Дніпро, одне з найбільших міст України, активно переосмислює свій культурний простір, намагаючись відірватися від імперських стереотипів та символіки минулого. У рамках цього процесу місцева громада працює над створенням нових культурних ініціатив та проектів, які сприяють формуванню сучасної ідентичності міста. Одним із важливих кроків стало очищення публічного простору від пам’ятників радянської епохи. Це рішення викликало широкий резонанс серед мешканців: деякі підтримують його як необхідність для
Після початку великої війни переосмислення нашого імперського минулого відбувається особливо активно. Демонтуються пам’ятники, на міських картах з’являються нові топоніми. Про те, як місто переосмислює свій культурний простір, розповість «Наше місто».
Ніщо не є вічним, зокрема й пам’ятники. Це зрозуміло! Кожна епоха возвеличує своїх героїв, і коли вона минає, разом із нею зникають її атрибутика та символіка. Звісно, є винятки, але вони лише підтверджують незаперечну істину.
Першим знаковим символом, що пішов у Дніпрі в третьому тисячолітті ставЛенін, якому зійти з постаменту в лютому 2014-го допомогли десятки місцевих активістів.А в січні 2016 року на Привокзальній площі дніпряни повалилипам’ятник Петровському.
Зрозуміло, що після повномасштабного російського вторгнення процес деколонізації та дерусифікації багаторазово посилився. У 2022–2023 роках в обласному центрі прибрали пам’ятники Пушкіну та Горькому, Ломоносову й Чкалову, Олександру Матросову, Володі Дубініну. І не тільки!
На черзі демонтаж інших символів минулого. Але що буде потім? Яких нових символів потребує наше місто? Адже ніхто ж серйозно не вважає, що перекладений десятками мов світу Олександр Пушкін і п’ятиразовий номінант на Нобелівську премію Максим Горький — погані письменники. Та чи можуть вони залишатися нашими спільними символами? Відповідь очевидна. Ні.
Але чи на часі зараз, коли триває війна, займатися пошуком нових сенсів?
— Те, що відбувається сьогодні, не завжди спрямоване на творче майбутнє, — вважає Юрій Білінський, військовослужбовець, учасникплатформи Культурних сил. — Це щось на кшталт пластиру, накладеного на рану, яка кровоточить, щоб вгамувати біль. Проте експертна спільнота, усі, хто працює у сфері культури, пам’яті та меморіалізації, зобов’язані проводити дослідження, аналізувати ситуацію та розробляти рішення, які будуть актуальними і через 20–30, а можливо, навіть через 50 і більше років.
Звісно, у процесі переосмислення історичних подій важливу роль відіграють історики, але й вони часто не завжди погоджуються одне з одним.
Наразі у Дніпрі активно позбавляються комуністичних символів, що залишилися з радянських часів. Проте їх ще вдосталь.
Наприклад, барельєф, який символізує «Дружбу народів» на фасадітеатру ім. Шевченка.Сьогодні говорити про таку дружбу язик не повертається. А з іншого боку, ідеологічно шкідливий твір, створений талановитим дніпровським скульптором, заслуженим художником України Юрієм Павловим, має певну художню цінність.
Втім, на думку експертів, таким сюжетам у Дніпрі не місце.
— Масштабна деколонізація та дерусифікація полягає у зміні топонімів, знесенні пам’ятників, пов’язаних із російською, імперською або радянською історією, а також у переосмисленні громадського простору, — констатує Микола Чабан, дніпровський історик, краєзнавець і журналіст. — Важливо було прибрати маркери персоналізації компартійної еліти. Зовсім нещодавно демонтували бюст Брежнєва. Водночас ще вистачає мілітаристських символів встановлення радянської влади. Це, наприклад, знак на честь Червоної гвардії на фасаді готелю «Асторія», закритий скотчем барельєф, присвячений штабу Другої кінної армії на будівлі обласного фінуправління. А ще — барельєф на фасаді театру ім. Шевченка, який символізує знищення українського флоту.
Як зазначає історик, проблема демонтажу таких об’єктів у тому, що їх технічно складно зняти, не пошкодивши будівлю. Також існує питання туристичного потенціалу радянської спадщини. Йдеться про використання колоніальної спадщини для залучення іноземних туристів.
— Є досвід Литви — парк Грутас, або Угорщини — Мементо-парк, які демонструють, що звалища радянських пам’ятників стають популярними туристичними локаціями, де люди вивчають механізми диктатури, — вважає Микола Чабан. — Кожен експонат у таких музеях має супроводжуватися детальною інформацією, яка розповідає про те, ким, приміром, був Брежнєв, як Маргелов придушував повстання у Празі 1968 року. Створення подібного музею у Дніпрі дозволило б виконати закон, не знищуючи історію фізично, але назавжди позбавивши її політичного впливу на свідомість міста.
Втім, є й суперечливі об’єкти. Наприклад, Катеринославська миля біля Преображенського собору. Одна частина фахівців вважає, що її потрібно прибрати. Інша — із таким рішенням не погоджується.
