В Україні тривають запеклі дискусії щодо ратифікації Конвенції про захист прав осіб з інвалідністю, що може суттєво вплинути на її позицію в керівних органах Ради Європи. Ця Конвенція є важливим міжнародним документом, який покликаний забезпечити рівні права та можливості для людей з інвалідністю в усіх сферах життя. Затримка у процесі ратифікації викликана не лише політичними розбіжностями, а й побоюваннями деяких депутатів стосовно можливих наслідків для українського законодавства. Д
Україна опинилася перед унікальним вікном можливостей на європейській правовій арені. 9 березня 2026 року наша держава стала 28-м підписантом Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката. Проте зараз ключове завдання не лише імплементувати міжнародний договір, а ще й отримати право делегувати свого представника до Групи експертів із захисту професії адвоката (GRAVO) - органу, який формуватиме практику застосування Конвенції.
13 травня 2026 року голова підкомітету Верховної Ради України з питань організації та діяльності адвокатури, органів надання правової допомоги Володимир Ватрас провів робочу нараду щодо підготовки до ратифікації Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката. На нараді були присутні урядовці, народні депутати та представники адвокатури.
Ключовим елементом наради стала доповідь заступника Голови Ради адвокатів України та Національної асоціації адвокатів України Олексія Кухара, який представив актуальний зріз ратифікаційних процесів у Європі.
Так, за даними Ради адвокатських асоціацій та правничих товариств Європи (CCBE) жодна з 29 держав-підписантів ще не внесла відповідний законопроєкт до свого парламенту.
Ця пауза, на думку Олексія Кухара, має об'єктивні причини. З одного боку, внутрішньодержавні процедури вимагають від двох до вісімнадцяти місяців. З іншого - країни Євросоюзу наразі очікують рішення Ради ЄС щодо розподілу компетенцій. Наприклад, Франція лише готує точкові зміни до кримінально-процесуального законодавства, а Велика Британія планує завершити процес аж наприкінці 2026 року.
За умовами Конвенції, вона набуде чинності через три місяці після того, як вісім держав (щонайменше шість із них мають бути члени Ради Європи) депонують ратифікаційні грамоти. Саме ці перші вісім країн сформують початковий склад GRAVO. Україна, враховуючи зволікання європейських партнерів, має всі шанси опинитися в цій вісімці. Конкуренти вже поруч: Румунія офіційно задекларувала намір ратифікувати документ до осені поточного року.
Незважаючи на спільну мету, всередині українського Уряду триває дискусія щодо шляхів її досягнення.
Міністерство юстиції наполягає на комплексному підході. Відомство пропонує об'єднати імплементацію Конвенції із загальною «дорожньою картою» реформування адвокатури, яка є частиною зобов'язань України перед ЄС. Такий підхід передбачає глибокий перегляд законодавства, що об'єктивно потребує значно більшого часу (дедлайн виконання карти — кінець 2026 року).
Натомість профільний парламентський комітет та Національна асоціація адвокатів пропонують розділити ці треки. Голова підкомітету з питань політичної реформи та конституційного права Максим Дирдін наголосив, що Конвенція сфокусована на захисті професії та протидії погрозам адвокатам, тоді як дорожня карта реформ має інший вектор. Об'єднання цих норм із глобальною реформою ризикує суттєво уповільнити процес ратифікації.
Ситуація складається таким чином, що час грає проти тривалих міжвідомчих погоджень. Звертаючи увагу на процедурні вимоги парламентського процесу, народний депутат Микола Стефанчук зазначив: якщо урядові законопроєкти потраплять до Верховної Ради в серпні, до кінця року залишиться лише близько 24 пленарних засідань. В умовах воєнного стану цього замало для проходження повної процедури. Виходом може стати використання права законодавчої ініціативи народних депутатів, що дозволить оминути етапи урядового узгодження.
Водночас Міністерство закордонних справ застерігає від процедурних помилок. Відповідно до законодавства, закон про ратифікацію та закон про внесення відповідних змін до національного права мають подаватися і прийматися одночасно. Будь-яка розсинхронізація може призвести до повторення ситуації з Римським статутом, коли через процедурні розбіжності щодо імплементаційного законодавства Україна втратила рік повноцінного членства в Міжнародному кримінальному суді.
Наступна робоча зустріч щодо цього питання призначена на 9 червня. До цього моменту Міністерство юстиції має фіналізувати своє бачення необхідних законодавчих змін. Саме тоді стане зрозуміло, чи здатні українські інституції консолідуватися заради зовнішньополітичного результату, чи процедурні розбіжності відтермінують здобуття Україною місця за європейським столом прийняття рішень.
Читай нас уTelegramтаSends