Титанічна безгосподарність. Чому Україна не заробляє на стратегічних запасах титану

Титан — дуже легкий і міцний метал — включений Кабінетом міністрів доперелікукорисних копалин стратегічного значення. Україна володіє приблизно 20% його світових запасів. Світовий попит на титан стабільний, а гроші державі потрібні як ніколи. До того ж буквально за останній рік на титановому ринку України відбулася низка знакових подій, які мали б розпочати «титанову еру» в українському видобутку. Та чи варто сподіватися?

Перша, що відбулася.АТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія»(ОГХК), яке володіє Іршанським гірничо-збагачувальним (Житомирська область) і Вільногірським гірничо-металургійним (Дніпропетровська область) комбінатами, перейшло під цілковитий контроль ТОВ «Цемін Україна», що входить до структури NEQSOL Holding. У жовтні 2024 року NEQSOL Holding виграв приватизаційний аукціон, якийпроводивФонд державного майна, запропонувавши за 100% акцій компанії 3,94 млрд грн, що на 39 млн грн перевищувало стартову ціну. Зазначимо, що холдинг, заснований азербайджанським бізнесменом Насібом Гасановим, був єдиним учасником аукціону. Зазначені два комбінати — це приблизно 2% світового виробництва титанового концентрату.

Нагадаємо, Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (ГЗК) і Вільногірський гірничо-металургійний комбінат (ГМК) перебували в оренді у структур Дмитра Фірташа (як структурні підрозділи ЗАТ «Кримський титан») з 2004-го до вересня 2014 року. Далі, до продажу NEQSOL Holding, ці підприємства в складі АТ «ОГХК» знаходилися під державним контролем.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬТитанова залежність: чому ЄС та США мовчать про санкції на поставки сировини до та з Росії

Ще одна подія.2 лютого 2026 року президент України Володимир Зеленський підписавУказ №94/2026, яким ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних спеціальних економічних таінших обмежувальних заходів (санкцій) до Дмитра Фірташа— засновника Group DF і бенефіціара низки видобувних компаній (громадянин України Д.Фірташ перебуває під санкціями РНБО з 2021 року).

Згідно з указом президента припиненню (анулюванню) підлягають спеціальні дозволи на користування надрами:

Зауважимо, що кар’єри цих підприємств межують із кар’єрами, які розробляє АТ «Об'єднана гірничо-хімічна компанія».

Санкції проти Дмитра Фірташа та анулювання спецдозволів його підприємствам фактично відкривають новий цикл перерозподілу родовищ. У разі їхньої консолідації ОГХК отримує не лише збільшення видобутку, а й контроль над якістю сировини (в різних кар’єрах ільменіти різної якості, і, щоб відповідати вимогам ринку, їх доводиться «купажувати», тому що більше кар’єрів, то стабільніша якість ільменітового концентрату).

Сама ОГХК визнає свій інтерес до таких активів, але обережно наголошує на юридичних ризиках.

Цитуємо відповідь компанії на інформаційний запит ZN.UA:

«Наявна мінерально-сировинна база компанії є достатньою для забезпечення стабільного видобуткуна найближчі 30–40 років. Водночас розширення виробничої бази розглядається як один із стратегічних напрямів розвитку. Україна має значний потенціал покладів титановмісних руд, зокрема у Житомирській та Дніпропетровській областях, що відкриває можливості для масштабування діяльності.

Україна ризикує залишитися без стратегічно важливого виробництва титану

На даному етапі компанія проводить системний аналіз доступних родовищ: вивчається геологічна інформація, здійснюється економічна оцінка потенційних активів, залучаються профільні експерти. Остаточні рішення щодо участі в конкретних проєктах ухвалюватимутьсяз урахуванням їх економічної доцільності та відповідності стратегічним цілям компанії.

Родовища, зазначені в указі президента України№94/2026, безумовно, становлять інтерес для ОГХК, зокрема, з огляду на їхнє географічне розташування — частина з них знаходиться у безпосередній близькості до існуючих виробничих активів компанії. Це потенційно може забезпечити синергію та оптимізацію витрат на логістику й інфраструктуру.

Водночас ключовою умовою для розгляду будь-яких нових активів є їхнійпрозорий і юридично бездоганний статус. Йдеться, зокрема, про відсутність судових спорів та обтяжень щодо права користування надрами, відсутність санкційних і регуляторних ризиків, чітко визначений статус земельних ділянок, а також відповідність екологічним і дозвільним вимогам. Лише за дотримання цих критеріїв можливе прийняття рішень щодо подальшого опрацювання таких проєктів».

