Вовчанськ, місто на Харківщині, стало символом незламності та героїзму українських військових у контексті війни з Росією. За два роки оборони цього стратегічно важливого населеного пункту місцеві «вовкодави» – так називають бійців, які захищають Вовчанськ – пройшли через численні випробування та виклики. З початку російського вторгнення місто опинилося під загрозою. Оборонці зіткнулися з потужними атаками ворога і змушені були розробляти нові ст
10 травня 2024 року росіяни розпочали наступ на Вовчанськ, 2 мотопіхотний батальйон «Вовкодави» 57 окремої мотопіхотної бригади одним із перших заходив на новий напрямок: Вовчанські Хутори, Тихе, а потім і саме місто Вовчанськ, де батальйон і досі тримає оборону.
Про це повідомляє пресслужба 2 мотопіхотного батальйону «Вовкодави» 57 окремої мотопіхотної бригади.
До річниці вторгнення командир батальйону «Вовкодави» на псевдо «Хоттабич», начальник штабу батальйону «Сайгон» та командир взводу «Бонус» згадують початок бойових дій на Вовчанському напрямку, розповідають про перебіг подій та поточну ситуацію у своєму районі оборони.
Окупанти вночі обстрілювали місто артилерією, ракетами та авіабомбами, а зранку розпочали штурмові дії. На той момент батальйон «Вовкодави» у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади ефективно воював на Куп’янському напрямку, вибивав противника із займаних позицій та просувався вперед.
«Я тоді ще був солдатом, провідником, заводив людей на позиції. Мені сказали, що є нова задача, але деталей обстановки не розповідали. Це були Вовчанські Хутори поблизу Вовчанська. Росіяни спускалися згори, і нашим завданням було не пустити окупантів до річки. В принципі, у них тоді нічого так і не вийшло. Вони спускалися, наближалися до річки, намагалися переплисти її, але ми їх там нормально «жучили», і потім по річці такі собі «поплавки» плавали. І от коли мене вже поставили на позицію на Вовчанських Хуторах, тоді я зрозумів, що ми змінили напрямок», — розповідає командир взводу Дмитро на псевдо «Бонус», який одним із перших заходив на новий рубіж оборони..
Наступним рубежем оборони став населений пункт Тихе, східна околиця Вовчанська. Батальйону вдалося зупинити противника, провести успішні наступальні дії та просунутись приблизно на 600 метрів.
«На позиції на Вовчанських Хуторах я просидів недовго, десь 18 днів. І потім, я пам’ятаю, вийшов по радіостанції до нас «Лом». Каже: «Їдемо на нову задачу». Кажу: «Що за задача?». Каже: «Тобі сподобається». Ну, раз сподобається, то, думаю, відпочивати їдемо. Як тоді казали, «додому на борщик». Але не тут-то було»
«Вже по дорозі мені Лом сказав, що біля вишки в Тихому закріпилися окупанти і треба їх звідти вибити. Складність була в тому, що «зеленки» було дуже багато. Сховатись було легко. Ми якось рухались трійкою по кущах і ледь не пропустили їхнього кулеметника. Він «спалився» тим, що намагався перекинути на нашу сторону кулемет і провів стволом по кущах. Почав стріляти, і ми думали, що вже «все». Але стрибнули в канаву, потім закидали його гранатами. То в нього і радіостанція була непогана, і РЕБ у нього був, і багато всього. Забезпечені і озброєні вони були непогано. Працював у них і міномет, і АГС, і дрони зі скидами були. Мені здається, вони навіть своїх поранених добивали скидами, щоб ми їх у полон не взяли, не отримали від них інформацію. Так би мовити, допомагали нам»
«Ми тоді успішно зачистили башту, взяли трьох окупантів у полон. Вони казали, що всі новачки, «нулячі». Але я думаю, що вони брехали, щоб їх не чіпали. Бо я пам’ятаю, казав мені один, що він геть і не стріляв по нас. Кажу: «Я зараз розберу твій автомат, дістану газовий поршень, і не дай Боже він буде настріляний». Ну так і вийшло. Витягаю поршень, а він весь у нагарі. Ну, він у мене трохи вихватив за те, що набрехав мені. Отак їм і на слово вірити не можна», — пригадує Бонус.
Тим часом противник продовжував руйнувати місто авіабомбами, артилерійським та ракетним озброєнням. За лічені тижні місто зазнало критичних руйнувань.
