Рідні Іллі Слобоцького, 27-річного українського військовослужбовця, який зник під час боїв на Луганщині, активно шукають інформацію про його місцезнаходження. За словами близьких, молодий чоловік зник у серпні цього року в районі населеного пункту Білогорівка під час виконання бойового завдання. Вони стверджують, що є ймовірність того, що його могли захопити та вивезти до Росії. Сім'я звернулася по допомогу до волонтерських організацій і правозахисників для
“Публічність – це те, чого я ще не пробувала. Уже рік ми про нього нічого не чули. Можливо, хтось відгукнеться, хтось упізнає, хтось побачить статтю і згадає його,” — з надією говорить Марина Слобоцька. Майже чотири роки жінка шукає свого брата Іллю, який зник безвісти у червні 2022 року під час бойових дій на Луганському напрямку. У 2023-му родина Іллі Слобоцького неофіційно повідомили, що його бачили в полоні, однак підтвердження від Міжнародного комітету Червоного Хреста сім’я досі не отримала. На основі свідчень звільнених із полону військовослужбовців, в Україні Слобоцький вважається військовополоненим. В особистому кабінеті захисника йому змінили статус на “Полон (інші джерела)”.
Ілля Слобоцький родом із Чернівецької області, до повномасштабного вторгнення працював за кордоном. До ЗСУ приєднався 25 лютого 2022 року.
— Брат не дуже любив ділитися деталями своєї служби. Спочатку ми навіть не знали, у якій він військовій частині, — розповідає Марина.
Хлопець рідко виходив на звʼязок із рідними через постійну залученість до бойових дій, часом телефонував не він, а його побратими — передавали від нього звістку.
— У нас навіть немає жодних фото, якими він би з нами ділився. Напевне, у нього не було такої можливості, чи не дозволяли, — говорить сестра Слобоцького.
10 червня 2022 року 30-річний Ілля Слобоцький зник безвісти поблизу населених пунктів Ниркове та Миколаївка Луганської області. На той час там точилися запеклі бої, росіяни вели штурмові дії, щоб витіснити українські підрозділи та захопити вигідні позиції для подальшого наступу.
— У його частині нам повідомили, що Ілля зник під час оборонного бою. А побратими розповіли, що у них закінчився БК, і не було можливості забезпечити відступ групі брата. Разом із Іллею у тому бою зникли ще троє його побратимів.
Десь за три тижні після зникнення чоловіка у соцмережі Марині написала жінка – дружина незаконно затриманого цивільного з Київщини. Вона повідомила, що її чоловік бачив Іллю в Оленівці (Волноваська виправна колонія №120 у Донецькій області – МІПЛ). Марина намагалася звʼязатися із цією жінкою, але її акаунт виявився одноразовим.
— Після теракту в колонії (29 липня 2022 року відбулася трагедія в промисловій зоні Оленівської колонії, де загинуло понад 50 полонених азовців, ще понад сто – зазнали поранень – МІПЛ) ми побачили фото- і відеоматеріали, тоді росіяни зняли фільм з полоненими. Ми впізнали на тих кадрах Іллю, але він стояв у профіль, тому насправді не зрозуміло, хто це, але дуже схожий на брата, — розповідає Марина.
Після цього жінка намагалася знайти звільнених з полону військовослужбовців, яких утримували в Оленівці, щоб мати ще якусь інформацію. Один із колишніх полонених сказав лише: “Він витримає”, але так і не підтвердив, чи бачив Іллю.
— У жовтні 2023 у Координаційному штабі зʼявилося повідомлення, що, ймовірно, брат у Донецькому СІЗО. Потім у соцмережах ще спливло фото з полоненими, на декількох я впізнавала брата.
Світлини були нечіткі, і рідні говорили Марині, що на вона бачить те, що хоче бачити. Але жінка не здавалася, продовжувала шукати свідків серед звільнених із полону.Так натрапила на прикордонника, який підтвердив, що зустрічався з Іллею.Згодом відгукнулися й інші військовослужбовці, вони також дали свідчення для Координаційного штабу та СБУ.
— Я інколи виходжу на одиночний пікет біля КШ. Якось до мене підійшов хлопець, поглянув на фото і також підтвердив, що бачив Іллю. Так ми дізналися, що брат точно перебував у Суходольській колонії № 36 у Луганській області.
Остання інформація про долю Слобоцького, яка є у родини, це те, що у березні 2025 року його, ймовірно, етапували у інше місце.
— Можливо, Іллю повезли до Барнаулу, вглиб Росії. Але у нас немає ніякого підтвердження.
