«Друга столиця» області. Як Велика Олександрівка стає центром життя деокупованої Херсонщини

Поки прибережна частина населених пунктів деокупованої Херсонщини залишається під постійними обстрілами, умовно тилова Великоолександрівська громада намагається відновити базові речі, без яких люди не повертаються додому: школи, водопостачання, спорт для дітей, робочі місця і транспорт.

За останній рік у громаді відремонтували покрівлі у 20 багатоквартирних будинках, добудовують укриття для змішаного навчання, запускають спортивні секції та працюють над великими проєктами водопостачання. Водночас частину планів доводиться відкладати через нестачу кадрів, мобілізацію працівників та складні бюрократичні процедури.

Зʼявилися у громаді і безпекові виклики, які вносять корективи в плани.

Голова Великоолександрівської громади Наталія Корнієнко в інтерв’ю МОСТу розповіла про життя та здобутки громади на сьогодні.

Скажіть, які зміни відбулися в громаді за останній рік? Що ви можете підсумувати для себе?

Серед ключового маємо відремонтовані покрівлі в 20 багатоповерхівках коштом донорів. У межах програми єВідновлення немає можливості виконати саме ремонт місць загального користування, а покрівля багатоповерхівки якраз це передбачає.

За словами Наталії Корнієнко, це пошкоджені двоповерхівки під час бойових дій у 2022 році. Їх загалом налічується 40 в громаді. Кілька років вони стояли без ремонту: десь задували піною, десь перекривали власними силами.

Що скажете про освіту в громаді?

Якщо ми говоримо про освіту… Все ж таки очікуємо, що цього року у нас буде запущено в двох навчальних закладах змішане навчання. Це Білокриницька опорна гімназія та Великоолександрівський ліцей.

Якщо закінчать укриття?

Закінчать. У Білій Криниці уже зараз опрацьовуються документи по введенню в експлуатацію, і Велика Олександрівка також буде 100% введена в експлуатацію.

А не буде такої ж історії як у Високопіллі? Коли побудували, а вже майже рік вони нормально не працюють.

На жаль, після будівництва починається ще один довгий етап — паперовий. І як би не хотілося, швидше пройти його неможливо, бо є чітка процедура оформлення документів. Додам, що також у нас почала роботу дитячо-юнацька спортивна школа. Там займаються футболом. Учні нашої громади — це чемпіони області по футболу. Вони їздять також на змагання у Кривий Ріг, у сусідню область, в інші населені пункти. Є також тенісисти. Запрацювало відділення по самбо. От самбо у нас на сьогодні — наймасовіший вид спорту, яким займаються 65 дітей.

А хто взагалі це все запускає?

Військова адміністрація запускає. Бо яка б ініціатива не була, це потрібно втілювати в життя.

Скільки ви в спорт вже вклали грошей?

Я не підраховувала. Ну от лише на спортивну форму ми витратили 120 тисяч гривень. Не вважаю, що це дуже великі кошти. Форма повинна бути сертифікована. Бо якщо вона не сертифікована, так — це коштує набагато дешевше, але в ній не допускають до змагань. Нам таке не потрібно. Ми на себе взяли витрати по придбанню спортивної форми для дітей. Вона передається в користування і потім буде як обмінний фонд. Тому що, наприклад, у нас є багатодітні родини, де по двоє дітей йдуть на навчання, а ми розуміємо, що діти мають властивість рости і кожного року потрібен новий розмір. Родина не знайде кошти в розмірі 5000 гривень, щоб все ж таки придбати на двох дітей форму.

У громаді спортом займаються понад 200 дітей. Футбольні секції ДЮСШ працюють у Великій та Малій Олександрівці.

За словами Корнієнко, для Великої Олександрівки завжди були важливими єдиноборства. Однак після того, як тренер добровольцем пішов до ЗСУ, діти фактично залишилися без занять. Тому в громаді вирішили розвивати самбо разом із Херсонською обласною федерацією. Для цього під час ремонту однієї з комунальних будівель облаштували тренувальний простір

А там є і спортивна зала?

