Дроново-штурмові підрозділи: нова тактична доктрина в умовах тотальної дронової війни

Військовослужбовці 422-го полку безпілотних систем закріплюють боєприпас до важкого ударного дрона перед випробувальним польотом на полігоні, Запорізька область, Україна, 23 березня 2026 року. Фото: REUTERS/Stringer

Аналітична записка розкриває трансформацію тактики штурмових дій Сил оборони України через призму формування дроново-штурмових підрозділів [ДШП] — нової організаційно-бойової моделі, яка виникла у відповідь на радикальну зміну характеру поля бою. Йдеться не лише про збільшення кількості дронів у військах, а про формування нової доктрини, в якій дрони, піхота, артилерія, бронетехніка, наземні роботизовані комплекси, розвідка та РЕБ інтегруються в єдиний ударно-штурмовий контур.

Поява таких підрозділів стала прямим наслідком масованого застосування дронів обома сторонами. Насичення фронту ударними та розвідувальними БпЛА, баражуючими боєприпасами та засобами дистанційного ураження фактично зробило класичний відкритий рух піхоти й техніки надзвичайно дорогим. У цих умовах дроново-штурмова модель змінює саму логіку штурму: не піхота першою входить у найнебезпечнішу зону, а безпілотні системи беруть на себе функції виявлення, виснаження, придушення й дезорганізації противника. Піхота при цьому не зникає з поля бою, але її роль зміщується до зачистки, фізичного контролю й закріплення вже підготовлених або частково нейтралізованих позицій.

Першими показовими кейсами застосування цієї тактики стали дії 475-го окремого штурмового полку «CODE 9.2» на Куп’янському напрямку, пошуково-ударні дії в районі Лимана із залученням розвідників 53-ї механізованої бригади та операторів батальйону безпілотних систем «Signum», а також подальше застосування дроново-штурмових підрозділів на Олександрівському й Гуляйпільському напрямках. Акцент на цього напрямку від Міністерства оборони України під керівництвом Михайла Федорова та залучення Німеччини до проєкту розвитку ДШП свідчать про перехід від локальної інновації до елементу нової тактичної військової доктрини.

Формування дроново-штурмових підрозділів є одним із найбільш показових проявів переходу війни в нову технологічну фазу. Якщо на ранніх етапах широкомасштабної війни безпілотники виконували роль засобів розвідки, коригування артилерії, а потім точкового ураження окремих цілей, то сьогодні вони все частіше стають центральним елементом бойової архітектури. У випадку ДШП дрон перестає бути допоміжним інструментом при піхоті; навпаки — піхота діє всередині дроново-ударної моделі.

Суть нової тактики полягає в тому, що штурмова дія починається не з висування особового складу, а з розгортання розвідувально-ударної системи. Спершу формується картина поля бою: виявляються позиції противника, маршрути його переміщення, вогневі точки, укриття, вузли зв’язку, логістичні елементи та позиції операторів БпЛА. Після цього дронова компонента працює на виснаження й дезорганізацію противника. Лише після цього в дію входить піхота, завдання якої полягає не в лобовому прориві під максимальним вогнем, а у фізичному підтвердженні контролю, зачистці та закріпленні на місцевості.

Таким чином, ДШП змінюють порядок застосування сили. У класичній штурмовій моделі піхота є головним носієм бою: вона висувається на позиції противника під прикриттям артилерії, бронетехніки та інших засобів підтримки. У дроново-штурмовій моделі піхота стає завершальним елементом операції. Основне навантаження першої фази переходить на безпілотні системи, які виявляють, коригують, уражають і примушують противника реагувати ще до появи штурмової групи в безпосередній близькості. Саме ця зміна дозволяє суттєво зменшити час перебування особового складу під прямим вогнем противника.

Принципова відмінність ДШП від звичайних підрозділів БпЛА полягає не лише в кількості дронів. Класичні підрозділи безпілотних систем здебільшого працюють як розвідувальний або вогневий компонент, який підтримує дії інших частин. Дроново-штурмові підрозділи мають іншу логіку: оператор дрона, розвідник, піхотинець, артилерист, інженер, фахівець РЕБ і командир групи діють як елементи єдиної ударно-маневреної системи.

Водночас нова тактика не означає відмову від піхоти, артилерії чи бронетехніки. Це важливий момент, оскільки може створитися хибне враження, ніби майбутня війна — це виключно війна дронів. Так командир 225-го окремого штурмового полку, майор Олег Ширяєв вінтерв’юсправедливо наголошує, що збільшення дронної компоненти має зменшувати присутність піхоти в найнебезпечніших ділянках, але не може повністю замінити піхотинця. Золоте правило актуальне і зараз – межа контролю проходить там, де стоїть нога піхотинця. Дрон може виявити, уразити, змусити противника відступити або втратити організованість, але тактичний і фізичний контроль над територією фіксується саме піхотою.

