Мати загиблого бійця Володимира Чуйка, який віддав своє життя за Україну, поділилася спогадами про свого сина та його героїчний шлях. За її словами, Володимир завжди проявляв турботу і відповідальність до своїх побратимів. Він ніколи не залишав їх наодинці в складних ситуаціях і прагнув забезпечити їхню безпеку навіть у найнебезпечніші моменти. Жінка згадує, як з дитинства син мріяв стати військовим. Його патріотизм формувався під впливом родини
39-річний військовослужбовецьВолодимир Чуйконародився і виріс у селі Комарове на Волині. Працював вчителем історії, але завжди мріяв бути військовим. Від початку повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. Служив молодшим сержантом 14ОМБр. Загинув 24 вересня 2022 року в районі села Гороб’ївка на Харківщині.
Спогадами про сина поділилась зСуспільниммама воїна Олена Чуйко.
Зі слів жінки, син народився 16 грудня 1981 року дуже кволим, вага була — 2,950 грамів, часто хворів в дитинстві, але з роками змужнів. У школу пішов, коли йому ще не було шести років, бо був дуже здібним, вмів читати і писати, адже ріс в родині вчителів. Батько був директором школи у селі Комарове, а мама — вчителька української мови і літератури. У сім’ї виховували трьох дітей, Володимир — був середнім сином.
“Любив дуже грати в футбол, це була його улюблена гра. Любив грати у шашки і теніс.Навіть і там, на сході, коли вони приходили з позиції, грав у шашки. Там зробив просто із картону дошку, з кришечок з-під пляшок— шашки”, — розповідає мама.
Строкову військову службу Володимир Чуйко проходив в Криму, на Форосі, служив у прикордонних військах. Потім працював у школі, їздив за кордон. Син був двічі одружений, каже Олена Чуйко. Старша донька від першого шлюбу закінчує 9 клас —, подала документи у військовий ліцей і сказала, що хоче бути прикордонницею, як тато. Менша донька Ангеліна навчається у третьому класі.
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення син пішов служити. Потрапив у 14-ту бригаду. Виконував бойові завдання на Житомирщині та Київщині.
“Він завжди казав, що все нормально. Пізніше, коли спілкувалися з побратимами, то я тоді більше дізнавалася, в якому пеклі вони там були: у нього тріскали губи, по три, чотири дні не пили води, — каже мама.
Перше поранення — осколок в ногу — син отримав в травні 2022 року. Він відмовився від продовження реабілітації і повернувся назад до хлопців, каже Олена Чуйко. Тоді Володимир був командиром відділення.
“Ніколи Володя не сказав: “Хлопці, давайте той туди, той туди”, а він завжди казав: “Хто зі мною?” Він ніколи не відправляв хлопців самих”, — каже мама.
Підрозділ Володимира Чуйка брав участь у контрнаступі на Харківщині, саме вони повісили український стяг на вишці у Терновій, розповідає мама. Там син отримав друге поранення — в руку — 12 осколків. У Харкові йому витягли шість осколків, решта залишилися у руці.
“24 вересня син загинув під час зачистки села Гороб’ївка.Розвідка сказала, що там чисто. І от, коли вони туди прийшли, їх обстрілювали. Побратими казали, що в них не залишилося жодного магазина, вони все вистріляли і тоді їх закидали гранатами”, — говорить мама.
Олена Чуйко каже, що втрату сина переживає важко. Її запросили в організацію об’єднання матерів і дружин загиблих військових. Там в кожного своя біда, яка змінила життя кожної жінки, але ця біда їх об’єднала і дозволяє пережити втрату, виговоритись і сподіватись, що твій біль зрозуміють, каже жінка.