У Ковелі відбулися заходи, присвячені вшануванню пам’яті жертв політичних репресій. Ця подія зібрала представників місцевої влади, громадських організацій та мешканців міста, які прийшли вшанувати тих, хто постраждав від тоталітарного режиму. Учасники акції поклали квіти до пам'ятника жертвам репресій і провели хвилину мовчання на знак поваги до загиблих. Виступаючи перед присутніми, керівники місцевих органів влади наголосили на важливості
Сандармох, Соловки, Колима, Норильськ, Кенгір — це лише окремі назви місць, де Україна втратила цвіт своєї нації. Мільйони наших людей пройшли крізь жорна тюрем і таборів ГУЛАГу.
Про це повідомляють навеб-сайтіКовельської міськради.
Щороку у третю неділю травня ми вшановуємо пам’ять жертв політичних репресій — тих, чиї долі були зламані тоталітарним режимом. Тисячі невинно засуджених зазнали арештів, заслань, катувань і розстрілів лише за право бути вільними, говорити рідною мовою, мати власну думку та любити свою Батьківщину.
Напередодні у Ковелі відбувся пам’ятний захід, який розпочався у міській публічній бібліотеці. Присутні згадали трагічні сторінки історії та хвилиною мовчання вшанували пам’ять невинно закатованих українців.
Серед тих, кого прагнули знищити, були вчителі, митці, письменники, селяни, священники, науковці та військові — усі, хто не вписувався в рамки радянської системи. Багато імен і досі залишаються невідомими, а правда про ці злочини десятиліттями замовчувалася.
Разом із тим були представлені історії людей, які жили поруч із нами, чиї долі також були понівечені репресивною машиною.
Учні військового ліцею імені Героїв Небесної Сотні та ліцею імені Олени Пчілки презентували свої дослідницькі роботи про наших землячок — жінок, які були зв’язковими Української повстанської армії та постраждали за свої переконання.
Зокрема, йшлося про Ганну Зелену. Із 15 років вона була зв’язковою УПА, допомагала повстанцям, передавала повідомлення, збирала й виготовляла необхідні речі для підпілля. За доносом її заарештували у 1945 році, після чого засудили до десяти років каторги. Покарання відбувала в Норильську, де згодом стала учасницею повстання політв’язнів 1953 року та зазнала поранення.
Ще один наш земляк — Іван Шевко, уродженець хутора поблизу Облап, який мешкав у селі Вербка. Ще в юному віці він став зв’язковим Української повстанської армії. За свою участь у визвольному русі згодом був засуджений радянським судом і відбував покарання в одному з концтаборів рф.
Також згадували Катерину Бородюк та Михайлину Рабко — зв’язкових УПА, багаторічних в’язнів сталінських таборів, які після повернення брали активну участь у громадському житті Ковеля, були членкинями “Союзу Українок”.
Своїми архівними знахідками та родинними історіями поділилася йВалентина Клюнтер— письменниця, поетеса, краєзнавиця, членкиня Ковельської філії «Союзу Українок». Вона розповіла про долі своїх рідних та односельчан із села Секунь.
Ці історії звучать особливо гостро сьогодні, коли Україна знову переживає випробування війною. Як і десятиліття тому, українські родини чекають своїх рідних — нині вже з російського полону. Терор знову став реальністю.
Пам’ять про жертв політичних репресій нагадує: свобода, гідність і право бути собою завжди мають високу ціну.
Міський головаІгор Чайката секретар міської радиОксана Багноваразом із ковельчанами поклали квіти до меморіальної стели «Хрест пам’яті жертв більшовицького терору». Спільною молитвою пом’янули тих, хто пішов у небуття. Панахиду за загиблими відслужили священники Православної Церкви України.