«Коли окупанти працювали по самому Вовчанську, це дуже добре аж звідти чулося. Де знаходиться Тихе, а де сам Вовчанськ. І знаєш що? Думаю собі: хоч би в той пи***ць не потрапити. І тут проходить місяць, і ми заходимо у саме місто Вовчанськ. Ми з тодішнім командиром роти Казахом самі перші зайшли. Розвернули командно-спостережний пункт на цій стороні, до мосту, а позиції треба було розставити вже за мостом. Перед Агрегатним заводом. Я тоді скільки людей заводив, через міст переводив, то в мене не було ні одного ні пораненого, ні «двохсотого». Чітко тоді спрацювали, розставили позиції», — згадує Дмитро.
Два роки противник системно руйнує Вовчанськ. Рік тому центр міста був суцільною руїною, але зараз ситуація ще гірша. Багатоповерхові будинки буквально стерті до рівня землі.
«Це був тільки початок, але місто вже було розбомблене. Там чисто одні«коробки» стояли. Зараз там уже все просто стерте з землі. І якщо знайдеться якийсь підвал, це вже буде дуже добре», — розповідає Бонус.
«Противник воює за типовою для нього методикою«випаленої землі». Вони все знищують, потім втикають на руїнах прапор і доповідають, що взяли місто. Але вони його знищили. 95% самого міста, дуже гарного міста Вовчанськ, вони знищили. І повного контролю над містом вони не мають. Конкретно в нашому батальйоні по нинішній момент існують позиції в самому Вовчанську, і ми контролюємо фланги. Але і містом це назвати складно», — каже начальник штабу батальйону «Вовкодави» на псевдо «Сайгон».
Під час активної фази російського наступу восени 2025 року ситуація стала складнішою. Противник тривалий час намагався захопити деякі позиції, залишаючи перед ними цілі підрозділи піхотинців. Але зрештою прийняли рішення нищити всі укріплення, які ще залишалися.
«Раніше у нас не було такого, щоб ми зайняли позицію, і вони буквально через день-два вже замовляють туди КАБи або РСЗВ. Після того, як авіація або артилерія відпрацьовують по наших позиціях, вони відразу біжать вперед. Ще пил не встиг опасти, скажімо так, а вони вже ломляться. Я так розумію, що вони вирішили, що якщо позицію неможливо взяти, то її легше знищити. Наша піхота добре укріплюється, окопується, риється вглиб, аж під фундамент, і тримається міцно. Але в нас бували такі випадки, що ми виводили людей з позиції, щоб зберегти їм життя, бо самої позиції фактично вже не було просто, не було що тримати», — каже Хоттабич, командир батальйону «Вовкодави».
За ці два роки Вовчанськ перетворився для України на чергове місто-примару, а для росіян став справжньою м’ясорубкою. Вулиці всіяні тілами окупантів та рештками спаленої техніки. Бували місяці, коли лише силами батальйону «Вовкодави» втрати противника загиблими та пораненими сягали понад 150 осіб.
«Піхота в них реально лайно. Ні про що. От що в них працювало з самого початку і зараз — це артилерія, дрони і КАБи. Вони свою піхоту взагалі не бережуть. У нас коли планується захід на позиції або вихід, то це ледь не за місяць починає плануватись. А їхнім кажуть: «Отуди біжи, там наші». А там не їхні сидять, а наша піхота. Так і виходить, що окупанти свою піхоту використовують як «відкривашки». Піхота рухається вперед, і вони дивляться, куди вона може дійти. Бачать місце, де піхота падає, де лежить багато тіл, і починають крити весь квадрат артою і КАБами. Тому ми радили своїм піхотинцям, по можливості, десь затягувати і ховати тіла окупантів. «Забаранили» русака — відтягнули його десь, цеглою закидали, щоб видно не було, і все. Інакше звернуть увагу на скупчення тіл і почнуть обстрілювати це місце», — каже Бонус.
«Противник навіть за мінімальні успіхи платить великою кількістю людей. Скільки особового складу вони тут поклали, тим більше з попереднім застосуванням усіх видів важкої артилерії, авіації і всього решта. Але ворог адаптується. Якщо раніше в штурмах задіювали великі піхотні групи до 10 чоловік із застосуванням техніки, то зараз із дроновою активністю для противника це стало просто неможливо. У нинішній момент це саме тактика «просочування». Вони намагаються малими групами пролізти, користуючись «зеленкою», поганими погодними умовами, десь закріпитися для того, щоб у майбутньому підтягувати туди ще малі групи, які б сформували більшу групу для якихось активних дій. Та й саме поняття «мала піхотна група» на нинішній момент змінилося. Тепер це від двох до трьох військовослужбовців. Великого скупчення вони не роблять. А часто ходять взагалі по одному. Вони також навчаються в цьому плані»
«Але слід розуміти, що це теж створює складності в роботі. Групи маленькі, але їх багато. Розвідка має дуже ретельно моніторити весь сектор, кожне укриття, кожен підвал. Піхота також 24/7 знаходиться в готовності та знищує противника. Є неодноразові випадки, коли піхота виходить по радіостанції, каже, що чує рух, їм дають команду, і піхотинець мужньо виходить і знищує ворога абсолютно самостійно», — розповідає Сайгон.