Сімʼя вже написала та відправила Іллі багато листів, але за весь час відповіді від нього так і не було, і чи отримував чоловік їхні листи, теж невідомо. Нині Марина хоче знайти бодай якусь інформацію про долю брата, адже ось уже рік про нього немає жодних звісток.
— Я також хочу привернути увагу до того, що наших людей так довго утримують у неволі в повній ізоляції. Це ненормально, не можна звикати до того, що наші полонені перебувають у таких умовах, і у нас немає жодних гарантій їхнього захисту, — говорить Марина Слобоцька.
Жінка зазначає, що, відколи вона почала пошуки свого брата, нічого не змінилося у комунікації з державними органами чи Міжнародним комітетом Червоного Хреста. За майже чотири роки у держави не зʼявилося нових інструментів впливу на Росію.
— Нам на зустрічах у КШ говорять, щоб ми дали їм такий інструмент, але ми ж не дипломати. Ми, як родини зниклих безвісти і полонених, зі свого боку робимо усе можливе: моніторимо відкриті джерела, самі шукаємо звільнених з полону, дізнаємося від них інформацію і з цим потім йдемо до тих же інституцій. І щоразу це все відбувається по колу.
За словами Марини, на зустрічах родинам часто розповідають, що, відповідно до Женевських конвенцій, військовослужбовець може перебувати у полоні до закінчення війни. Водночас досвід України показав, що навіть під час бойових дій пошук і повернення людей можливі. Так, на березень 2026 року, за даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, з лютого 2022 року між Україною та Росією відбувся 71 обмін військовополоненими, у межах яких вдалося повернути 8669 осіб — військовослужбовців і цивільних. Це свідчить про те, що, навіть в умовах війни, робота з пошуку, встановлення місць перебування та повернення людей триває безперервно.
— Ми розуміємо і бачимо, що обміни — це складний процес. Та попри це, ми вимагаємо гарантій, що дочекаємося своїх рідних з полону. Ми бачимо, як на щиті повертаються навіть ті, хто мав офіційний статус військовополоненого від МКЧХ. А як щодо тих, в кого ситуація непевна, як у мого брата? Офіційно він зниклий безвісти, але в нас є всі підстави вважати, що він у полоні, – каже Марина Слобоцька.
Поки тривають бойові дії, кількість зниклих безвісти постійно змінюється, а сам процес пошуку ускладнюється тим, що Російська Федерація свідомо приховує інформацію про людей, яких утримує у полоні. До Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, внесено понад 90 тисяч людей — військовослужбовців, цивільних (дорослих, дітей та іноземців).
Окрема категорія — випадки, коли людина офіційно вважається зниклою безвісти, однак є підстави вважати, що вона перебуває в полоні. Такі припущення можуть ґрунтуватися на свідченнях очевидців, інформації від звільнених полонених, даних із відкритих джерел, фото- чи відеоматеріалах, публікаціях у російських медіа або телеграм-каналах, а також інших непрямих доказах. Саме через приховування Російською Федерацією інформації про утримуваних осіб підтвердити факт полону часто буває надзвичайно складно.
У таких ситуаціях родини опиняються в дуже непростому становищі: юридично статус полону може залишатися непідтвердженим, однак фактично вони живуть із розумінням того, що їхня близька людина, ймовірно, перебуває в неволі.
— Ці родини занепокоєні тим, що у випадку обміну “всіх на всіх” (з урахуванням того, що це ті полонені, які офіційно підтверджені МКЧХ), їхні близькі залишаться поза списками, що практично унеможливить їх повернення додому, — говорить Олена Бєлячкова, координаторка груп родин військовополонених і зниклих безвісти МІПЛ.
Родини військовослужбовців зі статусом “Полон (інші джерела)” продовжують активно шукати способи та механізми, щоб вплинути на офіційне підтвердження статусу “Полон” через МКЧХ.
— Бо тільки Російська Федерація як країна, що утримує наших полонених, може підтвердити МКЧХ офіційний статус полону, що значно збільшує шанси побачити таких полонених в обмінах, — додає Бєлячкова.
Ця публікація підготовлена за підтримки Програми “Партнерство за сильну Україну”, яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Мета Програми — посилення стійкості України в умовах російської агресії через надання критично важливої підтримки громадам у співпраці з українськими органами державної влади, громадянським суспільством, медіа та приватним сектором.
Зміст публікації є цілковитою відповідальністю МІПЛ і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.
Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.Обов’язкові поля позначені*