Світлана Тарабарова, українська співачка та мати трьох дітей, поділилася своїми думками про виховання під час війни. Вона зазначила, що в умовах постійної напруги та невизначеності діти змушені швидше дорослішати і адаптуватися до нових реалій життя. Артистка розповіла про те, як важливо підтримувати емоційний стан дітей у цей складний період. Тарабарова підкреслила значення спілкування з дітьми: вона намагається пояснювати їм ситуацію в країні доступ
У День матері в ефірі Армія FM побувала співачка, авторка пісень і мама трьох дітей Світлана Тарабарова. Вона розповіла, як материнство змінило її життя, чого навчили її діти, як вдається поєднувати творчість і родину, а також поділилася сімейними традиціями та думками про виховання дітей під час війни.
—Материнство не просто змінює — воно буквально розділяє життя на "до" і "після". Коли тобі пощастило народити людину, ти раптом розумієш, що можеш усе. Хоча це дуже боляче, страшно й складно, але водночас це найбільше диво.Сьогодні зранку я вже встигла поплакати, мабуть, разів 150. Відкриваю Instagram, а там звідусіль пишуть, що я зробила щось справді важливе в житті — стала мамою. І це неймовірно зворушливо.Я вже привітала свою маму, бабусю — і дуже ціную, що можу робити це особисто, наживо. Також записала привітання всім своїм "родинам" із дитячого Євробачення, бо там теж багато багатодітних мам.Мої діти, чесно кажучи, до Дня матері особливо не підготувалися. Але я отримала найголовніше — обійми. І, мабуть, це і є справжнє щастя.
—Постійна втома. Вона стає твоїм найкращим другом. Постійне хвилювання, внутрішній тремор, відчуття відповідальності за маленьке життя, яке ти не можеш просто "вимкнути".Скільки б ти не читав книжок, скільки б не ходив до психолога, ти все одно хвилюєшся за своїх дітей. Особливо зараз, коли живеш у час, коли не знаєш, що буде через 5 хвилин.Але водночас материнство мене дуже надихнуло. Саме через дітей я почала створювати багато музики для дітей — і сьогодні я цим дуже пишаюся.
—Це дуже важлива частина мого життя. Наприклад, дитячий альбом, під який діти прокидаються, засинають, вчаться їсти, гратися — і який реально допомагає мамам.Пісні, які звучать на дитячих фестивалях, на останніх дзвониках у садочках. Руханка "Я і ти", яку ми створили разом із ЮНІСЕФ, і яка сьогодні звучить під час повітряних тривог. Її знають буквально всі діти в країні.Також ми створили перший в Україні дитячий мюзикл «Мамине намисто» — історію про родину, тепло, любов і оберіг, який передається через покоління.І все це почалося з того, що я колись завагітніла. А потім вирішила ще двічі повторити.
—Як і всім — не вдається.Просто ми вчимося усміхатися і удавати, що все під контролем. Мої подруги жартують, що я їжджу на роботу відпочивати. Це, звісно, неправда, бо на роботі в мене теж дуже багато "дітей" — усі маленькі слухачі, які люблять нашу музику.Але ми продовжуємо створювати, бо не можемо не створювати. Ми хочемо залишити щось після себе.І я зараз точно знаю, що наші дитячі пісні, альбоми, мюзикли стали саундтреками дитинства наших дітей.А дитинство в них, на жаль, непросте. Воно проходить під час війни, з болем, втратами. Наші діти знають, що таке втрачати близьких не з книжок, а з життя. І якщо наша музика допомагає їм хоча б трохи проживати це життя яскравіше — значить, ми все робимо недаремно.
—Залізному терпінню.Через величезну любов я навчилася не зриватися. Ми не підіймаємо руку на дітей, не кричимо на них, не ображаємо.Нещодавно ми повернулися з подорожі в Карпати, діти вперше їхали потягом. І я мала змогу спостерігати, як деякі мами зриваються на своїх дітях, кричать, принижують. Мені було дуже боляче це бачити.І я в той момент зрозуміла, що справді навчилася великого терпіння. Можливо, тому що в дитинстві на мене інколи зривалися — і я пам’ятаю, як це боляче.Я дуже поважаю своїх дітей. І це, мабуть, найважливіше, чого вони мене навчили.
—У нас дуже багато традицій.Наприклад, недільні млинці. Сім років я готувала їх дітям сама, а тепер уже вони готують млинці для мене, бо я їх навчила. Так, кухня після цього виглядає… цікаво. Але потім вони самі все прибирають, і це не через примус — вони відчувають у цьому свою відповідальність.Ще одна важлива традиція — коли ми приходимо додому, ми відкладаємо всі телефони, усі проблеми, сідаємо на рівень дітей, обіймаємося і проводимо першу годину тільки разом.Ми разом роздягаємося, складаємо речі, вмиваємося. Робимо все разом.І обов’язково читаємо казки перед сном. Це безцінні моменти.
—Наші діти дуже розумні. Війна зробила їх маленькими дорослими.Коли син ставить запитання про росію, про війну, про те, чому це все відбувається — ми разом шукаємо відповіді. Хоча, чесно, багато відповідей не знають навіть дорослі.Але вони чітко знають: коли звучить повітряна тривога, треба дихати, робити руханку «Я і ти» і йти в укриття. Школа дуже допомогла їм навчитися реагувати на це спокійно.І, звичайно, ми віримо. Віримо, що перемога буде за нами.
—Передусім я хочу подякувати нашим захисникам і захисницям за те, що ми сьогодні можемо святкувати День матері вдома.Я зараз стою у вишиванці, тому що в нас є традиція: на всі українські родинні свята ми вдягаємо вдома вишитий одяг. Для нас це дуже важливо.І я хочу подякувати за те, що можу стояти вдома, говорити українською, спілкуватися на Армія FM, любити, співати, виховувати своїх дітей.Усе це можливо лише завдяки тим, хто зараз боронить наше майбутнє.Тому кожне свято для нас починається з подяки.А українським мамам я хочу сказати: ви найкращі у світі. Пам’ятайте це.Бажаю вам тепла, здоров’я, сили, якомога більше щасливих митей поруч із рідними. Нехай дитячі очі, усмішки й слова любові завжди будуть вашою найбільшою нагородою.