Бойовий медик з Рівненщини, який служить разом зі своїм батьком, поділився враженнями про службу та виклики, з якими стикаються військовослужбовці. Молодий чоловік розповідає про те, як вони неодноразово відвідували військкомат у пошуках можливостей для виконання свого обов'язку. Його історія є прикладом глибоких сімейних зв’язків і патріотизму в умовах війни. Служба в армії стала справжнім випробуванням для обох — батька й сина.
Старший солдат Ярослав із позивним «Грім» із Рівненщини разом із батьком служить в 23 інженерно-позиційного полку,Про цеповідомляютьу пресслужбі полку.- Ярославе, розкажіть про себе. Як давно Ви у війську?- Я родом із Острога, що на Рівненщині. Мені 27 років. Життя до війни було звичним: навчався в професійному училищі, потім була строкова служба в Генштабі ЗСУ. Восени 2021 року повернувся до цивільного життя, тільки почав щось планувати і почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну.То ж ми з татом пішли до військкомату. ТЦК були переповнені людьми різного віку: від зовсім молодих до старших. Усі стояли в чергах, щоб потрапити до війська. Усі хотіли захищати своїх і Україну.- 16 березня 2022 року - дата, яку Ви з батьком запам’ятаєте назавжди. Правильно?- Так. Ми кілька разів ходили у військкомат. Постійно великі черги, розподіл. А 16 березня прийшла й наша черга. Нам із батьком Василем сказали прийти з речами. Тоді нас направили служити в 23 інженерно-позиційний полк, де ми служимо й досі.- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
Про цеповідомляютьу пресслужбі полку.- Ярославе, розкажіть про себе. Як давно Ви у війську?- Я родом із Острога, що на Рівненщині. Мені 27 років. Життя до війни було звичним: навчався в професійному училищі, потім була строкова служба в Генштабі ЗСУ. Восени 2021 року повернувся до цивільного життя, тільки почав щось планувати і почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну.То ж ми з татом пішли до військкомату. ТЦК були переповнені людьми різного віку: від зовсім молодих до старших. Усі стояли в чергах, щоб потрапити до війська. Усі хотіли захищати своїх і Україну.- 16 березня 2022 року - дата, яку Ви з батьком запам’ятаєте назавжди. Правильно?- Так. Ми кілька разів ходили у військкомат. Постійно великі черги, розподіл. А 16 березня прийшла й наша черга. Нам із батьком Василем сказали прийти з речами. Тоді нас направили служити в 23 інженерно-позиційний полк, де ми служимо й досі.- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Ярославе, розкажіть про себе. Як давно Ви у війську?- Я родом із Острога, що на Рівненщині. Мені 27 років. Життя до війни було звичним: навчався в професійному училищі, потім була строкова служба в Генштабі ЗСУ. Восени 2021 року повернувся до цивільного життя, тільки почав щось планувати і почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну.То ж ми з татом пішли до військкомату. ТЦК були переповнені людьми різного віку: від зовсім молодих до старших. Усі стояли в чергах, щоб потрапити до війська. Усі хотіли захищати своїх і Україну.- 16 березня 2022 року - дата, яку Ви з батьком запам’ятаєте назавжди. Правильно?- Так. Ми кілька разів ходили у військкомат. Постійно великі черги, розподіл. А 16 березня прийшла й наша черга. Нам із батьком Василем сказали прийти з речами. Тоді нас направили служити в 23 інженерно-позиційний полк, де ми служимо й досі.- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Я родом із Острога, що на Рівненщині. Мені 27 років. Життя до війни було звичним: навчався в професійному училищі, потім була строкова служба в Генштабі ЗСУ. Восени 2021 року повернувся до цивільного життя, тільки почав щось планувати і почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну.То ж ми з татом пішли до військкомату. ТЦК були переповнені людьми різного віку: від зовсім молодих до старших. Усі стояли в чергах, щоб потрапити до війська. Усі хотіли захищати своїх і Україну.- 16 березня 2022 року - дата, яку Ви з батьком запам’ятаєте назавжди. Правильно?- Так. Ми кілька разів ходили у військкомат. Постійно великі черги, розподіл. А 16 березня прийшла й наша черга. Нам із батьком Василем сказали прийти з речами. Тоді нас направили служити в 23 інженерно-позиційний полк, де ми служимо й досі.- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
То ж ми з татом пішли до військкомату. ТЦК були переповнені людьми різного віку: від зовсім молодих до старших. Усі стояли в чергах, щоб потрапити до війська. Усі хотіли захищати своїх і Україну.- 16 березня 2022 року - дата, яку Ви з батьком запам’ятаєте назавжди. Правильно?- Так. Ми кілька разів ходили у військкомат. Постійно великі черги, розподіл. А 16 березня прийшла й наша черга. Нам із батьком Василем сказали прийти з речами. Тоді нас направили служити в 23 інженерно-позиційний полк, де ми служимо й досі.- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- 16 березня 2022 року - дата, яку Ви з батьком запам’ятаєте назавжди. Правильно?- Так. Ми кілька разів ходили у військкомат. Постійно великі черги, розподіл. А 16 березня прийшла й наша черга. Нам із батьком Василем сказали прийти з речами. Тоді нас направили служити в 23 інженерно-позиційний полк, де ми служимо й досі.- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- 16 березня 2022 року - дата, яку Ви з батьком запам’ятаєте назавжди. Правильно?