У Києві сталося чергове сумне підтвердження процесів, які загрожують архітектурній спадщині міста. Будинок модерну на вулиці Тарасовій, зведений у 1909 році, був знесений у 2012 році під приводом реконструкції території. Ця подія викликала обурення серед архітекторів і культурних діячів, адже будівля не лише мала історичну цінність, а й була яскравим прикладом українського модернізму. Архітектура початку XX століття відзначалася оригінальністю форм і новатор
П’ятиповерховий прибутковий будинок у стилі модерн на вулиці Алли Тарасової, 4 у Києві, зведений 1909 року в садибі І. Червоненкіса, було знесено у 2012 році після пожежі. Перед цим будівлю роками свідомо доводили до аварійного стану, аби звільнити ділянку під офісний центр. Про історію споруди нагадує сторінка«Київ, якого немає. Втрачені пам’ятки».
Споруда була зведена 1909 року як прибутковий будинок у садибі підприємця І. Червоненкіса. Дослідники припускають, що її автором міг бути архітектор Ф. Олтаржевський, однак документального підтвердження цьому наразі не знайдено.
Фасад будівлі поєднував ділянки з відкритим цегляним муруванням і тинькованими поверхнями — характерний прийом для київського модерну початку ХХ століття. Центральну вісь підкреслював еркер на рівні третього й четвертого поверхів, а завершував композицію щипець — декоративний трикутний фронтон, типовий для споруд цього стилю. Як мираніше писали, будинки у стилі модерн на Костянтинівській — ще один приклад того, як цей архітектурний пласт Києва поступово зникає.
Окрім виразного зовнішнього вигляду, будинок мав цінні інтер’єри: ліплений декор стель і стін зберігався аж до початку ХХІ століття. Внутрішній двір мав форму колодязя, характерну для міської забудови того часу. Позаду головного корпусу розташовувався прибудований чотириповерховий флігель.
Доля пам’ятки була вирішена ще в 2000-х роках, коли на її місці запроектували офісний центр. Після цього будинок почали методично занедбувати: мешканців відселили, необхідний ремонт не проводився, а сама споруда поступово набула ознак аварійності.
Подібна схема — свідоме доведення історичної будівлі до непридатного стану з подальшим знесенням під приводом аварійності — була поширеною практикою в Києві у 2000-х і на початку 2010-х років. Вона дозволяла забудовникам отримувати цінні ділянки в центрі міста, формально дотримуючись процедур.
У 2012 році в будинку сталася пожежа, після якої споруду остаточно розібрали. Офісний центр, заради якого знищили пам’ятку архітектури, так і не було зведено на цьому місці. Як мираніше писали, будинок митрополита у Голосієві знесли ще у 2008 році — абсолютно схожа схема: штучно створений аварійний стан як офіційний привід для знесення цінної пам’ятки архітектури.
Київський модерн початку ХХ століття — порівняно нечисленний пласт міської спадщини. Більшість споруд цього стилю зосереджена в центральних районах міста, і кожна втрата є невідновною. Будинок на Тарасової, 4 виділявся не лише характерними зовнішніми рисами — еркером, щипцем, фактурним фасадом, — а й автентичними інтер’єрами, які в Києві збереглися вкрай рідко.
Якщо припущення про авторство Ф. Олтаржевського підтвердилося б, споруда мала б додаткову мистецтвознавчу цінність як частина творчого доробку цього архітектора. Втім, навіть без атрибуції будинок являв собою цілісний зразок стилю, задокументований в реєстрах пам’яток.
Схема свідомого занедбання, застосована у випадку будинку на Тарасової, використовувалась і щодо інших споруд у різних частинах міста. Як мираніше повідомляли, на Печерську продовжується демонтаж палацу Розумовського — ще одного об’єкта, доля якого викликає занепокоєння у містян і пам’яткоохоронців.
Сторінка «Київ, якого немає. Втрачені пам’ятки» фіксує подібні випадки, зберігаючи фотографічну та описову документацію зниклих будівель. Інвентаризація втрачених об’єктів є важливим інструментом для формування містобудівної політики та захисту того, що залишилося.
Знесення будинку на Тарасової, 4 — приклад того, як юридично законні механізми можуть використовуватись для знищення архітектурної спадщини. Розуміння цих схем допомагає містянам і громадським організаціям своєчасно реагувати на загрози іншим історичним будівлям Києва. Збереження модерну початку ХХ століття — частина ідентичності міста, яку неможливо відновити після втрати.
Фіксація і популяризація таких випадків у соціальних мережах — один із інструментів громадянського контролю. Кожна задокументована і публічно висвітлена втрата збільшує суспільний тиск на владу щодо захисту тих архітектурних пам’яток, які ще можна врятувати від знесення.
Як мираніше писали, найстаріший будинок біля Майдану знищили як пам’ятку Шевченківського бульвару. Також ми повідомляли, щона Печерську відновили демонтаж палацу Розумовського.
Віталій Гринчук — журналіст і медіаменеджер із семирічним досвідом у медіагалузі. Має гуманітарну освіту, яка формує його підхід до роботи з текстом, контекстом і аудиторією. За роки практики пройшов шлях від журналіста до управлінця — поєднує редакційне мислення з розумінням медіапроцесів зсередини.