Обстріл легкоатлетичного манежу в Сумах, який стався нещодавно, залишив глибокий слід у спортивному житті міста. Цей інцидент не лише завдав матеріальних збитків споруді, але й суттєво вплинув на можливості спортсменів та тренерів. Легкоатлетичний манеж був важливим центром підготовки для багатьох атлетів різного віку та рівня майстерності. Сумська спортивна спільнота вже відчула наслідки цього обстрілу: змагання були скасовані або перенесені, а тренування стали
У ніч на 21 квітня 2026 рокуМикола Рущакдовго не міг заснути. Щойно задрімав, почув вибухи і звуки шахедів. Це було приблизно о пів на другу ночі.
— Зазвичай ти можеш лежати, бо чуєш, що все нормально. А тоді звук був дуже близько. Я почув, що шахед іде на удар. Вибіг у коридор, щоб бути за двома стінами. І тільки присів — одразу був приліт. Після нього — ще один, — згадує Микола.
Микола Рущак займається спортивною ходьбою і живе у гуртожитку поруч із Палацом студентського спорту СумДУ. Вікна його кімнати виходять на стіну легкоатлетичного манежу, у яку влучив один із російських шахедів. Тоді найбільше постраждали середні поверхи гуртожитку, на одному з яких знаходилася його кімната.
— У мене повністю винесло вікно і воно впало там, де я спав. Скло розлетілося по всій кімнаті, — говорить Микола.
У ту ніч він дочекався, поки атака безпілотниками закінчиться, зайшов до своєї кімнати, а потім спустився на перший поверх. Там зібралися мешканці гуртожитку, які слухали вказівки вахтерки. Згодом, коли люди почали забирати свої речі, Микола залишився внизу і допомагав працівниці підмітати скло, аби на засипаній ним плитці ніхто не послизнувся.
Уночі спортсменів, які тут жили, розвезли ночувати по знайомих і до інших гуртожитків. За словами Миколи, до 3 ранку вони вже розмістилися на нових місцях. Наразі студенти залишаються жити у кімнатах, вікна яких виходять на іншу сторону від Палацу спорту. Усі ж інші на невизначений термін живуть в інших місцях.
Для Миколи Рущака вплив обстрілу на підготовку виявився важким психологічно, адже спортсмен зрозумів, що йому тепер ніде жити. І хоча він і так збирався з’їжджати з гуртожитку, через російську атаку довелося робити це поспіхом.
Та на його спортивні результати обстріл не вплинув. Днями Микола повернувся з міжнародного фестивалю зі спортивної ходьби, де виграв змагання за особистим рекордом. Каже, можливо, саме через обстріл він менше хвилювався на змаганнях, адже напередодні переніс такий стрес.
Микола сподівається, що легкоатлетичний манеж вдасться відновити до початку зимнього сезону. У теплу погоду спортивною ходьбою можна займатися на вулиці, але з початком холодів тренуватися буде ніде.
— Наш манеж — найкращий в Україні. Він збудований за новими стандартами. З 2002 року ми мали унікальну арену з 6 біговими доріжками, які оновили кілька років тому, — говорить президент Сумської обласної федерації легкої атлетикиВіталій Корж.
На його думку, наслідки обстрілу напряму вплинуть на легкоатлетів. Улітку вони можуть займатися на стадіоні «Авангард» або у парках, та з настанням холодів не матимуть змоги повноцінно тренуватися.
Під час обстрілу постраждав і офіс федерації легкої атлетики, що знаходиться поруч. Там розбилися вікна, впали квіти з підвіконня, та дивом вціліли акваріумні рибки.
Наступного дня уся спортивна спільнота зібралася, аби допомогти з прибиранням. До них долучилися студенти, працівники СумДУ та мешканці сусідніх будинків. Спортсмени з інших регіонів телефонували й писали, висловлювали свої співчуття.
— Коли побудували манеж, рівень спортсменів із Сумської області виріс в рази. Я знаю це по собі — раніше ми тренувалися у підвалах, у тирах навчальних закладів. У нас були гарні тренери, але не було умов. А з появою манежу результати стали можливими, — ділиться Віталій.
Окрім масштабу будівлі та сучасного покриття доріжок, легкоатлетичний манеж має трибуну й можливість дивитися змагання з балконів по периметру приміщення.
До повномасштабної війни тут проводилися чемпіонати України з легкої атлетики, останній з них мав відбутися на наступний день після початку російського вторгнення. Окрім неможливості проводити спортивні заходи, через безпекову ситуацію відбувається суттєвий відтік кадрів. Тренери та спортсмени переїжджають на Захід України й за кордон.
Віталій Корж їх розуміє, каже, що особливо тяжко тим спортсменам, чиї рідні воюють, або ж тим, хто живе за містом на більш небезпечних, порівняно із Сумами, територіях. Також безпекова ситуація значно впливає на процес підготовки спортсменів. Та коли вони приїжджають на змагання, опиняються в однакових умовах з іншими.
— Як то кажуть до поганого важко звикати, але ми вже звикли. Не можна на змаганнях сказати, що ти біжиш 100 метрів, а я 99 метрів, бо я із Сум, — говорить Віталій.