Тому ДШП слід розглядати не як заміну класичної бойової моделі, а як її еволюційне доповнення. Артилерія залишається критично важливою для глибшого вогневого впливу, бронетехніка — для окремих умов маневру й підтримки, інженерні засоби — для подолання перешкод, а РЕБ і антидронові системи — для виживання самих дроново-штурмових груп. Так у січні 2026 року Михайло Федоров урозмовіз Борисом Пісторіусом поряд з презентацією концепції дроново-штурмових підрозділів окремо наголошував на важливості далекобійних артилерійських боєприпасів для роботи артилерії в умовах дронової kill-zone. Це підтверджує інтегрований характер нової доктрини.

Поява ДШП є наслідком тотальної дронової насиченості поля бою. Ударні дрони розширили так звану kill-zone вздовж лінії фронту, а Олександр Сирський у жовтні 2025 рокуповідомляв, що вона вже сягає 10 км. Це означає, що зона постійного ризику для піхоти, логістики, евакуації та техніки значно збільшилася. У квітні 2026 року в інформаційному просторі вжефіксуваласяоцінка kill-zone на окремих ділянках до 15 км, що лише підсилює висновок, що класична модель концентрації сил на вузькій ділянці стає дедалі небезпечнішою.

У цих умовах дроново-штурмова тактика перетворює одну з головних загроз сучасного поля бою на власну перевагу. Замість спроби просто “сховати” піхоту від ворожих дронів, Сили оборони виносять власну безпілотну компоненту вперед, змушуючи противника реагувати на постійний дроновий тиск. Противник втрачає свободу маневру, зменшується ефективність його вогневих точок, порушується логістика, а піхота отримує можливість діяти в умовах меншої невизначеності.

Окремим елементом нової моделі стає пошуково-ударна взаємодія. Йдеться про поєднання розвідників і операторів БпЛА в єдині групи, здатні швидко виявляти противника, передавати дані, коригувати ураження й супроводжувати дії піхоти. Як приклад –зачисткасхідних околиць Лимана силами розвідників 53-ї механізованої бригади та операторів батальйону безпілотних систем «Signum» в січні-лютому цього року. Такий формат демонструє, що ДШП — це не лише про техніку, а й про нову культуру управління малими групами, де швидкість обміну інформацією стає такою ж важливою, як вогнева потужність.

Першим найбільш показовимкейсомзастосування дроново-штурмової логіки стала Куп’янська контрударна операція восени 2025 року. Саме 475-й окремий штурмовий полк «CODE 9.2» визначається як піонер нового підходу. Підрозділ еволюціонував від роти ударних БпЛА 92-ї бригади до окремого штурмового формування з розширеною бойовою структурою. [ЗаінформацієюАрміяInform, у січні 2025 року на основі роти «CODE 9.2» почалося формування 475-го окремого штурмового батальйону з власними штурмовими ротами, посиленим артилерійським і танковим озброєнням, а також засобами ППО].

Куп’янський кейс важливий не лише фактом застосування дронів в рамках нової концепції. Його значення полягає в демонстрації нового способу ведення бою в умовах, де противник активно використовує інфільтрацію, малі групи, укриття, дрони й розгалужену систему спостереження. Такий тип бойових дій погано піддається класичному лобовому штурму, але добре відповідає логіці ДШП: виявити, ізолювати, уразити, позбавити противника організованості й лише після цього стрімко вводити піхоту для зачистки та закріплення. Саме ефективність нового підходу на Куп’янському напрямку стала приводом для поширення досвіду на інші підрозділи на інших ділянках фронту.

Другимкейсомє Лиманський напрямок. Тут дроново-штурмова модель проявляється не як великий окремий полк, а як взаємодія між різними підрозділами — розвідкою, операторами БпЛА та штурмовими групами. Це свідчить про поступовий перехід від експериментального формату до ширшої практики, яку можуть адаптувати різні частини залежно від місцевості, завдання та доступних ресурсів.

Третій вимір — південні напрямки, зокрема Олександрівський і Гуляйпільський. Так з лютого цього року 1-й окремий штурмовий, 475-й штурмовий «CODE 9.2» та 225-й штурмовий полкидіютьна цих напрямках у форматі інтегрованої дроново-піхотної системи. Це важливо, оскільки південь має інші умови місцевості, іншу щільність укриттів і більшу відкритість простору, а отже — іншу чутливість до дронового спостереження й ураження. Якщо ДШП продемонструють ефективність і в таких умовах, це підсилить аргумент про їхню універсальність як моделі, а не лише як ситуативного рішення для окремого фронтового району.

Інституційний вимір має не менше значення, ніж тактичний. Міністр оборони Михайло Федоров публічно визначив розвиток дроново-штурмових підрозділів як один із пріоритетів. У переговорах із міністром оборони Німеччини Борисом Пісторіусом обговорювалася участь ФРН у цьому інноваційному проєкті. Україна готоваділитисяпрактичним досвідом з німецькими військовими, а Німеччина розглядає участь у розвитку ДШП як частину ширшої оборонної співпраці.

