Від лейтенанта до командира роти: історія захисника з Дніпропетровщини

Валерія Федоренко

Дмитру Тодорову було лише 22 роки, коли він уперше очолив взвод. Серед його підлеглих були чоловіки, старші більш ніж удвічі — найстаршому воїну виповнилося 55. Та на війні вік швидко перестає мати значення. Там головне — відповідальність за тих, кого маєш провести крізь бій і повернути живими, пише «Наше місто» з посиланням на«25 окрема повітрянодесантна Січеславська бригада».

«Моє завдання було не командувати воїнами, а вести за собою», — говорить офіцер.

Сьогодні капітан Дмитро Тодоров — командир роти вогневої підтримки 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, Герой України та один із представників нового покоління бойових командирів Десантно-штурмових військ. Це офіцери, які формувалися вже в умовах війни, проходячи шлях від молодих лейтенантів до тих, хто тримає найгарячіші рубежі фронту.

Майбутній офіцер народився на Вінниччині, у селі Суворівське. З дитинства мріяв служити саме в Десантно-штурмових військах. Каже, великий вплив на нього мав дідусь — своїм характером, принциповістю та розумінням чоловічої відповідальності.

Втім, шлях до омріяної служби не був легким. Після невдалої першої спроби вступити до Військової академії в Одесі Дмитро не здався — вступив до лісотехнічного училища, паралельно займався бойовими мистецтвами, брав участь у змаганнях і здобував призові місця.

Згодом він спробував ще раз — і цього разу досяг мети.

Уже в 2019 році молодий лейтенант вирушив на схід України. Станиця Луганська, Щастя, Авдіївка — задовго до 24 лютого 2022 року він побачив, що таке справжня війна.

Повномасштабне вторгнення Дмитро зустрів на Донеччині, поблизу шахти «Бутівка». На той момент він уже був старшим лейтенантом і командиром роти.

Березень та квітень 2022 року стали одним із найважчих періодів: безперервні штурми, артилерійські обстріли, прориви ворога. Його підрозділ працював там, де було найважче.

«Ішов попереду — вів людей», — так коротко він описує той час.

Під час одного з боїв Дмитро Тодоров особисто з РПГ-7 знищив російський танк Т-72. Та невдовзі сам потрапив під потужний артилерійський удар.

21 квітня 2022 року він зазнав важкого уламкового поранення. Попереду були евакуація, лікування та тривала реабілітація.

Та, за словами офіцера, найболючішими залишилися не власні рани, а втрата побратимів. Після відновлення він повернувся на фронт.

2 травня 2022 року Указом Президента України Дмитру Тодорову присвоїли звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». Також він отримав відзнаку «За Штурм» від командувача Десантно-штурмових військ.

Однак сам Дмитро говорить не про нагороди. Для нього важливіші люди поруч, відповідальність за підлеглих і принцип, що справжній офіцер не ховається за спинами своїх бійців.

Спокійний, іронічний, без зайвих гучних слів — таким його знають побратими. Навіть про власне поранення він жартує:

«Плитоноску з себе не скидав, щоб за вітром не здуло».

А потім додає вже серйозно:

«Я ще вип’ю в центрі звільненого Донецька».

І саме після таких слів стає зрозуміло: перед тобою не просто офіцер, а людина, яка звикла не говорити зайвого — а вести за собою.

Нагадаємо:Я пішов воювати за свою землю, взяв автомат і приєднався до піхоти: історія бійця з Дніпропетровщини.

Читайте також:Евакуація триває: як Дніпропетровщина зараз приймає людей з прифронтових територій.

Юний шахіст із Дніпра став чемпіоном України.

Фото: 25 окрема повітрянодесантна Січеславська бригада.

Категорія:Війна,Новини Дніпра,Суспільні та соціальні новини Дніпра

Позначки:Війна,Дніпропетровська область,Історія

Приєднуйтесь до нас у