Юліан Бойко, український професійний біліардер, поділився своїми думками щодо нещодавнього скасування турніру Saudi Arabia Masters. В інтерв'ю він зазначив, що хоча це рішення може вплинути на графік змагань та підготовку спортсменів, його рейтингові очки залишаться незмінними. Бойко висловив сподівання, що організатори знайдуть можливість компенсувати відміну цього престижного заходу. Спортсмен також розповів про плани проведення турнірів в Україні у міжсезоння. Він наголосив на важливості
Завершився снукерний сезон-2025/26. Єдиним представником України серед професіоналів був Юліан Бойко. У новому сезоні до нього приєднаються Михайло Ларков та Антон Казаков.
"Чемпіон" дізнався у снукериста думки про скасування Saudi Arabia Masters, як він проводить міжсезоння, а також пригадали "Кубок Незалежності-2019", коли до Києва приїхала велика кількість іноземних гравців, а сам Юліан у 13-річному віці дійшов до півфіналу.
– Ну, по-перше, відміна Saudi Arabia Masters. Ти не знаєш: це тепер загалом у всіх вирахують очки за два турніри чи все ж твій здобуток минулого серпня залишиться й буде врахований при підрахунку рейтингу за два роки в мейн-турі?
– Я на 100% не впевнений, але, наскільки знаю й бачив у попередніх випадках, мої очки не мають зникнути. У наступному сезоні, якщо вдасться залишитися в топ-64, тоді так – 20 000 рейтингових очок зникнуть. Але цього сезону вони мають залишитися.
Я сподіваюся, що так і буде, бо якщо раптом вирішать анулювати – це буде велика втрата.
– Зараз міжсезоння. Як його проводиш або плануєш проводити?
– І відпочиваю, і тренуюся. Не було якогось тижня чи кількох тижнів зовсім без снукеру. Працюю над певними речами, які хочу покращити перед наступним сезоном.
З іншого боку, намагаюся кайфувати й від часу без турнірів. Трохи займаюся фізичною підготовкою, граю турніри в падел, лікував зуби останніми тижнями, щоб протягом сезону це мене не турбувало. Багато часу проводжу з родиною.
– Чемпіоном світу став У Іцзе. На якій стадії почав думати, що він зможе взяти титул, враховуючи, що в 1/8 фіналу він вибив Марка Селбі? Можна сказати, твого улюбленого гравця.
– За грою Іцзе цього сезону було зрозуміло, що він буде серед претендентів на звання чемпіона світу. Проте, мені здається, ніхто не думав, що це станеться так рано й так швидко.
Я майже повністю дивився матч проти Селбі. Марк непогано грав. Уже тоді я почав думати, що переможець цієї пари здатен дійти до фіналу.
У фіналі мені здавалося, що Мерфі завдяки своєму досвіду переграє Іцзе. Але треба визнати: Іцзе – новий геній снукеру, справжній вундеркінд. Є лише кілька людей, які під таким тиском можуть демонструвати настільки високий рівень гри. Упевнений, що він ще довго залишатиметься серед топів і стане №1 у світі.
– Марк після поразки скаржився на сукно. І після першої гри з Джеком Джонсом він також був незадоволений. У тебе за весь рік у мейн-турі були випадки, коли ти був незадоволений якістю покриття столу?
– Чесно скажу: мені важко порівнювати через різну кількість матчів. Топові гравці провели умовно 100 поєдинків, а я – десь близько 30. Тому з мого боку було б не дуже коректно щось серйозно казати про таке.
Я вважаю, що умови завжди однакові для обох гравців. У мене за сезон особливих нарікань не було.
Є снукеристи, яким зручніше грати на швидкому сукні, бо вони не б'ють сильно й через це легше контролюють биток. Комусь комфортніше на великих лузах, комусь – на менших.
Якщо порівнювати турніри у Великій Британії та Китаї, то в Китаї столи трохи інші – там більші лузи, тому ми бачимо аномальну кількість сенчурі-брейків. Та й загалом серійність на зовсім іншому рівні. Це, мабуть, єдина різниця, яку я помітив.