Так, секція працює з січня, і головне тут — безпека: є надійне укриття, куди діти переходять під час тривог, не перериваючи тренувань. Ми додали нове обладнання, але найцінніше — це соціалізація. Ви не повірите, але бувають випадки, коли однокласники вперше знайомляться наживо саме тут, на самбо. Після чотирьох років без нормального спілкування та фізкультури бачити їхній азарт — це найкраще натхнення. Ми розуміємо, що кожна гривня, вкладена в цей напрямок, повертається не лише фізичним, а й психологічним здоров’ям дітей. Та й батькам зараз це дає такий необхідний спокій

Наскільки це сприяє поверненню людей? Сприяє?

І ви бачите людей, які повертаються?

А школа, як ви гадаєте, наскільки допоможе поверненню? Як ви прогнозуєте?

Ми очікуємо, що ще десь 10% дітей повернуться до міста. Багато хто зараз залишається там, де є повноцінне офлайн-навчання або де батьки вже встигли знайти роботу й облаштувати побут — це зрозумілий і вагомий фактор.

Чому ми так зачепилися за ідею із секцією самбо і зраділи, що знайшли тренера? Бо нам дуже хотілося дати корисне заняття саме хлопцям, хоча насправді цей спорт виявився цікавим для всіх. Зараз у нас займається 65 дітей, і 15 із них — дівчата. Це крутий показник, який доводить: дітям просто важливо бути в русі та спілкуватись.

Що з робочими місцями? Чим люди живуть?

Люди в громаді живуть переважно сільським господарством. На жаль, минулий рік видався вкрай важким: спочатку посіви вимерзли, а те, що вціліло — просто засохло. Ми неодноразово піднімали це питання на всіх рівнях — завдяки підтримці керівництва області та нашого народного депутата Сергія Козиря вдалося вийти напряму на міністра. Результат є: сьогодні наша область першою отримує компенсації за знищені посіви

Перший заступник голови Херсонської ОВА Дмитро Бутрій каже, що і єдина, скоріш за все.

Саме так. Зараз до нас заходять донори, які готові фінансово допомагати і фермерам, і підприємцям. Наприклад, через Mercy Corps люди отримують гранти: хтось купує борону, хтось — трактор, кожен те, що йому зараз найнеобхідніше. Дуже класна ініціатива для аграріїв — телеграм-канал директора департаменту розвитку сільського господарства та зрошення Херсонської ОВА Дмитра Юнусова. Там уже майже десять тисяч підписників, і це реальний інструмент: усі, хто працює «на землі», одночасно отримують оперативну інформацію. Також допомагають наради в ОВА «Діалог з владою» — там можна напряму підняти болючі питання й отримати відповіді

Який ви бачите від всього цього ефект для громади?

Ефект для громади ми бачимо в тому, що люди своєчасно поінформовані про пільги, про можливості, які вони мають, вони можуть задати питання і отримати зворотній звʼязок. Скажемо чесно, до повномасштабного вторгнення такого не було. Можливо, через те, що ми жили в інші часи, і якось ми звикли до саме того ритму. Сьогодні все по-іншому.

До вас приїжджав перший віце-спікер Верховної Ради Олександр Корнієнко З фермерами вашими зустрічався, так?

Так. Це дійсно дуже важливо. Коли до нас приїздять міністри, їхні заступники чи інші представники влади — це завжди більше, ніж просто візит. Я бачу по їхніх очах: вони особисто переймаються тим, що тут відбувається. Вони бачать не просто “Херсонщину під обстрілами”, яка нібито занепадає, а бачать живих людей, які продовжують працювати. Коли такий керівник приїде, особисто поговорить із фермером, почує його біль — тоді процес дійсно рушає з мертвої точки. І все буде вирішено.

