У Запоріжжі ветеран з Мелітопольського району вже два роки стикається з труднощами при оформленні пенсії по інвалідності, що змушує його жити на мізерні 3000 гривень на місяць. Ця ситуація викликала обурення як серед місцевих жителів, так і в широкій спільноті, адже вона підкреслює проблеми соціального захисту ветеранів. Чоловік, який віддав багато років службі у Збройних силах України, тепер опинився в скрутному становищі через бюрократичні перепони.
Мелітопольський ветеран Генадій Гнатюк, колаж РІА Південь
У Запоріжжі переселенець з Мелітопольського району, який добровольцем пішов на фронт у 2022 році, а після поранення отримав інвалідність, вже два роки воює з ТЦК. Через бюрократію ветеран не може оформити пенсію по інвалідності. Чоловік живе на 3000 грн виплат ВПО.
Генадій Гнатюк родом з Рівненської області (Березівського району). Але більшу частину життя прожив на Мелітопольщині — у Приазовському. Коли селище окупував ворог, Генадій одразу виїхав на підконтрольну Україні територію — до Запоріжжя. Дружина з донькою вже були там.
— Не уявляю собі життя в окупації. А зараз — тим більше. Недавно дізнався, що ворог уже зніс мій будинок. Від нього залишився лише фундамент, — каже Генадій.
Спочатку переселенець влаштувався на роботу на завод «Мотор Січ». А через декілька місяців звільнився і пішов добровольцем на фронт. Воював на Запорізькому напрямку у складі 98-го окремого батальйону територіальної оборони «Азов-Дніпро» 108-ї бригади. Спочатку був снайпером, потім командиром БМП, далі — командиром відділення. Служив на Оріхівському напрямку, звільняв Роботине. Перше поранення отримав під Луговим у 2023 році.
Генадій Гнатюк під час служби, фото з домашнього архіву
— Був щільний обстріл, і ми довго не могли навіть вийти з бліндажа. А коли стихло, вийшли з побратимом. І саме в цю мить танк вистрелив. Я аж перелетів через товариша. Він одразу загинув, а мене поранило. Нас забрала інша бригада і привезла у Новоселівку Оріхівського району. Далі мені стало гірше, і побратими відвезли мене у лікарню Запоріжжя, — пригадує Генадій Гнатюк.
Генадій Гнаютюк (праворуч) фото з сімейного архіву
Після лікування боєць знову повернувся на фронт і продовжив воювати. Але у 2024 році під час бойового виїзду автівка, в якій їхав сержант Гнатюк, перекинулась. Генадій отримав тяжку контузію. Його евакуювали до Запоріжжя в лікарню. Саме там у нього стався крововилив у мозок.
Наслідки поранення і крововиливу — параліч правої сторони, високий ступінь втрати пам’яті, глухота, втрата зору.
— Бувало таке, що він мене наче слухає, але через деякий час уже нічого не пам’ятає. Декілька разів потрібно було повторювати думку. У нього була втрата абстрактного мислення. Кожного разу доводилось різними словами щось пояснювати. Коли його виписали з лікарні, почались страшні приступи. Він зненацька починав кудись бігти. Це було страшно — дитина дуже лякалась. Папа з дзеркальними очима кудись біжить. Серед ночі підривався і кричав: «Мені треба бігти до хлопців і тягнути їх». Психологічно це було дуже важко пережити, — пригадує дружина Юлія.
Фізична реабілітація допомогла частково відновити рух ноги. Генадій, хоч і тягне її, але пересувається самостійно. А от рука залишається нерухомою.
Після виписки з лікарні Генадій розпочав оформлення інвалідності. І виявилося, що пережите ним пекло війни — ніщо у порівнянні з виснажливою чиновницькою бюрократією. Чоловік пройшов ВЛК, і лікарі визнали його непридатним до служби з виключенням зі Збройних сил України. Спочатку він отримав інвалідність III групи на рік. З частини Генадія звільнили.
— Але вже потім у ТЦК мені повідомили, що я мав пройти ще якесь контрольне ВЛК. Я звернувся до ТЦК за направленням для проходження цього ВЛК. Вони дали направлення у Дніпро для проходження військово-лікарняної комісії у в/ч А4615 . Я поїхав з дружиною до Дніпра. Але нам там сказали, що не мають жодного відношення до Вільнянського РТЦК та СП і не прийняли мене. Я знову звернувся до ТЦК і все їм переказав. А у відповідь почув: «Ми вам нічим допомогти не можемо».
Через рік, уже за направленням сімейного лікаря, Генадій знову пройшов ВЛК і МСЕК. Через поранення почались інші ускладнення зі здоров’ям сорокарічного ветерана.