– Найепічніший промах зробив Марк Аллен у півфіналі. Наскільки важко після такого взагалі зібратися?
– Усе залежить від психологічної підготовки. Завжди треба абстрагуватися від рахунку, від того, що ти промахнувся в попередньому фреймі, від власних помилок. Треба думати про наступну кулю, про дії для якісного удару.
Марк Аллен добре грав і в наступному фреймі. Міг вигравати контрову партію, зробив брейк 40+, просто невдало підбив піраміду з рожевої. Він добре впорався з психологічним аспектом, але невдало відігрався, а далі У вже зібрав брейк.
– У 2023-му ти виграв три матчі групового етапу Polska Liga Snookera, а потім у 1/4 фіналу поступився Антоні Ковальському – 2:4. Через кілька місяців уже обіграв його у спарингу, зокрема зробив тотал-кліренс на 128 очок.
У мейн-турі також є Матеуш Барановський. Міхал Шубарчик, можна сказати, забрав твій рекорд, адже потрапив у мейн-тур у 14 років. Ти часто буваєш у Польщі, то чому там є прогрес? Більше клубів, більше про-ам турнірів чи щось інше?
– Якщо чесно, я не знаю, як так сталося, що в Польщі дійсно багато гравців високого рівня, багато талановитих снукеристів. І турніри, і умови, і клуби там не найкращі.
Так, є серія турнірів Polska Liga Snookera – п'ять разів на рік. Призові фонди дуже маленькі. Напевно, польські спортсмени розвиваються на ентузіазмі. Зараз у них хороше покоління гравців, та й підростають хлопці по 16-17 років, які можуть потрапити до мейн-туру в найближчі п'ять років.
У Польщі є історія професійного снукеру. Я пам'ятаю, що в мейн-турі грали Каспер Філіпяк, Адам Стефанов – це могло стати натхненням для молодих гравців. Тому незалежно від умов чи домашніх турнірів у них з'явилася віра, що це реально.
Зараз в Україні війна, тому складно говорити про якісь умови – наразі нічого немає, і, на жаль, не до цього. Але якимось дивом від нашої країни тепер буде три гравці в мейн-турі. Упевнений: якби 10 років тому комусь сказали про таке, ніхто б не повірив.
У нас також є молоді Матвій Лагодзінський та Артем Суржиков. Дивлячись на мене, Мішу Ларкова й Антона Казакова, вони теж будуть вірити, що все можливо.
– У 2019-му в Україні відбувся досить інтернаціональний Кубок Незалежності, коли приїхали і чинні профі, і колишні учасники мейн-туру. Ти в 13 років дійшов до півфіналу, оформив найвищий брейк турніру – 131 очко, але програв учаснику мейн-туру Крейгу Стедману. Які спогади про той турнір і чому його більше не вдалося організувати?
– Основними спонсорами й організаторами турніру були мої батьки. Тато організовував, проводив, створив федерацію, щоб сформувати конкурентне середовище в Україні. Він постійно запрошував іноземців і на спаринги, і на турніри.
Це було його особисте бажання, яким він справді "горів". Його дуже надихала думка, що вдасться підняти рівень снукеру в Україні.
Той турнір неможливо забути. Для України це було щось унікальне. Приїхали гравці з 20 різних країн.
Уперше й востаннє в житті я відчув, що таке грати вдома, у клубі, де тоді тренувався. Були рідні, друзі. Вболівальники підтримували й надихали. Це були незабутні емоції.
Зараз трохи сумно, що через війну немає можливості грати в Україні. Напевно, найближчими роками подібних турнірів тут не буде, тому навіть не знаю, коли ще зможу відчути таку атмосферу – коли граєш перед своєю публікою.
Схоже, саме це й дозволило мені тоді так добре виступити. Складно повірити, що в 13 років я зміг зробити такий брейк і здобути перемоги над досвідченішими гравцями, хоча мій рівень тоді був значно нижчим, ніж зараз.