Або ж чесно скажуть, що вирішити це неможливо. Давайте бути реалістами: не на все є готові відповіді. Бувають законодавчі бар’єри, які не перестрибнути, або ж просто фізичні обмеження, які не подолати. Не буває так, щоб усе й одразу можна було владнати, і це теж треба розуміти

А якісь нові інвестори, підприємства може цікавляться вами?

Поки ні. Але ми активно працюємо з Агенцією регіонального розвитку. Практично два тижні фахівці нашої військової адміністрації знаходяться на двох навчальних візитах-тренінгах саме по розвитку малого, середнього бізнесу.

Наталія Корнієнко розповіла, що громада разом з Агенцією регіонального розвитку працює над кількома великими проєктами, зокрема, у сфері сільського господарства. Частину з них поки не озвучують публічно, однак у громаді вже вивчають досвід Миколаївщини та готують власні ініціативи.

За її словами, Велику Олександрівку дедалі частіше розглядають як майданчик для розвитку нових проєктів. У громаді сподіваються, що це допоможе створити нові робочі місця та сприятиме поверненню людей.

А скільки зараз населення громади?

На сьогодні 12 тисяч ми маємо офіційно. Хоча, чесно кажучи, порахувати точно вже неможливо. У нас сьогодні немає такої гуманітарної допомоги, щоб кожна людина отримала і це допомогло точному підрахунку. Але аналізуючи саме комунальні послуги по водопостачанню і по вивезенню твердих побутових відходів, розуміємо, що ми вже десь на межі тої чисельності, яка у нас була до великої війни. Тоді у нас було 16,5 тисяч, на сьогодні вважаємо, що 12. Хоча ще раз кажу, порахувати от прям достеменно складно.

Так, в нашій громаді 2200 переселенців. Наразі ми в очікуванні реалізації певного такого проєкту саме по розміщенню ВПО.

А чим вони тут будуть займатися? Є у вас розуміння?

Віковий склад ВПО в нашій громаді  — це люди більше пенсійного віку. Молоді люди працездатного віку  їдуть далі, щоб там десь знайти роботу.

А що ще цікавого з проєктів?

Ми зараз активно займаємося енергоефективністю. Зокрема, встановлюємо сонячні станції для наших систем водозабезпечення. Це масштабна робота, і зараз триває один із найважливіших проєктів — будівництво водогону в селищі Біла Криниця. Реалізуємо його разом із ЮНІСЕФ. Загальна вартість проєкту — 24 мільйони гривень. З них 4 мільйони складає ПДВ, і ці витрати громада взяла на себе

Це якісь помпи, башта?

Ми працюємо над великим водогоном від Твердомедового до Білої Криниці. Вже готовий проєкт по самій Білій Криниці вартістю 30 мільйонів гривень. Для нашого бюджету це непідйомна сума, тому ми залучили кількох донорів — проєкт уже на фінальній стадії, маємо всі погодження. Очікуємо на старт робіт наприкінці цього або на початку наступного року. Це справді грандіозні плани для громади.

Схожа ситуація і в Трифонівці. Ми реалістично оцінили сили: знайти донора одразу на все село неможливо, тому розділили проєкт на частини. На першу половину села вже є підтвердження — донор навіть провів тендер, тож незабаром підпишемо меморандум.

Це питання критичне. Трифонівка віддалена від Великої Олександрівки, а труби там старі, ще від систем зрошення. Там постійні пориви — справжня катастрофа, через яку люди сидять без води, та ще й якість самої води жахлива. Роботи почнемо вже цього року.

Водночас, частину проєктів у громаді доводиться реалізовувати повільніше, ніж планували. За словами посадовиці, на темпи ремонтних і будівельних робіт впливають як бюрократичні труднощі, так і нестача працівників через мобілізацію.

У громаді сподіваються швидше завершити відновлення шкіл та активніше розвивати спортивну інфраструктуру. Після будівництва протирадіаційного укриття у Великоолександрівському ліцеї там хочуть оновити футбольне поле та облаштувати волейбольний і баскетбольний майданчики, а також бігові доріжки. Наразі для цього шукають донорів.