Подія, яка не відбулася.Станом на весну 2026 року титанові родовища не були виключені з інтересів чи планів інвестування, однак вонине увійшлидо перших активівАмерикано-українського інвестиційного фонду відбудови(URIF) через поєднання юридичних, безпекових та операційних причин. А саме:

На перший погляд, усі підстави обґрунтовані, напружує лише їхня «універсальність», адже, за незначними винятками, вони справедливі для будь-якого родовища в Україні, і з таким підходом інвестиційний фонд відбудови, яким так пишалися на початках, пустуватиме. Тим часом цінні активи поза фондом, бажано, на аукціоні з одним учасником, можуть дістатися іншим зацікавленим особам. Асортимент активів вражає.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬВійна титану: РФ на цьому ринку може і має замінити Україна

Під ногами в українців лежать сотні й сотні мільярдів доларів у вигляді покладів титанової руди — розсипних і корінних. І якщо їх правильно видобути на поверхню, а потім перетворити на високотехнологічний продукт, світовий ринок титану істотно зміниться. І Україна стане іншою.

За оцінками докторки геологічних наук, завідувачки відділу геології корисних копалин Інституту геологічних наук НАН України Олени Ремезової,Україна має не просто великі, а структурно унікальні запаси титанових руд. Йдеться про десятки родовищ, які різняться за типом, складом і умовами розробки.

Ключова особливість — значна частина з них є комплексними. Тобто розсипні родовищамістять не лише ільменіт, а й циркон, рутил та інші мінерали. Крім того, мінерали містять цінні домішки: оксид гафнію в цирконі, оксиди ніобію і танталу. У корінних титанових рудах міститься, окрім ільменіту і титаномагнетиту, ще й апатит — цінна сировина для отримання фосфатних добрив та іншої хімічної продукції. Саме такі об’єкти формують сучасну економіку видобутку. Алепотрібно довивчити цінні компоненти руд і переоцінити запаси за міжнародними стандартами.

Серед розсипних родовищ одним із найбільш перспективних вважається Злобицьке (Житомирська область). Воскресенівське родовище територіально і за складом наближається до Малишевського (Дніпропетровська область) — одного з ключових об’єктів галузі.

Також перспективні Поромівське, Лемненське-Східне і Лемненське-Західне, Ушицьке та Ушомирське родовища (всі — Житомирська область). На них можливо вести відкритий видобуток — найдешевший із можливих.

Якщо розсипні родовища дають швидкий економічний ефект, то корінні формують стратегічну перспективу, вважає Олена Ремезова. Найяскравіший приклад — Стремигородське родовище (Житомирщина). За оцінками фахівців, воно отримує одну з найвищих рейтингових оцінок серед українських титанових об’єктів. Його перевага — у масштабі та комплексності: окрім титану й апатиту, воно містить супутні компоненти, включно з ванадієм, скандієм і фтором. Це відкриває можливість створення повноцінного гірничо-хімічного виробництва.

Українські копалини можуть стати основою для повоєнного відновлення України – експерт

Окрему групу становлять родовища з додатковими обмеженнями. Наприклад, Злобицьке має значну лісистість, що автоматично посилюєекологічні ризики. Тарасівське родовище (Київська область), попри перспективність, стикається з жорстким спротивом місцевих громад через загрозу для родючих ґрунтів, як і Торчинське на Житомирщині, що має значні запаси.

Сучасні технології дають можливість значно підвищити ефективність галузі. Зокрема, «сухі» методи видобутку, які вже використовуються в Австралії та Казахстані, зменшують споживання води та знижують навантаження. Є також можливості переробки «хвостів» — залишків попереднього видобутку. Але ці рішення не впроваджуються системно. Причина проста: вони потребують інвестицій у переробку, а не у видобуток. А отже, довшого горизонту окупності. Український ринок наразі працює за іншою логікою — швидкого повернення коштів.

До цього додається ще й фактор недовіри. Частина геологічних робіт уже стикалася з прямим спротивом місцевих громад, іноді аж до фізичного блокування. Зокрема, при спробі провести дорозвідку Торчинського родовища, яке частковорозташоване на розпайованих землях, місцеві мешканці села гнали геологів вилами та лопатами. Вони бояться руйнування екосистем, вони бояться, що їхні ділянки просто відберуть.

Складність родовищ, технологічна відсталість галузі та хронічний дефіцит бюджетних коштів мали б логічно підштовхнути уряд до системної роботи із залучення західних інвесторів — тих, хто має і капітал, і технології, і апетит до ресурсних активів. Натомість держава демонструє дивну пасивність. Навіть для гравців, що вже присутні в Україні й добре знають місцеві реалії (на кшталт NEQSOL Holding, нового власника ОГХК), титанові активи залишаються надто ризикованими. Що вже казати про потенційних інвесторів із юрисдикцій, для яких Україна є terra incognita і в географічному, і в регуляторному сенсі. Юридична непрозорість, відсутність механізмів гарантування прав власності, непослідовність держави у власних рішеннях — усе це разом формує середовище, в якому навіть виняткові за своїм потенціалом надра залишаються законсервованими. Платить за цю пасивність у кінцевому рахунку українська економіка.