«Є зеленка і є багато руїн. І в цьому всьому окупанти намагаються сховатися. І так як місто велике, контроль за цим усім дуже проблематичний. Плюс окупанти окопуються. Копають вони дуже активно і дуже глибоко. І цей кожен, скажімо так, «орк», займає будь-яке вільне місце, зруйновану хату, підвал, погріб, руїни. І чекає, що хтось до нього добіжить з наступної групи. Тоді вони сформують нову групу з 2–4 людей і будуть пробувати рухатись далі. Або наступний окупант пробіжить через їхню точку і спробує закріпитись далі. Їх дуже багато, вони ховаються, і в цьому проблема», — каже комбат Хоттабич.
За ці два роки змінилися і умови війни. Дрони 24/7 контролюють район оборони в повітрі, наземна логістика дедалі більше забезпечується наземними роботизованими комплексами. Противник також активно розвиває безпілотну компоненту.
«Противник адаптується також у технічному плані. У якийсь період вони активно використовували тепловізійні пончо, ховаючись від наших дронів вночі. Але їм це мало допомогло. Потім вони почали використовувати, як ми їх називаємо жартома, «лабуби». Це якісь шнурки або сітки, які вони чіпляють на свої БпЛА, полюючи на наші дрони. Полюють FPV-дронами за нашими «Вампірами». Нарощують свої дронові можливості. Ми вже помічали на нашому напрямку [ворожі наземні роботизовані комплекси», — розповідає командир батальйону.
«Противник дійсно нарощує свої безпілотні засоби. Крім того, у них є «кочові» підрозділи, які ефективні і добре забезпечені. Коли вони прибувають на напрямок, це відчувається. Але наші оператори працюють ефективно цілодобово і [щодня ліквідують ворожі цілі). Водночас такого немає, що зараз просто дронова війна. Все одно землю контролює піхота», — додає начальник штабу Сайгон.
У нових умовах тривалість ротації піхотинців збільшилася на порядок. З огляду на це, змінилися і акценти в підготовці піхоти, каже Бонус. До посади командира взводу він був головним сержантом роти і забезпечував підготовку бійців.
«Враховуючи умови війни, ми і піхоту свою готуємо інакше зараз. Вогнева підготовка, звісно, є, але [акцент даємо на медицину і інженерну підготовку. Медицину, бо розуміємо, що у нас довге плече логістики і швидко евакуювати бійця складно. А [інженерна підготовка для того, щоб вони могли добре закопатись, укріпити свої позиції, обкластись вибухівкою з усіх сторін і не підпустити до себе ворога. Ми намагаємось зробити з них універсальних бійців», — каже Дмитро.
Противник не полишає спроб захопити Вовчанськ та його околиці і продовжує стирати об нашу оборону все нові і нові резерви.
«Якщо взяти стратегічно, то противник намагається зайняти місто для прямого просування по дорогах основного сполучення до вже більш великих міст. Але в них це не вдасться»,— каже начальник штабу батальйону «Вовкодави» Сайгон.
«Ну і що, що там одні руїни? Це українське місто. Ми якщо будемо відступати, бо нам важко, то ми так під Харковом скоро будемо. Вибивати їх треба звідси. Вбивати і вибивати», — переконаний командир взводу Бонус.
2 МПБ «Вовкодави» сформований у травні 2014 року як добровольче формування — початкова назва «Кіровоград-2», згодом — «Батьківщина». Його основу склали професійні військові, мотивовані добровольці і ветерани миротворчих місій.
Уже в липні 2014 року батальйон брав участь у звільненні Торецька, далі — оборона підступів до Горлівки, бої за Дебальцеве, Зайцеве, Майорськ і Піски. Після початку широкомасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року тоді 34-й окремий мотопіхотний батальйон у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади брав участь у боях проти російських військ на різних напрямках Східного та Південного фронтів. Вторгнення підрозділ зустрів у Луганській області. Далі — Херсонський наступ. Наприкінці 2022 року «Вовкодави» були перекинуті на Донеччину, де брали участь в обороні Бахмута та Часового Яру. Потім — Харківщина. Спочатку Куп’янський напрямок, а з травня 2024-го — Вовчанськ. У 2025 році батальйон став частиною 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка як 2-й мотопіхотний батальйон.