Яка ситуація наразі із віддаленими населеними пунктами?

До Давидового Броду дороги відремонтовані. Це дозволить мати два варіанти для навчання у змішаному форматі: у Малоолександрівському або Білокриницькому навчальному закладах. Там гарні дороги — 10 хвилин і уже діти будуть знаходитись в навчальному закладі. Без всяких ілюзій, відновлювати у Давидовому Броді навчання — ні. Втім, амбулаторіятам  запрацювала.

А як зараз справи з Білогіркою?

Питання складне, особливо безпекове. Але цифри говорять самі за себе: майже всі, хто подавався на відшкодування за знищене майно, обрали сертифікати. Здається, лише одна родина взяла кошти на відбудову. Ми реалісти й розуміємо: люди навряд чи повернуться в село. Там і до війни було всього 38 дворів — ні магазину, ні пошти…

Наскільки я розумію, з внутрішнім транспортом теж є складнощі?

Так, це те, що нам поки не вдалося запустити. Зараз ми активно шукаємо рішення саме для Великої Олександрівки. Цікаво, що внутрішніх маршрутів у нас не було фактично з 90-х років. Зараз ми розробили проєкт безбар’єрного маршруту, будемо презентувати його на обласній Раді безбар’єрності. Також сподіваємося на підтримку громад-партнерів із програми «Пліч-о-пліч». Нам дуже потрібен цей транспорт.

Зараз Велика Олександрівка логістично зв’язана лише з Кривим Рогом?

Зовнішньо — переважно так. Є ще сполучення з Херсоном, але через небезпеку люди користуються ним обережніше. Ми дуже хотіли запустити маршрут на Миколаїв — зверталися до їхньої ОВА, бо це відкрило б нашим мешканцям доступ до залізниці, нових лікарень, а студентам — до навчання. На жаль, поки отримали відмову: влада там це питання не розглядає, а приватні перевізники не виявили бажання. Хоча я впевнена — маршрут був би забитий. Тож поки вся логістика дійсно тримається на Кривому Розі.

Щодо людей: вчителі повернулися до шкіл чи роз’їхалися?

90% наших педагогів на місці. Ті, хто зараз викладає дистанційно, готові вийти в класи, щойно ми повернемося до офлайн-навчання. Звісно, є певний дефіцит — нам дуже потрібні фізики та математики, бо хтось виїхав, а хтось уже пішов на пенсію.

А крім відбудови, які потреби зараз найгостріші?

Кадри. Особливо лікарі: хірурги, офтальмологи. Ми навіть готові забезпечувати фахівців житлом. До речі, ціни на нерухомість у нас підскочили: якщо раніше однокімнатна квартира коштувала 10 тисяч євро, то зараз просять і 15.

Ну, ви ж тепер фактично стали центром, «другою столицею» області.

Так і є, статус змінився. Зараз нам дуже потрібен реабілітолог — таких фахівців знайти найважче. Ми готові платити йому зарплату з місцевого бюджету, аби лише людина працювала. До того ж ми беремо участь у конкурсі на будівництво сучасного реабілітаційного центру за підтримки уряду Франції. Результати чекаємо вже у травні. Це буде амбулаторія та стаціонар «з нуля»: з фізичною, психологічною реабілітацією та потужною діагностикою.

Як ви загалом оцінюєте безпекову ситуацію?

Безпечних місць в Україні зараз немає, передбачити щось неможливо. Тому ми просимо людей не ігнорувати тривоги та вірити в ЗСУ.

Кажуть, що сільськогосподарські землі громади розміновані вже на 99%?

Так, аграрні угіддя майже чисті. Проте посадки, береги річок та окремі ділянки біля Інгульця все ще залишаються небезпечними. У Білогірці та Давидовому Броді, де було найбільше «сміття» після боїв, зараз активно працює спеціальна техніка для розмінування.