— Милі — це історичні пам’ятки, встановлені, за припущеннями, на шляху імператриці Катерини, що робить їх важливими об’єктами для вивчення імперської інфраструктури, — вважає Антон Кістол, науковий співробітникДніпропетровського національного історичного музею. — Тоді, за такою логікою, і Преображенський храм слід було б прибрати. Він також є аналогічним історичним об’єктом.
У Дніпрі демонтують пам’ятник Василю Маргелову, а на його місці зведуть пам’ятник українським десантникам.
— Для міста Дніпра позбавлення від соціокультурного впливу російської імперії — як червоної, так і царської — це питання психічного здоров’я та історичного виживання, — переконанийАндрій Денисенко, заступник міського голови. — Ми виправляємо історичні несправедливості, які нам нав’язала москва, зводячи пам’ятники своїм вождям, викорінюючи все українське. Сьогодні ми закладаємо основи нашої державності. Один із пам’ятників, який необхідно демонтувати, — пам’ятник Маргелову. Таке рішення вже ухвалене, і зараз воно перебуває на стадії реалізації. Думаю, що на травневій сесії Дніпровської міської ради буде ухвалене рішення про передачу пам’ятника до музею 25 Січеславської повітряно-десантної бригади. До речі, поруч розташований пам’ятник комуністичному діячеві Сташкову, і те, що його досі не демонтовано, — це недопрацювання Мінкульту, яке не надало відповідних дозволів.
Демонтаж пам’ятника генералу Маргелову підтримують багато ветеранів російсько-української війни.
— Берет, тільник, десантура — у 1990-х ці слова звучали потужно й переконливо, — розповідає Олег Борщевич, начальник відділуКП «Ветеранський простір». — У перші роки після розпаду СРСР такий пам’ятник, можливо, і був доречним. Але зараз жертвами російського ВДВ — «військ дяді Васі» — стають українські захисники, наші десантники, звичайні мирні люди, зокрема й діти. Сьогодні під прапорами Маргелова воюють окупанти. Тому пам’ятник цьому радянському генералу потрібно прибрати з набережної Дніпра.
Зауважимо, що на місці цього об’єкта планують встановити пам’ятник десантно-штурмовим військам ЗСУ. Презентація його макета відбулася у лютому 2025 року. А ось пам’ятник воїнам-афганцям, що розташований поруч, залишиться.
— Це чудовий пам’ятник, відкриттю якого свого часу намагалася перешкодити комуністична верхівка області, — згадує заступник міського голови Андрій Денисенко. — Адже там є дуже точні слова Кобзаря про те, яку відповідальність мають нести імператори, що топлять у крові свій народ. Актуальні ці слова і щодо несправедливої колоніальної афганської війни, в яку Україну та наших молодих хлопців тоді втягнуло старіюче керівництво СРСР. Скульптори приховували цю фразу від обкому Дніпропетровщини. Потім про цитату Шевченка з поеми «Кавказ» донесли до КДБ, і пам’ятник не хотіли відкривати. Але товариство ветеранів Афганістану схвалило проєкт: «А ми — за!». Пам’ятник відкрили!
Звісно, не можна не згадати ще один важливий момент. Прибрати пам’ятники-рудименти — це лише пів справи. Необхідно сформувати новий культурний простір. Займуться цим уже після війни, але про концепцію такого простору потрібно думати вже сьогодні.
— Прибираючи пам’ятники тоталітарному режиму, бажано осмислити, що можна розмістити на їхньому місці, — висловив свою точку зору дніпровський архітектор Сергій Полюшкін. — Навіть коли у 1917 році до влади прийшли більшовики, вони розробили так званий ленінський план монументальної пропаганди. Це природно! І сьогодні потрібно подумати, як увічнити пам’ять наших захисників, мирних загиблих дніпрян. Тут необхідний комплексний підхід з урахуванням об’ємно-просторових, середовищних, тактильних, світлозвукових рішень. Ще коли на центральній площі знесли пам’ятник Леніну, ми зі скульптором Олександром Зобенком суто теоретично розглядали варіанти нового пам’ятника на цьому місці. Свої ідеї були й у наших колег. Один із найважливіших міських об’єктів — привокзальна площа. Це ж ворота Дніпра! Кожен, хто приїжджає на залізничний вокзал, насамперед бачить цю площу. Зрозуміло, що цей простір потребує вдосконалення. Щоб після демонтажу пам’ятника Петровському він став кращим. Щоб Дніпро тішив око як корінних містян, так і гостей.
Архітектор наголосив, що масштабні містобудівні проєкти сьогодні реалізувати неможливо. Із цим важко сперечатися. Але не варто сидіти склавши руки.
— Так, зараз цим не можна повноцінно займатися, — констатує Сергій Полюшкін. — Триває війна. Але для того, щоб створити проєкт і втілити його в життя, потрібен час. І якщо зараз ні про що не замислюватися, то ми можемо просто відстати в розвитку, загальмуватися на довгий час. Ідеї не повинні застоюватися! Тому зараз важливо реалізовувати хоча б невеликі проєкти. Хоча б у малій пластиці. Думка має працювати. На благо нашого улюбленого міста!
Фото Валерія Кравченка
Категорія:Війна,Влада,Новини Дніпра,Тема дня
Позначки:Головне,Дніпро,Україна Росія війна
Приєднуйтесь до нас у