- Так. Ми кілька разів ходили у військкомат. Постійно великі черги, розподіл. А 16 березня прийшла й наша черга. Нам із батьком Василем сказали прийти з речами. Тоді нас направили служити в 23 інженерно-позиційний полк, де ми служимо й досі.- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Так. Ми кілька разів ходили у військкомат. Постійно великі черги, розподіл. А 16 березня прийшла й наша черга. Нам із батьком Василем сказали прийти з речами. Тоді нас направили служити в 23 інженерно-позиційний полк, де ми служимо й досі.- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Що для Вас означає служба в ЗСУ та ще й з батьком в одному батальйоні?- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Це велика підтримка і водночас велика відповідальність. Бо практично постійно разом. Розумієте, ми б по-іншому не могли. Час такий настав. І колись нам точно не буде соромно, коли діти чи онуки запитають, де ми були, коли на Україну вороги нападали.- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Ярославе, якщо можете, то пригадайте, будь ласка, початок військової служби і своє «бойове хрещення».- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Перший серйозний виїзд був на Запорізькому напрямку, в районі Гуляйполя. До противника було недалеко. Ми були у зведеному підрозділі. Наше завдання - допомагати піхоті облаштовувати позиції. Працювали під постійною загрозою обстрілів. Але це нас не лякало. Тоді ще не було такої кількості дронів, як зараз, хоча небезпека відчувалася щохвилини.Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
Згодом були інші ротації: Харківщина, Донеччина, Авдіївка, Покровськ.У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
У 2023 році виконували бойові завдання поблизу Авдіївки, пізніше - на Покровському напрямку. Окопувалися, будували укріплення, встановлювали «зуби дракона» та інші невибухові загородження.- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Що змінилося зараз?- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Це вже інша фаза війни. Нова реальність. Я б назвав її війною дронів. Бо якщо на початку повномасштабного вторгнення дрони були рідкістю, то зараз - це одна з головних загроз. Щодня їдеш і бачиш згорілі машини. Доїзд до позицій став одним із найнебезпечніших моментів. Так само і повернення.З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
З’явилися нові завдання: хтось встановлює антидронові сітки, хтось постійно стежить за небом. Плюс робота з РЕБами та іншою апаратурою.- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Ви - бойовий медик. Що можете сказати про цей досвід?- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Це безцінний досвід, який допомагає рятувати життя. Розповім про випадок, який особливо запам’ятався – це було поблизу Покровська. Під час мінометного обстрілу поранило водія вантажівки зі зведеного підрозділу. Він не встиг сховатися. Вибух стався поруч. Інші військові залишалися в укриттях, обстріл тривав. Пощастило, що він був з іншого боку техніки, але осколок зайшов під бронежилет. Нам по рації повідомили про поранення. І ми терміново виїхали на евакуацію. Коли приїхали, він лежав біля машини. Час ішов на секунди. Ми витягли його, надали першу допомогу й евакуювали. Військовий втратив багато крові… але вижив. І це найбільша нагорода для мене. Тоді мені допомагали побратими з нашого полку. І це безцінно.- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Що скажете про тих, хто поруч?- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Побратими - це більше, ніж друзі. На війні швидко розумієш, хто поряд із тобою. Я знаю: якщо зі мною щось станеться, вони мене не кинуть. Поруч із ними відчуваю підтримку: і фізичну, і моральну. Їхні жарти, підколки, розмови - це спосіб триматися і йти далі. Бо війна триває. А ми маємо завершити її нашою перемогою.Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
Поки ми говоримо, побратими справді підтримують і жартують, вигадують нові «рубрики» й питання. У «домі» із затемненими вікнами панує світла, дружня атмосфера. Десь глухо працює артилерія. А ми продовжуємо розмову.- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Ярославе, чому побратими називають Вас «Громом»?- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Кажуть, що шуму від мене буває. І з’являюся несподівано - як грім серед ясного неба, особливо коли це потрібно.- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Що зараз дає Вам сили?- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
- Моя кохана наречена. Сподіваюся, скоро стане дружиною. Вона мене підтримує і дає сили й мотивації. Бачимося рідко - лише під час відпусток. І якось вона приїжджала на Схід. Тут стає дедалі небезпечніше. Тому не хочу, щоб знову приїздила і наражала себе на небезпеку.На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
На завершення розмови запитуємо в Ярослава про мрію. «Я мрію про Перемогу. Про закінчення війни. Мрію про весілля, бо ж пропозиція коханій вже була. Не хочу відкладати життя «на потім». Хочу сім’ю, дітей і просте мирне життя», - усміхається «Грім».За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.
За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України старший солдат Ярослав нагороджений відзнаками Президента України - «За оборону України», а також медаллю «Хрест Сил підтримки» від Міністерства оборони України.