценгофер прийняв готову споруду. Темпи будівництва як на ті часи були блискавичні. Усередині поєднали елементи модерну з пишним необароко, оздобили різьбленням, білими й золотими тонами. Фасад прикрасили скульптурною композицією з Аполлоном і лютнею в оточенні античних персонажів, а над вікнами помістили барельєфні медальйони Вільяма Шекспіра та Ріхарда Вагнера в обрамленні муз. У бічних нішах і тимпанах встановили мармурові бюсти Гете, Шиллера, Моцарта, Шуберта — пізніше до них додалися Шевченко й Пушкін.
Пам'ятник Шиллеру колись стояв там, де зараз сидить Кобилянська
Один із найдраматичніших епізодів в історії театру припав на міжвоєнний період. Перед головним входом колись стояв пам'ятник німецькому поетові Фрідріху Шиллеру. Коли Буковина опинилася під владою Румунії, місцеві націоналісти увірвалися до театру, позривали німецькі написи, вивісили румунський триколор і змусили акторів та глядачів перейти до приміщення "Музичного товариства". 1 лютого 1922 року будівлю забрали у міської громади та перетворили на "Teatrul Naţional" (Національний театр). Знищили герб на фронтоні, а місцеву німецьку громаду змусили демонтувати пам'ятник Шиллеру — його з траурною процесією перенесли на територію Німецького народного дому. У 50-х роках XX століття пам'ятник остаточно зник. Сьогодні на цьому самому місці сидить Ольга Кобилянська.
А ще серед театралів і досі ходить кумедна байка про королівську ложу — ту саму, в якій колись сиділи представники австро-угорської знаті. Виявляється, з найпрестижнішого місця театру видно не всю сцену: частина дії залишається поза полем зору глядача. Тож той, хто претендував на найвищий статус, не завжди отримував найкращий ракурс.
Нагадуємо, згодом театр отримав ім'я Ольги Кобилянської — буковинської письменниці, чий внесок у культуру краю й донині залишається символічним. Сьогодні чернівецький музично-драматичний театр зберігає статус академічного й щороку відкриває нові вистави, поєднуючи класику та сучасні театральні експерименти.