У Чернівцях мешканка Слов'янська, яка змушена була покинути рідне місто через військові дії, знайшла новий сенс життя завдяки спорту. Після евакуації жінка переживала важкі часи адаптації до нового середовища та психологічного стресу, пов’язаного з війною. Вона поділилася своїм досвідом, підкреслюючи, що заняття спортом стали для неї не лише способом підтримувати фізичну форму, а й потужним інструментом емоційної реабілітації. Спочатку жінка
Коли Вікторія Повержуквиїжджалазі Слов’янська до Чернівців, спорт точно не був у списку першочергових планів. Як і для більшості людей, які вимушено залишають дім через війну, спочатку головним було адаптуватися: знайти житло, втримати емоційний баланс, навчитися жити в новому місті, постійно тримаючи в голові новини з дому, де залишилися близькі. Але саме в цій новій реальності повітряна гімнастика стала для неї не просто фізичною активністю, а способом повернути собі контроль над власним життям, внутрішню рівновагу і відчуття власної сили.
ЖурналісткаВчасних Новинпоспілкувалася з Вікторією та побувала на одному з її тренувань, аби побачити, як виглядає цей шлях до нових висот у реальному житті.
Ще у Слов’янську Вікторія вперше відкрила для себе спорт саме через флай-йогу. Тоді це було радше цікаве захоплення — щось нове, незвичне, що допомагало урізноманітнити життя. Вона почала ходити разом із колегами, але швидко зрозуміла, що їй це справді подобається більше, ніж випадковий інтерес. Після початку війни, евакуації та переїзду до Чернівців минув приблизно рік, перш ніж вона відчула гостру потребу повернути у своє життя фізичне навантаження.
“Фізична активність і спорт дуже допомагають розвіяти голову, очистити думки і заспокоїтися. Коли ти постійно живеш у напрузі, коли близьки залишаються на сході, й будь-який дзвінок чи його відсутність можуть викликати тривогу, дуже важливо мати щось, що хоча б ненадовго повертає тебе в теперішній момент”, — розповідає Вікторія.
Спочатку вона знову спробувала флай-йогу, але швидко зрозуміла, що хоче чогось більшого — так у її житті з’явилася повітряна гімнастика. Сьогодні Вікторія не тільки тренується кілька разів на тиждень, а й бере участь у змаганнях і виходить на сцену у категорії 30+. Вона вже двічі брала участь й обидва рази як єдина учасниця у своїй віковій категорії.
“Я приходила туди не для того, щоб комусь щось довести. Для мене це було про те, щоб відповісти на питання собі: а я можу? Якщо людина хоче спробувати щось нове, але боїться, бо вважає, що вже пізно, то я точно можу сказати — не пізно. Якщо є бажання, якщо є готовність дисципліновано працювати, то можливо набагато більше, ніж здається”, — каже вона.
Окремою опорою на цьому шляху для Вікторії стала підтримка її коханого, який нині служить на Донеччині. Попри відстань, службу і не завжди стабільний зв’язок, саме він став одним із тих, хто допоміг їй не знецінювати себе у моменти сумнівів. Вікторія зізнається, що перед першими виступами найбільше хвилювалася не лише через складність номерів, а й через власний вік, адже поруч переважно були значно молодші учасниці.
“Я певною мірою комплексувала, бо думала: всі юних, а я старша. Але він постійно давав зрозуміти, що це взагалі не робить мене гіршою. “Те, що ти старша, не означає, що ти слабша чи менш здібна. Є ти, твій тренер, твоя робота — і саме це головне”, — повторював він. Зараз вже, звісно, я і сама це розумію”, — ділиться вона.
У ситуації, коли коханий сам перебуває на війні, його підтримка стала для Вікторії особливо цінною. Навіть на відстані він цікавиться її виступами, мотивує не зупинятися і жартує після чергових синців та гематом: “То у вас там, мабуть, бійцівський клуб під прикриттям”.