Російський удар по Палацу спорту скажеться на усіх видах спорту, які тут представлені. Так, за словами голови асоціації футзалу СумщиниЄвгенія Петракова, втрата цього майданчика унеможливить проведення чемпіонатів і змагань, вплине на кількість команд і на весь тренувальний процес.
Влітку футзалом займаються на відкритих майданчиках — переважно в футбольному центрі «Барса» або на полі СумДУ. Взимку ж спортсмени залишаться без поля.
— Зараз немає можливості сформувати таку систему підготовки, коли спортсмен може спокійно тренуватися, висипатися, харчуватися. Через тривоги і прильоти можна не те, що пів ночі, а й всю ніч не спати і провести в укритті. Наступного дня це, звісно, негативно відобразиться на тренуванні, — говорить Євгеній.
У 2023 — 2024 роках в манежі проводили екстралігу України з футзалу. Він став домашнім майданчиком для двох команд із інших міст — Харкова і Ромен. Згодом ігри стали неможливими — під час повітряної тривоги матчі проводити заборонено, а небезпека може тривати понад 20 годин поспіль.
Також на сумський футзал вплинув дозвіл на виїзд за кордон для чоловіків, молодших за 23 роки.
— Раніше команди формувалися на базі СумДУ і СумДПУ, потім гравці долучалися до міських та обласних команд і на їхні місця заходили молодші. Тепер цей ланцюжок розірвався. Наступного року ми прогнозовано втратимо кілька команд через те, що немає гравців, — розповідає Євгеній.
Удару по манежу передували обстріли залу для ігрових видів спорту у Шостці, залу дляпляжного волейболуу СумДУ та інших спортивних локацій. На думку Євгенія, такими ударами росіяни знищують те, що об’єднує людей, дозволяє їм проводити дозвілля, а життя перетворюють на безлад.
Директорка Палацу студентського спортуОлена Бойкопрацює тут більше десяти років. За цей час тут проходили тренування з 40 видів спорту для дітей та дорослих, проводили чемпіонати України та Європи, концерти та заходи.
— Я сприйняла приліт дуже трагічно. Сюди вкладено дуже багато душі, сил та енергії. Було боляче. Але ми віримо, що в нас все вийде, — ділиться Олена.
Окрім зруйнованої стіни площею в 900 квадратних метрів, у манежі пошкоджені системи опалення, водопостачання та електрозабезпечення. У будівлі вибито 274 вікна та пошкоджено 28 дверних отворів. Від влучання шахеду розбилися й обидва великих екрани, на які виводилися трансляції спортивних заходів. Інвентар, необхідний для тренувань та змагань, вдалося врятувати. Також незначних пошкоджень зазнали доріжки. Їх треба очистити від решток скловати і можна буде знову використовувати.
Ремонт стіни оцінили в 5 мільйонів гривень. Це — найперше, що треба зробити, аби до комплексу не потрапляла волога та не залітали птахи, які вже починають вити тут гнізда.
Під час удару постраждали кілька навчальних класів та кабінетів викладачів. Зруйновано буфет на першому поверсі. Олена дивується, що серед уламків на стінах буфету залишилися кілька картин, які витримали вибухову хвилю.
Віталій Корж вважає, що спортивні об’єкти — це магніти, які тримають сум’ян вдома. Це можливість віддати дитину на секцію, а дорослим пограти в футбол після роботи. Люди й так виїжджають з міста, тож для когось можливість займатися спортом чи працювати в цій сфері може бути тим, що досі їх тут тримає.
Після обстрілу Палацу спорту росіяни поширювали інформацію про те, що вони атакували місце дислокації ЗСУ. Віталій Корж вважає, що такі меседжі першочергово розраховані на їхню внутрішню аудиторію.
— Їм же треба якось пояснити, чого вони б’ють по манежу. До 2014 року тут проходили матчі між Україною, Росією та Білоруссю, вони приїжджали до нас на чемпіонати, — говорить Віталій.
Віталій Корж розуміє, що близькість до кордону і лінії боєзіткнення може стати на заваді виділенню коштів для відновлення Палацу спорту, особливо міжнародними донорами. Дехто висловлює готовність допомогти, але вже після війни. Тому тут раді будь-якій підтримці. Так, Віталій звернувся до федерацій легкої атлетики в інших областях України, разом вони зібрали більше 100 тисяч гривень. Також триває збір на банку, станом на початок травня там було більше 160 тисяч гривень.
Він сподівається, що якщо до допомоги долучаться й інші українські спортивні федерації, то відновлення стане реалістичнішим.
— У нас інших варіантів немає. У будь-якому разі манеж треба відновлювати, поки він є, так не можна залишити. Це те, що залишає людей у нашому місті жити, працювати, чекати на перемогу, — говорить Віталій.
Він впевнений, що спорт і культуру у прикордонному місті треба підтримувати. Якщо зараз законсервувати манеж, то можна буде на багато років забути про спортивні здобутки, адже тренери та спортсмени будуть змушені звідси переїхати.