У Житомирі Дім ветерана став важливим осередком підтримки для тих, хто пережив жахи війни. Цей центр активно займається реабілітацією військових і їхніх родин, пропонуючи різноманітні програми, які допомагають відновити психологічний та фізичний стан учасників бойових дій. Одним із ключових напрямків діяльності є арттерапія. Вона дозволяє ветеранам виразити свої емоції через творчість, що часто стає першим кроком до подолання травмуючого досвіду. У рамках занять проводяться майстер-к
Житомирський дім ветерана став одним із перших ветеранських просторів в Україні, створених для адаптації та реінтеграції військових після повернення з фронту. Тут ветерани та їхні родини можуть отримати психологічну, юридичну та соціальну підтримку, пройти спортивну реабілітацію, долучитися до арттерапії чи просто побути в безпечному місці. Про те, як працює цей простір, які історії надихають найбільше та чому такі центри мають з’явитися в кожній громаді, в ефірі програми «Простір захисту» на Армія FM розповіла очільниця Житомирського дому ветерана, волонтерка Юлія Толмачова.
— Розкажіть про Дім ветерана. З чого все почалося і якою є його діяльність зараз?
— Це був один із перших ветеранських просторів, який будувався в Україні саме по такій системі, як зараз працюють багато просторів. Заснувала цю ідею Оксана Коляда. Перший такий експериментальний проєкт був саме у нас, у Житомирі. Ми почали працювати, мене поставили керівником, і так усе й закрутилося. Бо я багато їжджу на фронт і працюю з хлопцями, які приходять сюди у відпустку, ще до того, як починався ветеранський простір, то це для мене те, що мені подобається і те, що я із задоволенням роблю.
— Дім ветерана буквально звучить як місце, де ветеранів чекають і надають підтримку. Розкажіть більше про вашу діяльність. Які послуги ви надаєте?
— У принципі всі ветеранські простори мають одну мету — адаптація і реінтеграція ветеранів до мирного життя. Ми надаємо психологічні консультації та допомогу, як і всі простори в Україні. Але у нас є ще спортивна реабілітація: плавання, басейн щодня, крім суботи й неділі, по півтори години. Також у нас є човни «Дракони» — це великі човни, в які сідає до 20 людей, і ветерани гребуть разом. Вони навіть беруть участь у змаганнях. Наші ветерани, навіть ті, хто має ампутації, із задоволенням приходять на таку реабілітацію, бо це здоров’я, це вода, ліс, річка. Особливо влітку це дає величезне задоволення. Є настільний теніс. Потім у нас є арттерапія. Малювання проходить у шпиталі щовівторка уже чотири роки, а в неділю — тут, у Домі ветерана. Найцікавіше, що картини, які малюють хлопці на арттерапії, ми відправляємо в Штати і продаємо там. Робимо арт-шоу. Наприкінці року ми провели таке шоу і за день наторгували 33 тисячі доларів.
— На що вдалося використати ці кошти?
— У нас була ціль купити велику машину-холодильник для вивезення тіл загиблих героїв. Ми її купили. І ще придбали вісім зарядних станцій. Усі ці 33 тисячі пішли дуже вчасно й дуже добре. Це також постійно мотивує хлопців. Бо часто, коли вони приходять на арттерапію, то кажуть: «Я не вмію, я не буду, я не хочу». Але коли починаєш їм пояснювати, що їхні роботи будуть продаватися за кордоном, що завдяки їхній картині допомога може піти їхньому ж підрозділу, вони дуже дивуються: «Нічого собі, це правда?» А я кажу: «Так, правда».
— Чому ви вирішили впровадити саме арттерапію?
— Я випробувала її на собі. Я була поранена і не могла вийти з посттравматичного синдрому. Одна художниця сказала мені: «Давай спробуємо малювати». Малювання дійсно допомагає вийти зі стресового стану. Я це відчула на собі, і тому ми почали впроваджувати арттерапію тут. І це дуже ефективно. Також у нас є глинотерапія — це більше в теплу пору року, бо потрібно виносити гончарний станок надвір.
— Які ще напрямки роботи є у вашому просторі?
— У нас щонеділі проходить English Speaking Club для чинних військовослужбовців і ветеранів, які хочуть вивчати або вдосконалювати англійську. Проводить заняття військовий перекладач Олена Сівак із 199-го центру. Є мобільна група, яку ми самі створили. Уже рік і чотири місяці їздимо по всій області. Надаємо юридичну допомогу, психологічні консультації, проводимо тренінги й парні консультації. Працюємо з сім’ями загиблих, зниклих безвісти, із ветеранами, чинними військовослужбовцями та їхніми дружинами.
— Напевно, є історії, які особливо запам’яталися?
