У самому центрі Чернігова, серед звичних житлових будинків і дворів, прихована старовинна домова церква Святого Миколая. Ця невелика архітектурна перлина, зведена в середині XIX століття, відрізняється своєю унікальною історією та атмосферою. Церква була побудована для потреб місцевих мешканців і стала важливою частиною їхнього повсякденного життя. Незважаючи на те що сьогодні вона оточена сучасними спорудами, її автентичний вигляд залишається незмінним. Внутр
У самому центрі Чернігова, серед багатоповерхівок і звичайного житлового двору, заховався невеликий старий будинок із різьбленим мезоніном. Більшість перехожих навіть не здогадується: понад сто років тому тут діяла домова церква при училищі для дітей із порушеннями зору.
Історія цього місця розпочалася наприкінці ХІХ століття. У Чернігові за сприяння імператриці Марії Олександрівни відкрили спеціальне училище для незрячих дітей.
«У 1892 році за сприяння благодійних місцевих організацій і тодішньої губернської влади було спочатку придбано будиночок пана Ясновського на перетині колишніх вулиць Святославської і Воздвиженської. І з 1893 року облаштовано та почало діяти це училище.Не так багато в цьому училищі навчалося учнів, це були змішані класи, тобто хлопці та дівчата. Хоча на той час традиція була така, що навчальні заклади були окремо для чоловіків та окремо для жінок.Мінімальний рівень знань отримували, працювала реміснича майстерня кількох напрямків, щось із меблів виготовляли, килими», —Максим Блакитний – директор Чернігівського обласного історичного музею ім. В. В. Тарновського.
Згодом при училищі облаштували домову церкву на честь святої мучениці Олександри Римської. Освятили її у 1897 році.
«При цьому училищі було згодом облаштовано домову капличку або так звану домову церкву. Церкву на честь святої Олександри.Відоме прізвище першої авторки ікон цієї домової церкви, це Олександра Адамович. Очевидно, що це місцева художниця. Це зазначено в місцевій пресі.На той час, особливо період ХІХ століття – початок ХХ, дуже тісно перепліталися освіта, виховання й церква», —Максим Блакитний – директор Чернігівського обласного історичного музею ім. В. В. Тарновського.
Сьогодні будівля вже зовсім не схожа на храм. За понад 130 років її неодноразово перебудовували, особливо в радянський період. Утім, деякі елементи все ж збереглися. Одна з найпомітніших деталей: невеликий трикутний мезонін із залишками ажурного дерев’яного різьблення.
Дослідники припускають: саме тут колись кріпився дзвін. Його використовували не лише для богослужінь, а й для подання сигналів незрячим дітям.
«Це те, що, ймовірно, збереглося, тому що споруда була і більшою. В радянський час, та й загалом за понад 130 років існування, ця споруда була перебудована, видозмінена ззовні, всередині», —Максим Блакитний – директор Чернігівського обласного історичного музею ім. В. В. Тарновського.
Історія домової церкви фактично завершилася після встановлення радянської влади. У 1920-х роках подібні храми масово закривали, а церковне майно описували та передавали іншим установам.
«Я думаю, в більшості випадків, судячи з історії інших навчальних закладів або ж домових церков і капличок, радянська влада почала закривати й описувати майно, переносити його до інших закладів та установ, десь 1920–1922 рр.Влада більш активно або ж жорстко обрала курс на закриття, щоб фактично нівелювати, тобто зменшити вплив церкви на суспільно-політичне життя. Тому такі храми почали закриватися», —Максим Блакитний – директор Чернігівського обласного історичного музею ім. В. В. Тарновського.
Сьогодні колишня домова церква продовжує стояти посеред житлового кварталу. І хоча більшість чернігівців проходить повз, навіть не знаючи її історії, ця невелика споруда досі зберігає пам’ять про часи, коли тут навчалися незрячі діти, лунав церковний дзвін і діяла одна з найцікавіших домових церков старого Чернігова.
Журналіст: Таліна Тарасенко
Оператор: Ангеліна Лабута