У чернівецькій студії Another Side, що знаходиться у торгівельному центрі за адресою Складський провулок 1, і де нині тренується Вікторія, думку щодо відсутності обмежень за віком підтверджують щодня. Тут займаються не лише підлітки, а й дорослі, зокрема жінки, які приходять без жодної спортивної бази, часто — після складних життєвих змін, переїздів або тривалих психологічних навантажень.
Як пояснює тренерка студії Софія, вік чи відсутність підготовки не є перешкодою — головне правильно підібраний підхід.
“На повітряну гімнастику можна приходити без спеціальної фізичної підготовки. Вона набувається поступово, у процесі занять. Ми завжди враховуємо вік, фізичні можливості, психологічний стан людини. Бо, звісно, у 18, 38 чи 50 років тіло реагує по-різному: десь потрібно більше часу, десь інше навантаження, але це не означає, що людина не зможе. Просто для кожного буде свій шлях”, — пояснює вона.
За її словами, у студії регулярно займаються і переселенки, для яких такі тренування стають не лише спортом, а й важливою частиною адаптації в новому місті.
“Сьогодні у нас лише троє дівчат, і дві з них якраз переселенки (Вікторія та ще одна дівчина з Луганської області — ред), — посміхається тренерка. — Для багатьох жінок, які переїхали через війну, це значно більше, ніж просто фізична активність. Це можливість відчути себе сильнішою, повернути впевненість у собі, переключитися з постійної тривоги. Крім того, це нове коло спілкування, підтримка, знайомства. Людина перестає бути наодинці зі своїми переживаннями”, — говорить тренерка.
У студії наголошують і на безпеці: сертифіковані кріплення, мати, постійний супровід тренера. Якщо людина боїться висоти чи поки психологічно не готова до повітряної гімнастики, їй можуть запропонувати почати зі стрейчингу, пілатесу чи інших напрямків, поступово підводячи до складніших елементів.
“Вік не є бар’єром. У нас є люди, які тренуються просто для себе, для задоволення, для здоров’я. До мене приходила жінка, скажімо, 40+. Зараз не може займатися через деякі проблеми зі здоров’ям, але у неї добре виходило. А є й ті, хто згодом виходить на сцену, як Вікторія. Найважливіше — дати собі шанс почати”, — підкреслює вона.
Читайте також:Графіка, народжена з емоцій: роботи Вікторії Повержук зі Слов’янська доступні для придбання (фото, контакти)
Повітряна гімнастика перестала бути лише тренуванням для підтримки фізичної форми, хоча вона дійсно дає сильний м’язовий корсет, витривалість та гнучкість. Тепер це спосіб психологічного розвантаження.
“Коли ти на полотнах чи на кільці, то не можеш думати про щось інше. Ти концентруєшся тільки на тому, де твоя рука, як ти тримаєшся, як виконуєш елемент. І саме в цей момент голова очищується. Усі тривоги хоча б ненадовго відступають”, — ділиться вона.
Водночас Вікторія чесно говорить і про складність цього спорту. Це не лише краса, сцена й видовищність, це також синці, падіння, розтягнення і дисципліна.
“Для того, щоб злетіти, треба спочатку просто прийти. А потім — продовжувати, особливо тоді, коли немає настрою, не хочеться, важко, страшно чи щось не виходить. Бо результат — це не про натхнення раз на тиждень. Це про системність”, — каже Вікторія, яка вже здобуває переможні місця на змаганнях.
Саме тому її історія значно ширша за історію про спорт. Це приклад переселенки зі Слов’янська, яка в новому місті знайшла не лише захоплення, а й внутрішню опору. Іноді цей шлях починається не з великих рішень, а з одного простого кроку — дозволити собі спробувати. Навіть якщо здається, що “вже запізно”. Бо, як доводить Вікторія, злетіти можна у будь-якому віці. І не лише в спорті.