— Є один хлопець, яким я дуже пишаюся. Коли ми тільки почали працювати, у нього було дві спроби суїциду. Він дуже сильно пив. Молодий хлопчина, важке поранення, практично не ходив, був паралізований. Я почала збирати кошти на приватні клініки. Ми тричі за рік відправляли його на лікування. Зараз він ходить на своїх ногах. Отримав компенсацію на житло, купив собі квартиру, а цього року збирається одружуватися. За півтора-два роки життя хлопця повністю змінилося. Я вважаю, що це дуже гарний результат.
— Ви також займаєтеся військово-патріотичним вихованням молоді?
— Так, уже два роки проводимо військово-патріотичне виховання по школах. Крім цього, робимо патріотичні квести по всій області. Наприклад, одна локація присвячена шевронам, інша — тактичній медицині. Ми розкладаємо військову аптечку і багато різних предметів, які не стосуються допомоги, і просимо дітей зібрати аптечку так, як вони вважають правильним. Це дуже цікаво і дуже класно проходить. Також у нас раз на місяць проводяться тренінги з тактичної медицини, які проводять військові медики. Ще ми навчаємо керуванню FPV-дронами. Уже дві групи пройшли тримісячне навчання і отримали сертифікати. Ми працюємо у співпраці з приватним навчальним центром, який допоміг нам із обладнанням. Навчаємо як цивільних, так і ветеранів.
— У вас є програми і для дітей?
— Так, у нас є дитяча зона і дуже багато дитячого дозвілля. Чотири роки поспіль ми проводимо свято для дітей із сімей загиблих або зниклих безвісти. Діти пишуть листи Святому Миколаю. Потім ми передаємо ці листи в Житомирський бізнес-клуб, і бізнесмени виконують бажання дітей. У цьому році ми знайшли ще одного спонсора і змогли охопити 60 дітей по всій області. Ми вручали подарунки тут, у Домі ветерана: айфони, смартфони, планшети, ноутбуки, телевізори, навіть ювелірні вироби й велосипеди. Я дуже пишаюся, що хоч чимось можемо допомогти цим дітям.
— Ви часто працюєте і з ветеранами, які мають важкі поранення чи ампутації. Що вас найбільше вражає?
— Їхня сила волі. Наприклад, коли вони приходять і бачать тенісний стіл, починають грати навіть на протезах. Стараються. Кажуть: «Може, проведемо змагання?» Ми вже проводили два турніри серед ветеранів з ампутаціями. Я дуже пишаюся нашими хлопцями. Вони повертаються після війни, мають силу прийняти нову реальність, не озлоблюються, а намагаються покращити своє життя і допомагати побратимам. Це неймовірні люди.
— Ви кажете, що такі простори мають бути в кожній громаді. Чому це так важливо?
— Тому що ветерани не повинні бути покинутими. Вони мають відчувати, що вони потрібні. Потрібні громаді. Потрібні своїй сім’ї. Я часто кажу дружинам: перші реабілітологи, перші психологи і психотерапевти — це сім’я, яка зустрічає ветерана вдома. Як ви його зустрінете, як будете поводитися — так і складатиметься ваше подальше життя. Якщо він хоче мовчати — дайте йому час мовчати. Якщо хоче виговоритися — навчіться слухати. Це дуже важливо.
— Ви працюєте і з родинами зниклих безвісти, загиблих та полонених?
— Так. У нас зараз працюють дві психологічні групи: одна — із сім’ями зниклих безвісти, друга — із сім’ями загиблих. Є сім’ї, де чоловік чи син у полоні. Це страшна невідомість. У нас є дві жінки, вони самі внутрішньо переміщені, а їхні чоловіки в полоні ще з Маріуполя. Одному дали 17 років, іншому — 15. Одна з них просто приходить до нас і каже: «Можна, я просто хочу тут сидіти». Іноді вона підіймається на другий поверх і питає: «А можна я тут полежу? Мені так хочеться спати». Я кажу: «Звісно, лягай». Навіть для таких ситуацій потрібні ці простори. Просто місце, де людина може побути в безпеці. Особливо такі простори потрібні в маленьких громадах, у селах, в ОТГ. Нам уже зараз треба готуватися до того, що ветерани будуть повертатися.
— Куди звертатися ветеранам чи їхнім родинам, якщо вони хочуть отримати допомогу?
— Ми знаходимося в Житомирі за адресою: Чуднівське шосе, 1. Це обласний центр вертебрології, ми працюємо при ньому. У нас є сторінка у Facebook — «Громадська спілка Дім ветерана». Є моя сторінка — Юлія Толмачова. Мій телефон відкритий, його можна знайти в Google, я його не змінюю вже багато років. Будь ласка, телефонуйте. На сторінці Дому ветерана також розміщені всі контакти. Ми завжди відкриті до звернень.
Довідка: Громадська спілка "ДІМ ВЕТЕРАНА"—Житомир є складовою великої родини Коаліції ветеранських просторів України. Працюємо для Ветеранів та їхніх родин безоплатно за напрямками: психологічні консультації, юридична, інформаційна та консультативна допомога.
Сторінка Дому ветерана у Facebook