Мешканка Нікополя, яка пережила складний етап евакуації, поділилася своїм досвідом та думками щодо того, як знайти нове місце для життя в умовах війни. Вона розповіла про труднощі, з якими стикалася під час виїзду зі свого рідного міста. Перш за все, жінка акцентує увагу на важливості прийняття рішення про евакуацію — це не лише фізичний процес переміщення, а й психологічна боротьба. Вона зазначає, що вибір нового місця проживання став одним із найскладні
Мешканка Нікополя Людмила Воловик поділилася власним досвідом евакуації. Її родина, у складі якої двоє людей з інвалідністю, евакуювалася місяць тому. З собою забрали і домашню улюбленицю – вівчарку.
З дозволу пані ЛюдмилиNikopolnewsпублікує їїрозповідь, яка може бути цінною для багатьох сьогодні.
З учорашнього дня вся стрічка Нікопольських пабліків майорить постами про обов’язкову евакуацію з прибрежної зони та панічними коментарями людей під цими постами. Звісно, багатьох лякає інформація про евакуацію. Куди їхати? За що жити? Як взагалі бути далі?.. Тому я вирішила написати про свій власний досвід евакуації,– пише Людмила
Місяць тому, коли в Нікополі загострилася ситуація, її родина прийняли рішення виїхати.
До слова, я маю інвалідність II групи, моя дитина має інвалідність, а разом з нами евакуювався ще й батько чоловіка з вівчаркою, –уточнює Людмила
Спочатку вирішили евакуюватися до транзитного центру в с. Волоське, що під Дніпром.
Людмила з чоловіком та дитиною виїхали власним автомобілем, а батька з вівчаркою безкоштовно вивезли евакуаційним транспортом.
Після прибуття до транзитного центру нікопольцям:
Також у транзитному центрі можна отримати:
Важливо: Ви можете не погоджуватись на перший варіант житла, якщо вас не влаштовують умови.
Наприклад, родині Людмили спочатку пропонували будинки у маленьких селах з комунікаціями на вулиці. Нікопольці відмовилися, і для них шукали інші варіанти.
Після поселення на новому місці місцеві благодійні фонди та місцева влада допомагають:
Так, залишати рідний дім дуже складно. Залишати все, що наживалося роками – неймовірно боляче. Їхати в невідомість – дуже страшно. Але життя у нас одне. Іноді евакуація – це не про слабкість. Це про шанс вижити, зберегти себе та своїх близьких. Просто треба вірити, що цей виїзд тимчасовий. Що війна скоро закінчиться. І що ми всі обов’язково повернемося додому,– каже пані Людмила
Ще новини Нікополя і району:«Не було сил, хотілося додому, і ми повернулися». Професії прифронтового Нікополя: Тетяна, власниця квіткових магазинів
А також:Оголосили обов’язкову евакуацію зі 100 вулиць Нікополя і частини Нікопольського району