Ветеран війни з Волині Олександр Міронюк, який втратив ногу під час бойових дій на сході України, отримав тимчасовий протез і розпочав шлях до відновлення своєї фізичної активності. Після важкої травми та тривалого лікування він вирішив не здаватися і почати навчання ходьбі заново. Олександр поділився своїм досвідом, зазначаючи, що перші кроки даються нелегко: «Очі бояться, а ноги роблять». Це висловлювання стало символом його боротьби за повернення до нормального життя. Він
Житель селища Колки на Волині, ветеранОлександр Миронюк,боєць 14-ї бригади після важкого пораненняна фронті втратив ногу, переніс понад 17 операційі проходив тривале лікування та реабілітацію.
Як триває його шлях відновлення та з якими викликами ветерану доводиться стикатися тепер, розповідає «Нова доба».
Після тривалого лікування Олександр Миронюк нині проходить реабілітацію у львівському центрі Superhumans Center. Потрапити на відновлення допомогла місцева фахівчиня із супроводу ветеранівЯна Васюхник,яка займалася записом і документами ще на початку весни, однак через великі черги довелося трохи почекати.
У центріпан Олександротримав тимчасовий протез і вчиться ходити заново. Каже, що процес непростий і потребує великого терпіння, адже основною проблемою залишається травмована права нога.
– Найважче зараз – коліно. Воно погано згинається. Треба довести хоча б до 90 градусів, а поки маю десь 70. Ще треба попрацювати, – розповідає він.
У центрі чоловік перебуває вже кілька тижнів. Спочатку пересувався з двома милицями, нині намагається ходити з однією. Водночас біль і навантаження поки не дозволяють довго залишатися на ногах.
– Очі бояться, а ноги роблять, – жартує ветеран. – Потрохи виходить. Але більше двох-трьох годин на день ходити не можу – сильно болить коліно.
Тож частину часу він усе ще користується кріслом колісним. Попереду – тривалий процес відновлення, який може зайняти щонайменше рік.
Протез, який має зараз, – механічний і тимчасовий. У майбутньому Олександр сподівається отримати сучасніший – із електронним колінним суглобом, що значно полегшує рух.
– Чим краще коліно, тим легше ходити: і по сходах, і по нерівностях. Від нього багато залежить, – зазначає Олександр Миронюк.
Водночас лікарі не виключають, що через складність військової травми може знадобитися операція із заміни суглоба. Однак чоловік налаштований максимально розробити ногу самостійно.
– Стараюсь обійтися без операції. Працюю, гну ногу, скільки можу, – продовжує він.
За його словами, у цьому центрі створені всі умови для відновлення: сучасне обладнання, професійні реабілітологи та психологічна підтримка. Тут проходять лікування як військові, так і цивільні, зокрема й діти.
– Багато хлопців уже за кілька тижнів стають на ноги. Це дуже мотивує, – говорить ветеран.
Попри труднощі, Олександр не втрачає сили духу. Після пережитого на фронті нинішні випробування сприймає по-іншому: «Після війни це вже «квіточки». Треба терпіти і працювати».
Чоловік поступово облаштовує свій будинок у Колках: перекрив дах, зробив електричне опалення, адже фізично носити дрова поки не може. Втім, більшість робіт ще попереду.