Ресурсна підтримка Німеччини потенційно переводить ДШП із категорії фронтової інновації в категорію масштабованої перспективної доктрини. Саме тому у межах допомоги Україні на 2026 рік Німеччинавиділяєкошти на закупівлю дронів, розвиток ППО та підтримку проєкту дроново-штурмових підрозділів. Це означає, що український досвід уже сприймається партнерами не лише як локальна адаптація, а як потенційно новий стандарт ведення бою в умовах насиченого безпілотного простору.

Водночас масштабування ДШП створює низку системних викликів. Перший — кадровий. Така модель потребує не просто великої кількості операторів дронів, а операторів із тактичним мисленням, здатних працювати в єдиному контурі з піхотою, артилерією, розвідкою та РЕБ. Другий — технічний. Необхідне стабільне постачання різних типів дронів, наземних роботизованих платформ, засобів зв’язку, акумуляторів, ретрансляторів, систем захисту й ремонту. Третій — доктринальний. Потрібні уніфіковані стандарти підготовки, взаємодії та управління, щоб ДШП не залишалися набором сильних практик окремих підрозділів, а стали відтворюваною моделлю для Сил оборони.

Четвертий виклик — протидія противника. Росія також нарощує власні війська безпілотних систем, інтенсифікує застосування FPV, розвідувальних дронів, оптоволоконних дронів та засобів РЕБ. У квітні 2026 рокуповідомлялося, що російська армія наростила чисельність військ безпілотних систем до 101 тис. осіб і планує подальше збільшення. Це означає, що ДШП не працюватимуть у вакуумі. Противник адаптуватиметься, копіюватиме окремі рішення, посилюватиме РЕБ, розвиватиме антидронові засоби та шукатиме нові способи виявлення наших операторів.

Відповідно, дроново-штурмова доктрина не може бути статичною. Її ефективність залежатиме від постійного оновлення тактики, швидкості впровадження нових технологій, гнучкості командирів і здатності фронтового досвіду швидко проходити шлях від окремого підрозділу до системної практики. У цьому контексті українська перевага полягає не лише у наявності дронів, а в культурі швидкої адаптації, децентралізованому прийнятті рішень і тісній взаємодії між військовими, волонтерами, виробниками та державою.

Формування дроново-штурмових підрозділів є одним із етапів військової трансформації Сил оборони в умовах затяжної війни на виснаження. Нова тактика виникла не як теоретична концепція, а як практична відповідь на конкретну проблему: класичні штурмові дії стали надто дорогими через масове застосування дронів, розширення kill-zone, постійне спостереження та швидке ураження будь-якого руху на полі бою.

ДШП змінюють саму філософію штурму. Піхотинець залишається центральною фігурою війни, але його вже не намагаються без потреби залучати в найнебезпечнішій фазі бою. Дрони беруть на себе функції першого контакту, розвідки, виснаження, придушення й дезорганізації противника. Піхота заходить тоді, коли ризики знижені, а завдання стає не стільки штурмом “у лоб”, скільки контрольованим заняттям, зачисткою та утриманням позиції.

У короткостроковій перспективі варто очікувати подальшого масштабування ДШП на напрямках, де противник активно застосовує малі групи, інфільтрацію, дронове спостереження та щільну систему вогню. Найбільш перспективними залишаються райони зі складною місцевістю, урбанізованими зонами, лісосмугами, логістично вразливими ділянками.

У середньостроковій перспективі ДШП можуть стати основою нової української наступальної доктрини обмеженого, точного й технологічно підготовленого маневру. Йдеться не про повернення до великих механізованих проривів у старому класичному розумінні, а про серію локальних, ретельно підготовлених дій, де противник спочатку втрачає спостереження, логістику, операторів, вогневі точки й здатність до організованої реакції, а вже потім втрачає позицію фізично.

У довгостроковій перспективі дроново-штурмові підрозділи можуть перетворитися на один із базових елементів Сил оборони нового типу. Їхня поява демонструє, що майбутня армія не буде просто “більш дронізованою”. Вона буде побудована навколо людино-машинної взаємодії, де піхота, дрони, артилерія, бронетехніка, РЕБ, наземні роботи й цифрове управління діятимуть не окремими шарами, а як єдиний бойовий організм.

Водночас успіх цієї моделі не є гарантованим автоматично. Він залежить від здатності України забезпечити масову підготовку операторів, стандартизувати взаємодію між підрозділами, стабілізувати постачання для безпілотних систем, розвивати антидроновий захист і швидко адаптуватися до контрзаходів противника. Саме швидкість навчання й оновлення тактики стане головною умовою переваги.

Таким чином, дроново-штурмові підрозділи є не просто новим видом підрозділів і не просто відповіддю на дефіцит особового складу. Це прояв глибшої зміни характеру війни. Україна фактично формує нову модель бою, у якій технологія працює не замість людини, а для збереження людини й підвищення ефективності її дій. Саме тому ДШП слід розглядати як один із найперспективніших напрямів розвитку Сил оборони в умовах тотальної дронової війни.