— Зробили МРТ, і в нього виявили кісту в голові. Лікар сказав, що потрібно спостерігати: якщо буде рости — видалятимуть. Почалась гіпертонія. Без ліків він уже не може жити, — розповідає дружина ветерана.
Генадій через адміністративний центр отримав посвідчення ветерана і особи з інвалідністю внаслідок війни. А от пенсію по інвалідності отримати не може — Вільнянський РТЦК та СП не дає довідку через те, що боєць був звільнений зі Збройних сил України без «контрольного ВЛК».
Більше того, плутанина з інформацією про стан ветерана почалась і в інших державних установах. У програмі «Резерв+» вказана довічна група інвалідності, але немає жодного слова про те, що вона отримана внаслідок війни.
Натомість у програмі «Ветеран PRO» є чітке формулювання: «Особа з інвалідністю III групи внаслідок війни».
Скріншот з додатків "Резерв+" і "ВетеранPRO"
Генадій з дружиною Юлією вже два роки ходять по замкнутому колу. РТЦК та СП стоїть на своєму — не пройдене ВЛК, тому у видачі документів на отримання пенсії по інвалідності відмовлено.
— З посвідченнями ветерана і особи з інвалідністю внаслідок війни я звернувся в ТЦК знову. А ТЦК знову каже, щоб я проходив якесь ВЛК. А навіщо мені його проходити? У мене вже є статус ветерана і особи з інвалідністю внаслідок війни. І офіційно на роботу не влаштуєшся, бо скрізь потрібні документи — пенсійне посвідчення. Ходимо по замкнутому колу вже два роки. Дійшло до того, що мені в ТЦК запропонували відмовитись від інвалідності, поновитись на службі й заново пройти всю процедуру. Але в Законі України немає такого, щоб хтось самостійно відмовлявся від інвалідності. Юристи сказали мені, що це нонсенс. І ще один нюанс — у ТЦК усе говорять лише на словах і жодних офіційних документів мені не видають, — каже Генадій.
Увесь час після звільнення з лав Збройних сил ветеран з інвалідністю внаслідок війни живе на 3000 грн — 2000 грн допомоги ВПО і ще 1000 грн виплат через інвалідність. На ці гроші потрібно постійно купувати ліки та утримувати неповнолітню десятирічну доньку. Фактично сім’я виживає у прифронтовому Запоріжжі на мінімальну зарплату дружини Генадія, яка працює завгоспом у центрі культури та дозвілля.
— Усі гроші йдуть на ліки. Щоранку він приймає препарати для судин. Основна частина грошей на проживання — це моя зарплата і підробітки. Мінімальна зарплата — шість із лишком тисяч гривень, — розповідає Юлія.
Під час підготовки статті Генадій знайшов роботу в АТБ — молодшим охоронцем. Але з Вільнянського РТЦК та СП ТОВ «АТБ-Маркет» отримало лист, у якому йдеться про те, що Генадій Гнатюк не пройшов ВЛК і нібито невчасно оновив документи в «Резерв+». Письмову відповідь РТЦК Генадію в АТБ на руки не дали.
Мелітополець звернувся по допомогу до Спілки ветеранів Мелітопольського району. Юрист організації допоміг ветерану написати звернення до Уповноваженої Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їхніх сімей Ольги Решетилової.
Фотокопія звернення ветерана до Уповноваженої Президента України з питань захисту прав військовослужбовців та членів їхніх сімей Ольги Решетилової
Єдине, що отримав у відповідь ветеран, — повідомлення про те, що лист отримано. Тому юрист ветеранської спілки вже направив запит до Кабінету Міністрів України з вимогою відреагувати на порушення термінів надання відповідей на офіційні звернення державною установою.
Редакція РІА Південь, своєю чергою, звернулась до представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Запорізькій області Михайла Волкова з проханням прийняти ветерана і розглянути його скаргу. Аналогічний запит ми направили і до Приазовської громади Мелітопольського району.
Обидві установи відреагували миттєво. Михайло Волков разом із юристом прийняв ветерана і готує офіційні звернення до Міністерства оборони України.
У Приазовській громаді ветерану оформлюють матеріальну допомогу.
Крім того, за порадою редакції РІА Південь Генадій Гнатюк також звернеться до Запорізької обласної організації «Ветеран PRO».Особливо закарбувались у пам’яті останні слова ветерана наприкінці інтерв’ю:
— Взагалі не шкодую, що пішов воювати і віддав своє здоров’я. Якби здоров’я було, я б і далі воював. А так не хочу бути тягарем для хлопців. Прикро тільки, що через якийсь документ ти нічого не можеш вирішити. І ніхто тобі допомогти не може. Поки ти там — ти потрібен. А щойно повернувся — тут ти вже нікому не потрібен.
Редакція РІА Південь і надалі стежитиме за перебігом подій у відновленні справедливості. Тож продовження історії чекайте на РІА Південь.