Боець з позивним "Кавун", уродженець Рівненщини, продовжує свою службу на фронті, беручи участь у захисті України від агресії. Його історія — це не лише розповідь про військову доблесть, а й свідчення особистої мужності та рішучості. "Кавун" ділиться своїми переживаннями і викликами, які постали перед ним під час війни. Він зазначає, що кожен день на передовій — це боротьба за виживання; або ти сам змушений діяти активно і боротися за сво
Військовослужбовець Богдан служить у 104 бригаді терборони ЗСУ “Горинь”. Воїн пройшов піхоту й артилерію, обстріли, втрати, але зберіш головне – відповідальність за своїх людей.
Історію бійця з Рівненщини на псевдо «Кавун»розповілиу 104 бригаді терборони ЗСУ “Горинь”.
Богдан із села Бичаль. Чоловік з великої родини. У нього – десятеро братів і дві сестри. До повномасштабного вторгнення Богдан був будівельником. Війна застала його на будівництві.
“Разом із братами домуровував фронтони будинку. А вже 25-го був у військкоматі. Наступного дня – у частині,” – згадав Богдан.
Потрапив у піхоту. Став гранатометником у 59-му батальйоні. Спочатку служив на корлоні з Білоруссю. Потім виконував бойові завдання між Горлівкою та Бахмутом.
“Коли ми зайшли на позицію, дивимось – а бліндаж: пльонка, трохи землі й колоди. Потім почався обстріл і посадка просто загорілась. Тоді зрозуміли: тут або риєш нору під землею, або тебе не стане. Ми копали все під землею – укриття, проходи, навіть туалет,” – розповів боєць.
Один із перших обстрілів закарбувався у пам’яті найбільше.
“Був мінометний обстріл. Я саме повертався у бліндаж, дивлюсь – ліс завалений, а до бліндажа метрів двадцять. Біжу, перечіпляюсь, падаю і прямо за спиною розривається 120-й. Мене побратими за бронежилет затягнули у бліндаж. Хлопці вже штани з мене зривають – думали, все. А в мене тільки подряпина на сідниці,” – пригадав “Кавун”.
За словами воїна, у Торецьку було важко не лише через обстріли. Узимку хлопці переходили дамбу по льоду в гумових чоботах, на які надягали шкарпетки, щоб не ковзати. Потім – вода по коліна, постійні скиди з дронів і години в багнюці під пончо.
Після Торецька, коли батальйон вивели на відновлення, «Кавун» прийняв рішення перейти в артилерію.
“Я бачив, як працює наша арта. І знав: попереду наша піхота, їм треба допомогти. А в тебе – калібр. Коли ти стріляєш і знаєш, що це прикриває хлопців – це зовсім інше,” –пояснив Богдан.
Так Богдан став командиром гармати артилерійської батареї 104-ї бригади.
“Снаряд важить більше 40 кілограмів. Ящик – 76. Тут потрібні здорові хлопці. І голова – якщо з математикою не дружиш, в артилерії буде тяжко,” –сказав військовослужбовець.
Перший постріл із гармати Богдан пам’ятає так само, як і перший обстріл.
“Стояли на стику Запорізької й Донецької областей. Перший постріл у житті – і прямо в ціль. Там чи склад БК був, чи ще щось. Всі кричать, довольні. Коли попадаєш – це адреналін. Хочеться працювати,” –пригадав “Кавун”.
Богдан певен, що артилерія – це ще й постійне полювання. Тут каже: “Хто швидший – той живий».
Воїн не називає себе героєм. Каже, що просто робить те, що мусить.
Джерела
“Або риєш нору, або тебе не стане”: боєць “Кавун” із Рівненщини боронить Україну — (Полісся News)